Сергій Жадан, «Інтернат»
Якби я прочитала це в 2017му, я би більше розуміла 2022й.
Якби я прочитала це раніше, можливо, я більше би знала про те, що таке війна (хоча що знаю я зараз? Для кожного вона своя)
Якби я прочитала це раніше, я би знала про те, наскільки важливий зв’язок на війні. Що «зсередини» люди часто не розуміють, «де чиї», що хороше і погане змішується так сильно, що, напевне, коли виходиш із цього котла, готовий нищити диванних аналітиків, які знають все краще із телеграм-каналів і новин…
Я би знала, що прапори закопували ще у 2015му на Донеччині… І ще багато чого.
Якби я все це раніше… нічого не змінилося б, напевно - бо в мене було своє безхмарне життя у Києві до 24 лютого, але краще б я це прочитала раніше, краще би більше знала про людей, що їздили по Києву з номерами АН після 2014…
Якби я тоді прочитала «Навіть після ядерної атаки можна жити. Тільки недовго і безрадісно» як іллюстрацію того, як виглядають вже роками села і міста на Донбасі, то може я щось робила по-іншому… Але як є.
Вибираючи між бюрократією та смертю іноді краще вибрати смерть (с) - каже Жадан в «Інтернаті». Дуже тяжка та реалістична історія трьох днів із життя 35-ти річного вчителя української мови на Донеччині. Який майже весь роман і сам не розуміє до кінця важливість і живість цієї мови, - він типу екзотичний птах у перманентній депрессії, який тільки під обстрілами та страхом смерті якось намацує свої (дуже потужні) чесноти.
Коротко: про війну на Донбасі у 2015, - важко, жорстоко, з усіма побутовими подробицями. Про людські цінності, які відрізняють нас від «інших» та формують нашу націю, стаю, спільноту. З обстрілюваними вокзалами, жінками з дітьми в одній сорочці, «сєпарами», водою із криниці, відсутністю електрики, зв’язку та газу, з безрадісними подіями, і загальною ідеєю людства «всі розуміють, що не врятуються спільно, проте кожен сподівається врятуватись самому», яка страшна і чесна водночас.
Жадан «Інтернат» є на Abook, Yakaboo, і навіть на Amazon. Задонатити на новонароджених дітей, теплі набори для них, можна за лінком: https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
Якби я прочитала це в 2017му, я би більше розуміла 2022й.
Якби я прочитала це раніше, можливо, я більше би знала про те, що таке війна (хоча що знаю я зараз? Для кожного вона своя)
Якби я прочитала це раніше, я би знала про те, наскільки важливий зв’язок на війні. Що «зсередини» люди часто не розуміють, «де чиї», що хороше і погане змішується так сильно, що, напевне, коли виходиш із цього котла, готовий нищити диванних аналітиків, які знають все краще із телеграм-каналів і новин…
Я би знала, що прапори закопували ще у 2015му на Донеччині… І ще багато чого.
Якби я все це раніше… нічого не змінилося б, напевно - бо в мене було своє безхмарне життя у Києві до 24 лютого, але краще б я це прочитала раніше, краще би більше знала про людей, що їздили по Києву з номерами АН після 2014…
Якби я тоді прочитала «Навіть після ядерної атаки можна жити. Тільки недовго і безрадісно» як іллюстрацію того, як виглядають вже роками села і міста на Донбасі, то може я щось робила по-іншому… Але як є.
Вибираючи між бюрократією та смертю іноді краще вибрати смерть (с) - каже Жадан в «Інтернаті». Дуже тяжка та реалістична історія трьох днів із життя 35-ти річного вчителя української мови на Донеччині. Який майже весь роман і сам не розуміє до кінця важливість і живість цієї мови, - він типу екзотичний птах у перманентній депрессії, який тільки під обстрілами та страхом смерті якось намацує свої (дуже потужні) чесноти.
Коротко: про війну на Донбасі у 2015, - важко, жорстоко, з усіма побутовими подробицями. Про людські цінності, які відрізняють нас від «інших» та формують нашу націю, стаю, спільноту. З обстрілюваними вокзалами, жінками з дітьми в одній сорочці, «сєпарами», водою із криниці, відсутністю електрики, зв’язку та газу, з безрадісними подіями, і загальною ідеєю людства «всі розуміють, що не врятуються спільно, проте кожен сподівається врятуватись самому», яка страшна і чесна водночас.
Жадан «Інтернат» є на Abook, Yakaboo, і навіть на Amazon. Задонатити на новонароджених дітей, теплі набори для них, можна за лінком: https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
33 день з 304, 33й півмарафон поспіль заради новонароджених. Не всі знають (звичайно) як все починалось. Цей челендж задумувався у 2021 році, як рекорд Гінеса з щоденних півмарафонів, збираючи кожного дня на різні благодійні цілі в Україні. Ми стартували 11 грудня, і 22 грудня я зійшла з дистанції - захворіла, злегла з температурою, а на новий рік - взагалі з тривожним розладом опинилась у лікарні, де провела тиждень. Було дуже неприємно, бо задіяна була команда - яка міряла кожного дня мої забіги, фіксувала для Книги Рекордів Гінеса, займалась залученням донорів і ще - кожного дня зі мною бігли інші люди. Повний півмарафон - такі були умови Гіннеса (там взагалі був жах із 10-15 пунктів умов).
Ми перенесли старт на квітень 2022го, - щоб підготуватись до залучення донорів, та мінімізувати ризик моєї хвороби. У лютому почалась повномасштабна війна, і рекорди стали смішними та нікому не потрібними, звичайно. А от гроші на купу гуманітарних потреб - так. Тому ми перегрупувались із командою, і просто збирали (і збираємо) на 100+ благодійних фондів - від їжі та медикаментів для тварин у шелтерах до медичного обладнання для лікарень, взуття та одягу для військових, аптечок, допомоги переселенцям, хворим дорослим та дітям та купу іншого. За 2022 рік ми залучили більше $500 000 на різні потреби.
Тим часом я бігала у березні-травні кожного дня із українським прапором по півмарафону кожного дня, але це ніяк не вязалось із збором коштів, і забирало купу часу та сил. Я зробила майже 60 половинок і закинула, розчарована.
У грудні я зрозуміла, що гештальт незакритий і я таки хочу (і можу!) зробити той челендж, що маю бути сильнішою і грати в довгу, що можу залучити міжнародну бігову спільноту для допомоги Україні, і вибрала тільки одну ціль для себе на рік - допомога новонародженим в моїй країні. Допомога дітям війни. З 24 грудня 2022 по 24 жовтня 2023 я біжу кожного дня, розповідаю про це і збираю кошти для дітей. І звітую.
Це складно, але можливо. Але мені потрібна допомога! Допомога бігунів. Я хочу запросити всіх, хто
А) може пробігти зі мною - фізично в Амстердамі, чи віддалено, 21 км. Один раз, чи раз на місяць. Запрошую приєднатись і розказати про це своїм друзям, запрошуючи задонатити і підтримати збір на новонароджених
Б) може і хоче бігати кожного дня заради новонароджених України хоча б 1 км, 2 км, 5 км, - синхронно зі мною, будь-де, - але розповідати про це у соцмережах та допомагати збирати кошти. Маленьких донатів не буває!
В) просто бігати разом зі мною тоді, коли зручно, і донатити хоча б $1 кожного разу, коли виходите на пробіжку. Така собі оплата за мотивацію ) Додаткова цінність вашого бігу!
Я запрошую кожного з вас до моєї доброї бігової команди. В міру своїх сил приєднатись і робити добро. Для себе і для інших. Маленького добра не буває!
Допомогти малечі можна вже тут - $65 коштує один теплий набір для новонароджених, щоб вони не замерзали цією важкою зимою в Україні - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
І підписуйтесь на мій інстаграм, - може вам цікаві подробиці моєї рутини… - https://www.instagram.com/kindrace304/
Клуб бігунів за Україну в страві - https://www.strava.com/clubs/run_for_ukraine
Ми перенесли старт на квітень 2022го, - щоб підготуватись до залучення донорів, та мінімізувати ризик моєї хвороби. У лютому почалась повномасштабна війна, і рекорди стали смішними та нікому не потрібними, звичайно. А от гроші на купу гуманітарних потреб - так. Тому ми перегрупувались із командою, і просто збирали (і збираємо) на 100+ благодійних фондів - від їжі та медикаментів для тварин у шелтерах до медичного обладнання для лікарень, взуття та одягу для військових, аптечок, допомоги переселенцям, хворим дорослим та дітям та купу іншого. За 2022 рік ми залучили більше $500 000 на різні потреби.
Тим часом я бігала у березні-травні кожного дня із українським прапором по півмарафону кожного дня, але це ніяк не вязалось із збором коштів, і забирало купу часу та сил. Я зробила майже 60 половинок і закинула, розчарована.
У грудні я зрозуміла, що гештальт незакритий і я таки хочу (і можу!) зробити той челендж, що маю бути сильнішою і грати в довгу, що можу залучити міжнародну бігову спільноту для допомоги Україні, і вибрала тільки одну ціль для себе на рік - допомога новонародженим в моїй країні. Допомога дітям війни. З 24 грудня 2022 по 24 жовтня 2023 я біжу кожного дня, розповідаю про це і збираю кошти для дітей. І звітую.
Це складно, але можливо. Але мені потрібна допомога! Допомога бігунів. Я хочу запросити всіх, хто
А) може пробігти зі мною - фізично в Амстердамі, чи віддалено, 21 км. Один раз, чи раз на місяць. Запрошую приєднатись і розказати про це своїм друзям, запрошуючи задонатити і підтримати збір на новонароджених
Б) може і хоче бігати кожного дня заради новонароджених України хоча б 1 км, 2 км, 5 км, - синхронно зі мною, будь-де, - але розповідати про це у соцмережах та допомагати збирати кошти. Маленьких донатів не буває!
В) просто бігати разом зі мною тоді, коли зручно, і донатити хоча б $1 кожного разу, коли виходите на пробіжку. Така собі оплата за мотивацію ) Додаткова цінність вашого бігу!
Я запрошую кожного з вас до моєї доброї бігової команди. В міру своїх сил приєднатись і робити добро. Для себе і для інших. Маленького добра не буває!
Допомогти малечі можна вже тут - $65 коштує один теплий набір для новонароджених, щоб вони не замерзали цією важкою зимою в Україні - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
І підписуйтесь на мій інстаграм, - може вам цікаві подробиці моєї рутини… - https://www.instagram.com/kindrace304/
Клуб бігунів за Україну в страві - https://www.strava.com/clubs/run_for_ukraine
Про «занадто».
Колись у мене був хлопець, з яким ми розійшлись, тому що мене було «too much» для нього.
Перші тижні нашого знайомства він говорив, наскільки багато в мене енергії, і як це привабливо. Мені було «неочікувано приємно», тому що така кількість енергії в мене була завжди, але я ніколи не вважала це чимось незвичним або привабливим: скоріше необхідністю встигати робити те, що мені хотілось і жити життя.
Потім він сказав мені, що я занадто «talkative». Я не зрозуміла спочатку і вибачилась, - розстроїлась, багато думала про цей коментар і пояснила йому (і собі), що, напевно, то від стресу - все-таки ми тільки почали наші стосунки і я нервуюсь. Так у мене відбувається стресовий стан. Він сказав, що «ні-ні-ні», не зрозумій мене неправильно, - мені подобається все, і те, що ти розповідаєш, і цікаво завжди. Просто а) на твоєму тлі я відчуваю, що моє життя занадто нудне і нецікаве, б) щоб закінчити свою історію або думку, мені іноді приходиться старатись, щоб ти мене не перебила.
Я подумала, що знову зі мною щось не так, - що я занадто і ще й перебиваю людей, які мені подобаються. Я згадала тут когось із стоїків, хто говорив, що недарма нам дано два вуха і тільки один рот - щоб більше слухати і менше говорити. І стала уважною більше, - прислухатись, контролювати себе, мовчати, коли ніхто не запитує.
В фіналі ми таки розійшлись, - але не тому, що я була ту мач (або саме тому), а тому, що просто він не визначився по життю, чи готовий він до стосунків. Але згадав, що мої історії він вже не міг запам’ятовувати і у нього закінчувалась операційна пам’ять, - тому напевне ми таки на різних швидкостях. Я страждала і ходила з розбитим серцем, тому що «ніщо не прогнозувало біди», і історія з «я не визначився» здавалась мені більше відмазкою, ніж реальністю. Вираз «too much”, “too talkative”, “too …whatever” у мою сторону став для мене дуже болісним, хоча логіка (і терапевт) підказували, що цей хлопець, можливо, просто не твоя людина.
Зараз я 304 дні у режимі «too much». Я біжу 304 дні поспіль по півмарафону щодня. Я пішла у цей челендж майже одразу, як розішлась із тим хлопцем. Звичайно, у мене були цілі не про хлопця (у сенсі нічого не доводити нікому) зробити благодійний проект, який я планувала давно - тобто, не мотивація щось довести «колишньому», - тим більше його немає у соцмережах і навряд чи він за мною слідкує. Але майже кожного дня я, спілкуючись з людьми, натикаюсь на тих, хто зі скепсисом чи дивною посмішкою згадує про мою 304-денну подорож і кожного разу я таки стримую себе на тему «чи не занадто я багато розмовляю? Бігаю? Коментую? Роблю взагалі чогось непотрібного?». Відповідь «із любові до себе» говорить мені не сумніватися у власному шляху, тихо і щоденно робити свою справу і приймати той факт, що ти не можеш подобатись усім, і це нормально.
Але будь-яке “too much” у свою сторону досі болить. Може, за 268 днів перестане, - саме тоді я закінчу задумане і заспокоюсь. Хоча тоді почнеться щось інше, і я знову буду «too much” )) Треба буде зробити собі тату «too much girl” і забути, напевно… Колись.
Але я пам‘ятаю, для чого всі ці «ту мач» - нехай мене вважають бідь-якою, але якщо це принесе класний результат - допомогу новонародженим в Україні - мені неважливо. Це єдина метрика успіху: те, що ми зберемо кошти на 850 маленьких українчиків, які вже майже народились на нашій Землі. Один теплий пакунок для їз зігрівання коштує 2350 грн. Ми збираємо до початку лютого (!!!) на 850 таких. Будь ласка, долучайтесь тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
Колись у мене був хлопець, з яким ми розійшлись, тому що мене було «too much» для нього.
Перші тижні нашого знайомства він говорив, наскільки багато в мене енергії, і як це привабливо. Мені було «неочікувано приємно», тому що така кількість енергії в мене була завжди, але я ніколи не вважала це чимось незвичним або привабливим: скоріше необхідністю встигати робити те, що мені хотілось і жити життя.
Потім він сказав мені, що я занадто «talkative». Я не зрозуміла спочатку і вибачилась, - розстроїлась, багато думала про цей коментар і пояснила йому (і собі), що, напевно, то від стресу - все-таки ми тільки почали наші стосунки і я нервуюсь. Так у мене відбувається стресовий стан. Він сказав, що «ні-ні-ні», не зрозумій мене неправильно, - мені подобається все, і те, що ти розповідаєш, і цікаво завжди. Просто а) на твоєму тлі я відчуваю, що моє життя занадто нудне і нецікаве, б) щоб закінчити свою історію або думку, мені іноді приходиться старатись, щоб ти мене не перебила.
Я подумала, що знову зі мною щось не так, - що я занадто і ще й перебиваю людей, які мені подобаються. Я згадала тут когось із стоїків, хто говорив, що недарма нам дано два вуха і тільки один рот - щоб більше слухати і менше говорити. І стала уважною більше, - прислухатись, контролювати себе, мовчати, коли ніхто не запитує.
В фіналі ми таки розійшлись, - але не тому, що я була ту мач (або саме тому), а тому, що просто він не визначився по життю, чи готовий він до стосунків. Але згадав, що мої історії він вже не міг запам’ятовувати і у нього закінчувалась операційна пам’ять, - тому напевне ми таки на різних швидкостях. Я страждала і ходила з розбитим серцем, тому що «ніщо не прогнозувало біди», і історія з «я не визначився» здавалась мені більше відмазкою, ніж реальністю. Вираз «too much”, “too talkative”, “too …whatever” у мою сторону став для мене дуже болісним, хоча логіка (і терапевт) підказували, що цей хлопець, можливо, просто не твоя людина.
Зараз я 304 дні у режимі «too much». Я біжу 304 дні поспіль по півмарафону щодня. Я пішла у цей челендж майже одразу, як розішлась із тим хлопцем. Звичайно, у мене були цілі не про хлопця (у сенсі нічого не доводити нікому) зробити благодійний проект, який я планувала давно - тобто, не мотивація щось довести «колишньому», - тим більше його немає у соцмережах і навряд чи він за мною слідкує. Але майже кожного дня я, спілкуючись з людьми, натикаюсь на тих, хто зі скепсисом чи дивною посмішкою згадує про мою 304-денну подорож і кожного разу я таки стримую себе на тему «чи не занадто я багато розмовляю? Бігаю? Коментую? Роблю взагалі чогось непотрібного?». Відповідь «із любові до себе» говорить мені не сумніватися у власному шляху, тихо і щоденно робити свою справу і приймати той факт, що ти не можеш подобатись усім, і це нормально.
Але будь-яке “too much” у свою сторону досі болить. Може, за 268 днів перестане, - саме тоді я закінчу задумане і заспокоюсь. Хоча тоді почнеться щось інше, і я знову буду «too much” )) Треба буде зробити собі тату «too much girl” і забути, напевно… Колись.
Але я пам‘ятаю, для чого всі ці «ту мач» - нехай мене вважають бідь-якою, але якщо це принесе класний результат - допомогу новонародженим в Україні - мені неважливо. Це єдина метрика успіху: те, що ми зберемо кошти на 850 маленьких українчиків, які вже майже народились на нашій Землі. Один теплий пакунок для їз зігрівання коштує 2350 грн. Ми збираємо до початку лютого (!!!) на 850 таких. Будь ласка, долучайтесь тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
37 півмаафон з 304 за 304 дні
Іноді мені себе жаль у цьому челленджі. І я заздрю іншим людям, у який челленджів немає. Прямо отак беру і заздрю: їду наприклад сьогодні на авто, бачу бігуна, що біжить під дощем і думаю «оце клас, - він може собі зробити 5 км на свіжому повітрі, а для мене 21 км під дощем - то занадто, бо одразу отримаю простуду»…
Іноді я думаю, як би було б добре без цього челенджа. У мене були б вільні 2-3 години на день, які я могла б працювати, писати, вчитись, спати…
Як би було добре бути вільною та ні на що не коммітитись, займатись чим завгодно…
Але потім згадую визначення свободи: це можливість обирати свої обмеження і правила. І у цьому сенсі я найвільніша з усіх :) Можу інвестувати свої 304 дні у свою власну ідею. І найгірше, що може статись, - це я просто прокачаю своє терпіння та витривалість, отримаю м‘язи і скажу «ну шош, класна була пригода». Іноді я витрачала рік на менш корисні речі - провальні стартапи, шкідливі звичкі, токсичні стосунки. То най буде. Біжимо далі.
37/304 був 30 січня, і ми продовжуємо збирати на теплі речі для українських малюків, що народяться зимою. Один набір коштує 2350 грн ($65) і нам треба 850. Ви можете допомогти тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
Іноді мені себе жаль у цьому челленджі. І я заздрю іншим людям, у який челленджів немає. Прямо отак беру і заздрю: їду наприклад сьогодні на авто, бачу бігуна, що біжить під дощем і думаю «оце клас, - він може собі зробити 5 км на свіжому повітрі, а для мене 21 км під дощем - то занадто, бо одразу отримаю простуду»…
Іноді я думаю, як би було б добре без цього челенджа. У мене були б вільні 2-3 години на день, які я могла б працювати, писати, вчитись, спати…
Як би було добре бути вільною та ні на що не коммітитись, займатись чим завгодно…
Але потім згадую визначення свободи: це можливість обирати свої обмеження і правила. І у цьому сенсі я найвільніша з усіх :) Можу інвестувати свої 304 дні у свою власну ідею. І найгірше, що може статись, - це я просто прокачаю своє терпіння та витривалість, отримаю м‘язи і скажу «ну шош, класна була пригода». Іноді я витрачала рік на менш корисні речі - провальні стартапи, шкідливі звичкі, токсичні стосунки. То най буде. Біжимо далі.
37/304 був 30 січня, і ми продовжуємо збирати на теплі речі для українських малюків, що народяться зимою. Один набір коштує 2350 грн ($65) і нам треба 850. Ви можете допомогти тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
Біг та алкоголь
Челендж у 304 півмарафони нагадав мені, що рік тому я кинула пити алкоголь, а під час війни (з кінця лютого) повернулась до цієї некласної звички. Ну типу стрес, страх, все таке. Весь цей час я не переставала бігати і тренуватись, але вино по вечорам, побачення, вечірки - все це було, і, здавалось, що мої фізичні навантаження нівелюють негативний вплив алкоголю - всі ці набряки зранку, зайві калорії і порушений метаболізм. На щастя, я не набрала вагу (бо апетит у мене пропав майже зовсім під час війни), і навіть покращила фізичну форму за рахунок системних тренувань. Це все давало мені думати, що «ось він - лайф-ворк-вайн беленс»! Помилка людини, що вижила.
І ось у мене почався півмарафонський челендж - вчора було 38 днів з моменту старта, 38 днів півмарафонів. Я продовжувала побачення і вайн-лайф-беленс, бігаючи ще й половинки щодня. Втома накоплювалась, спочатку вино вечорами не давало ніяких нових спецефектів, а вже через місяць я відчула, як навіть після одного бокалу у мене наступає сильна слабкість і сонливість, а після двох-трьох (ну і чотири бувало) зранку просто неможливо піднятись, хоча проспав 8-9 годин. А, ну і біг: алкоголь пригнічує емоційно, мотивація, енергія і сили втрачаються…
Я спробувала не пити - ух ти, зранку почуваєш себе нормальною людиної, є сили бігти, працювати і робити справи. Я повернулась на побачення з вином - і зрозуміла, що втома знову накриває мене з головою, а ранок стає депресивним.
Висновок очевидний - півмарафони щодня і будь-яка шкідлива звичка несумісні, хоч і здається, що «ну при ТАКОМУ навантаженні» можна все. Взагалі ні.
Я пішла у гугл читати про біг та алкоголь і знайшла свіженьку статтю на Runner’s World про те, що не прийнято говорити - про алкоголізм бігунів на довгі дистанції. Вони не називають це «алкоголізмом», ок - але розповідають історії, схожі на мою. Про те, як спортсмени з ультрапробіжок чи марафонів «святкують» свої довгі забіги пивом і вином, причому у доволі великій кількості. Прямо декілька таких історій різних людей, які бігали неймовірні дистанції, і зізнавались, як потім пили кожного дня до ненормального стану… Бо а) «заслужили» б) оце «too much» у спорті перетворювалось на too much у всьому в житті, і алкоголі також.
Так що все ж-таки відбувається із тілом та мозком, коли ти бігаєш та вживаєш алкоголь?
Зневоднення
Алкоголь є сечогінним засобом, тож втрата рідини та недостатнє її поповнення збільшує ваші шанси на зневоднення». Коли ви потієте, тіло посилає більше крові до шкіри, щоб охолонути, зменшуючи приплив крові до ваших м’язів, щоб стимулювати ваш біг, і роблячи вас більш млявим.
Збільшення ваги
Хоча алкоголь заважає нормально метаболізувати жир у вашому раціоні, ви не набираєте вагу лише від алкоголю. Набір ваги часто пов’язаний із неправильним вибором їжі після вживання алкоголю.
Порушене відновлення
Алкоголь також може вплинути на період відновлення після бігу. М’язи ростуть і відновлюються після вправ завдяки процесу, який називається синтезом м’язового білка (MPS), а вживання алкоголю знижує швидкість MPS, уповільнюючи одужання.
Неякісний сон
Тут ноу комментс
Підвищений ризик травм
Випивка минулого вечора може збільшити ризик травми, якщо ви не повністю координуєтесь.
Низька мотивація
Алкоголь впливає на префронтальну кору головного мозку, де ми приймаємо рішення та ставимо цілі, що може пояснити, чому наміри про ранкову пробіжку відмовляються від похмілля.
Так що схоже на те, що мої 304 дні бігу перетворяться на 304 дні без вина, - бо інакше можна і не фінішувати. 38/304 було 31 січня, і ми продовжуємо збирати на теплі речі для українських малюків, що народяться зимою. Один набір коштує 2350 грн ($65) і нам треба 850. Ви можете допомогти тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
Челендж у 304 півмарафони нагадав мені, що рік тому я кинула пити алкоголь, а під час війни (з кінця лютого) повернулась до цієї некласної звички. Ну типу стрес, страх, все таке. Весь цей час я не переставала бігати і тренуватись, але вино по вечорам, побачення, вечірки - все це було, і, здавалось, що мої фізичні навантаження нівелюють негативний вплив алкоголю - всі ці набряки зранку, зайві калорії і порушений метаболізм. На щастя, я не набрала вагу (бо апетит у мене пропав майже зовсім під час війни), і навіть покращила фізичну форму за рахунок системних тренувань. Це все давало мені думати, що «ось він - лайф-ворк-вайн беленс»! Помилка людини, що вижила.
І ось у мене почався півмарафонський челендж - вчора було 38 днів з моменту старта, 38 днів півмарафонів. Я продовжувала побачення і вайн-лайф-беленс, бігаючи ще й половинки щодня. Втома накоплювалась, спочатку вино вечорами не давало ніяких нових спецефектів, а вже через місяць я відчула, як навіть після одного бокалу у мене наступає сильна слабкість і сонливість, а після двох-трьох (ну і чотири бувало) зранку просто неможливо піднятись, хоча проспав 8-9 годин. А, ну і біг: алкоголь пригнічує емоційно, мотивація, енергія і сили втрачаються…
Я спробувала не пити - ух ти, зранку почуваєш себе нормальною людиної, є сили бігти, працювати і робити справи. Я повернулась на побачення з вином - і зрозуміла, що втома знову накриває мене з головою, а ранок стає депресивним.
Висновок очевидний - півмарафони щодня і будь-яка шкідлива звичка несумісні, хоч і здається, що «ну при ТАКОМУ навантаженні» можна все. Взагалі ні.
Я пішла у гугл читати про біг та алкоголь і знайшла свіженьку статтю на Runner’s World про те, що не прийнято говорити - про алкоголізм бігунів на довгі дистанції. Вони не називають це «алкоголізмом», ок - але розповідають історії, схожі на мою. Про те, як спортсмени з ультрапробіжок чи марафонів «святкують» свої довгі забіги пивом і вином, причому у доволі великій кількості. Прямо декілька таких історій різних людей, які бігали неймовірні дистанції, і зізнавались, як потім пили кожного дня до ненормального стану… Бо а) «заслужили» б) оце «too much» у спорті перетворювалось на too much у всьому в житті, і алкоголі також.
Так що все ж-таки відбувається із тілом та мозком, коли ти бігаєш та вживаєш алкоголь?
Зневоднення
Алкоголь є сечогінним засобом, тож втрата рідини та недостатнє її поповнення збільшує ваші шанси на зневоднення». Коли ви потієте, тіло посилає більше крові до шкіри, щоб охолонути, зменшуючи приплив крові до ваших м’язів, щоб стимулювати ваш біг, і роблячи вас більш млявим.
Збільшення ваги
Хоча алкоголь заважає нормально метаболізувати жир у вашому раціоні, ви не набираєте вагу лише від алкоголю. Набір ваги часто пов’язаний із неправильним вибором їжі після вживання алкоголю.
Порушене відновлення
Алкоголь також може вплинути на період відновлення після бігу. М’язи ростуть і відновлюються після вправ завдяки процесу, який називається синтезом м’язового білка (MPS), а вживання алкоголю знижує швидкість MPS, уповільнюючи одужання.
Неякісний сон
Тут ноу комментс
Підвищений ризик травм
Випивка минулого вечора може збільшити ризик травми, якщо ви не повністю координуєтесь.
Низька мотивація
Алкоголь впливає на префронтальну кору головного мозку, де ми приймаємо рішення та ставимо цілі, що може пояснити, чому наміри про ранкову пробіжку відмовляються від похмілля.
Так що схоже на те, що мої 304 дні бігу перетворяться на 304 дні без вина, - бо інакше можна і не фінішувати. 38/304 було 31 січня, і ми продовжуємо збирати на теплі речі для українських малюків, що народяться зимою. Один набір коштує 2350 грн ($65) і нам треба 850. Ви можете допомогти тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
39/304
Навіщо ти бігаєш? Як у тебе вистачає мотивації бігати кожен день? Про це я писала окремий пост, тому що вчора захворіла і провалялась у ліжку, але опублікую це колись потім - тому що справжню мотивацію мені надіслали зранку!
На фото - дві двійні. Перші - хлопчик та дівчинка), з Донецькій області, Волновахського району, селище Керменчик. З 21.03.2022 року з сім'єю приїхали в м Дніпро: мама молодої мами, двоє сестер (12-14 років, сестра 12 років з інвалідністю), бабуся і сама молода мати, також 2 кішки. Живуть у Дніпрі на зйомній квартирі, квартира - просто стіни, поступово шукали хоть щось, якісь матраци, ковдри... Люди з міста допомагали + волонтери. Що з рідним домом - не відомо. З роботою в місті дуже складно, всього дуже мало для родини. Молодій мамі 24 роки і це перша вагітність.
Другі - переселенці з м.Горлівка, переїхали в Рівненську обл, у них вже було двоє діток 2 і 4 роки, «війна змусила нас покинути наше житло, роботу і просто змінити все життя» - пише родина, в якій тепер четверо (!!) діточок.
Обидві родини отримали допомогу - теплі речі, на які ми зібрали у грудні на bekind.ua. Ті, що з Дніпра, надіслали фото учора…
У нас майже тисяча заявок від сімей, майбутніх мам звідусіль. І дуже потрібно назбирати $55555 на 850 пакунків у найближчий тиждень, щоб встигнути закупити речі і відправити. Вже зібрано $6000, треба ще багато, але ми ж можемо!
Один набір коштує $65 (2350грн), можна задонатити тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
Навіщо ти бігаєш? Як у тебе вистачає мотивації бігати кожен день? Про це я писала окремий пост, тому що вчора захворіла і провалялась у ліжку, але опублікую це колись потім - тому що справжню мотивацію мені надіслали зранку!
На фото - дві двійні. Перші - хлопчик та дівчинка), з Донецькій області, Волновахського району, селище Керменчик. З 21.03.2022 року з сім'єю приїхали в м Дніпро: мама молодої мами, двоє сестер (12-14 років, сестра 12 років з інвалідністю), бабуся і сама молода мати, також 2 кішки. Живуть у Дніпрі на зйомній квартирі, квартира - просто стіни, поступово шукали хоть щось, якісь матраци, ковдри... Люди з міста допомагали + волонтери. Що з рідним домом - не відомо. З роботою в місті дуже складно, всього дуже мало для родини. Молодій мамі 24 роки і це перша вагітність.
Другі - переселенці з м.Горлівка, переїхали в Рівненську обл, у них вже було двоє діток 2 і 4 роки, «війна змусила нас покинути наше житло, роботу і просто змінити все життя» - пише родина, в якій тепер четверо (!!) діточок.
Обидві родини отримали допомогу - теплі речі, на які ми зібрали у грудні на bekind.ua. Ті, що з Дніпра, надіслали фото учора…
У нас майже тисяча заявок від сімей, майбутніх мам звідусіль. І дуже потрібно назбирати $55555 на 850 пакунків у найближчий тиждень, щоб встигнути закупити речі і відправити. Вже зібрано $6000, треба ще багато, але ми ж можемо!
Один набір коштує $65 (2350грн), можна задонатити тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
Вчора був мій 40й півмарафон з 304: 3 лютого 2023, 345й день війни. Заради українських новонароджених, - закупівлі теплих речей, допомоги молодим мамам та пологовим будинкам.
40 днів - це вже звичка, але часто сил і мотивації не вистачає, і я постійно шукаю надихаючі історії челленджерів, у яких вийшло, і уважно читаю - з якими труднощами вони стикались, як боролись із втомою та розчаруванням, як організовували свій графік і поєднували челенджі із звичайним життям - роботою та сім‘єю.
На днях друзі прислали мені історію Gary McKee, бігуна з Північної Англії, “marathon man”, що пробіг за 2022 рік 365 повних марафонів, - тобто по марафону щодня!!! При цьому мав роботу, сім‘ю (троє дітей!) та фандрейзив більше £1 мільйону для допомоги хворим раком! Знайомі пропонували йому подати заявку на рекорд Гіннесу - тому що попередній з щоденних марафонів (трохи більше 100) був їм явно побитий, - але Гері відмовився, пояснюючи, що його метою була зовсім не слава і відмітка у Книзі Рекордів, а саме допомога тим, кому це потрібно - хворим на онкологію.
Зараз Гері 53 роки, і найбільше мене вразило те, що він збирає на допомогу онкохворим бігом, велозаїздами, трейлами і всілякими челленджами вже 20(!!!!) років - для центру Macmillan Cancer Support у Лондоні.
У 1997му році його батько захворів раком, і помер у 2005 (не від раку), і Гері присвятив свої челенджі саме боротьбі з цією страшною хворобою.
За 365 днів він лише 5 разів бігав не вдома - в нього був завжди один і той самий маршрут, - він стартував о 5 ранку, щоб встигнути до роботи, від свойого будинку, кожен раз його чекали друзі із ліхтариками, - хтось біг разом із ним, хтось їхав на вєліку. За рік Гері біг і у супер-жару і при -10… І втратив майже 18 кг ваги.
На 228й день він захворів - отруївся, і опинився у шпиталі, стало погано саме під час бігу… Лікарі рекомендували йому зупинитись, але він встав скоро і якось дойшов той марафон до вечора, разом із жінкою та дітьми.
Так, у 2017 році Гері зробив 110 марафонів за 110 днів… Також заради збору коштів.
Поруч з його рекордом та зусиллями мій челлендж непорівняний, - але історія дуже надихає. Зробила висновки такі:
- дисципліна - усе: тобто графік бігу і роботи.
- Коли сили закінчуються, потрібна підтримка, - бігти самому часто складно, бо наступає депресія і розчарування у ідеї, особливо, коли не збираються кошти (як у мене зараз)
- Бігти у один і той самий час одним і тим самим маршрутом - гарна ідея, бо до тебе можуть приєднатись будь-де люди, і взагалі - дисципліна…
Вчора був мій 40й півмарафон, і зараз я піду таки бігати свою половинку у Вонделпарку в Амстердамі. А потім сяду і спланую графік кожного дня, щоби бігти у один і той самий час, і встигати із роботою і усім іншим. О, так, - чимось треба буде пожертвувати, - якимись розвагами і заняттями, але ціль, як на мене, такі жертви виправдовує.
Якщо у вас є якісь надихаючі історії бігунів з челенджами, - поділіться. Дуже потрібно.
А поки що можна і треба пожертвувати будь-яку сумму на теплі речі для новонароджених дітей. Лінк тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
40 днів - це вже звичка, але часто сил і мотивації не вистачає, і я постійно шукаю надихаючі історії челленджерів, у яких вийшло, і уважно читаю - з якими труднощами вони стикались, як боролись із втомою та розчаруванням, як організовували свій графік і поєднували челенджі із звичайним життям - роботою та сім‘єю.
На днях друзі прислали мені історію Gary McKee, бігуна з Північної Англії, “marathon man”, що пробіг за 2022 рік 365 повних марафонів, - тобто по марафону щодня!!! При цьому мав роботу, сім‘ю (троє дітей!) та фандрейзив більше £1 мільйону для допомоги хворим раком! Знайомі пропонували йому подати заявку на рекорд Гіннесу - тому що попередній з щоденних марафонів (трохи більше 100) був їм явно побитий, - але Гері відмовився, пояснюючи, що його метою була зовсім не слава і відмітка у Книзі Рекордів, а саме допомога тим, кому це потрібно - хворим на онкологію.
Зараз Гері 53 роки, і найбільше мене вразило те, що він збирає на допомогу онкохворим бігом, велозаїздами, трейлами і всілякими челленджами вже 20(!!!!) років - для центру Macmillan Cancer Support у Лондоні.
У 1997му році його батько захворів раком, і помер у 2005 (не від раку), і Гері присвятив свої челенджі саме боротьбі з цією страшною хворобою.
За 365 днів він лише 5 разів бігав не вдома - в нього був завжди один і той самий маршрут, - він стартував о 5 ранку, щоб встигнути до роботи, від свойого будинку, кожен раз його чекали друзі із ліхтариками, - хтось біг разом із ним, хтось їхав на вєліку. За рік Гері біг і у супер-жару і при -10… І втратив майже 18 кг ваги.
На 228й день він захворів - отруївся, і опинився у шпиталі, стало погано саме під час бігу… Лікарі рекомендували йому зупинитись, але він встав скоро і якось дойшов той марафон до вечора, разом із жінкою та дітьми.
Так, у 2017 році Гері зробив 110 марафонів за 110 днів… Також заради збору коштів.
Поруч з його рекордом та зусиллями мій челлендж непорівняний, - але історія дуже надихає. Зробила висновки такі:
- дисципліна - усе: тобто графік бігу і роботи.
- Коли сили закінчуються, потрібна підтримка, - бігти самому часто складно, бо наступає депресія і розчарування у ідеї, особливо, коли не збираються кошти (як у мене зараз)
- Бігти у один і той самий час одним і тим самим маршрутом - гарна ідея, бо до тебе можуть приєднатись будь-де люди, і взагалі - дисципліна…
Вчора був мій 40й півмарафон, і зараз я піду таки бігати свою половинку у Вонделпарку в Амстердамі. А потім сяду і спланую графік кожного дня, щоби бігти у один і той самий час, і встигати із роботою і усім іншим. О, так, - чимось треба буде пожертвувати, - якимись розвагами і заняттями, але ціль, як на мене, такі жертви виправдовує.
Якщо у вас є якісь надихаючі історії бігунів з челенджами, - поділіться. Дуже потрібно.
А поки що можна і треба пожертвувати будь-яку сумму на теплі речі для новонароджених дітей. Лінк тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
👍1
42 та 43й півмарафон з 304 поспіль.
6 та 7 лютого 2023, 347 та 348й дні війни.
Важко знайти сили на те, щоб писати у соцмережі системно - важче, ніж просто бігати.
Бігати - то медитація, час із собою, відчуття потоку. Виходити із «часу з собою» у вільний простір з іншими людьми і спілкуванням - завжди робота. Я розумію, чому марафонці частіше за все інтроверти… Можливо, вони використовують всю свою енергію на біг, і більше нічого не залишається?
Єдине, що дає мені ЕКСТРА енергію - це війна, як би дивно це не звучало. Вчора я прочитала черговий прогноз-аналітику від Центрів Дослідження Війни, розвідок і таке інше - і всі розповідають про стратегії війни на виснаження, які, по суті, ще не починали втілювати у життя.
Про те, що треба готуватись фізично, матеріально і психологічно (останнє, мабуть, найважливіше), до довгих часів страждань, бойових дій, втрат, тиску зі сторони ворога (для тих, хто за кордоном - свої челенджі, психологічні - приймати довгострокові (або гнучкі) рішення, адаптуватись до зміненого життя, прийняти нових себе з нуля, прийняти те, що ти «не такий як усі» - ні вдома, ні тут).
Було довге, але логічне пояснення, чому - про поведінку ворога (який не такий тупий, як нам хочеться думати, і не такий слабкий. Безжальний та безпринципний - так…), і від цього було не легко, але… легше, коли ти приймаєш ситуацію. І коли готовий до будь-чого. Напевне, це те, що відрізняє мене (та й пересічного українця) зразка лютого 2022 року і лютого 2023.
«…адже війна не закінчиться через місяць», - завершили довгий текст у тій аналітичній статті.
І це дало мені більше сил. Як чудодійна таблетка, що миттєво позбавляє від болю та надає легкість, - рішення, що було прийнято. Про це говорять стоїки (і коучі персонального розвитку): що прийняти - не значить отримати поразку. Просто - адаптуватись до умов та контексту.
Адаптуємось.
А поки я своїм бігом збираю кошти для родин новонароджених в Україні - у нас майже тисяча заявок від сімей, майбутніх мам звідусіль. І дуже потрібно назбирати $55555 на 850 пакунків у найближчий тиждень, щоб встигнути закупити речі і відправити. Вже зібрано $7500, треба ще багато, але ми ж можемо!
Один набір коштує $65 (2350грн), можна задонатити тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
6 та 7 лютого 2023, 347 та 348й дні війни.
Важко знайти сили на те, щоб писати у соцмережі системно - важче, ніж просто бігати.
Бігати - то медитація, час із собою, відчуття потоку. Виходити із «часу з собою» у вільний простір з іншими людьми і спілкуванням - завжди робота. Я розумію, чому марафонці частіше за все інтроверти… Можливо, вони використовують всю свою енергію на біг, і більше нічого не залишається?
Єдине, що дає мені ЕКСТРА енергію - це війна, як би дивно це не звучало. Вчора я прочитала черговий прогноз-аналітику від Центрів Дослідження Війни, розвідок і таке інше - і всі розповідають про стратегії війни на виснаження, які, по суті, ще не починали втілювати у життя.
Про те, що треба готуватись фізично, матеріально і психологічно (останнє, мабуть, найважливіше), до довгих часів страждань, бойових дій, втрат, тиску зі сторони ворога (для тих, хто за кордоном - свої челенджі, психологічні - приймати довгострокові (або гнучкі) рішення, адаптуватись до зміненого життя, прийняти нових себе з нуля, прийняти те, що ти «не такий як усі» - ні вдома, ні тут).
Було довге, але логічне пояснення, чому - про поведінку ворога (який не такий тупий, як нам хочеться думати, і не такий слабкий. Безжальний та безпринципний - так…), і від цього було не легко, але… легше, коли ти приймаєш ситуацію. І коли готовий до будь-чого. Напевне, це те, що відрізняє мене (та й пересічного українця) зразка лютого 2022 року і лютого 2023.
«…адже війна не закінчиться через місяць», - завершили довгий текст у тій аналітичній статті.
І це дало мені більше сил. Як чудодійна таблетка, що миттєво позбавляє від болю та надає легкість, - рішення, що було прийнято. Про це говорять стоїки (і коучі персонального розвитку): що прийняти - не значить отримати поразку. Просто - адаптуватись до умов та контексту.
Адаптуємось.
А поки я своїм бігом збираю кошти для родин новонароджених в Україні - у нас майже тисяча заявок від сімей, майбутніх мам звідусіль. І дуже потрібно назбирати $55555 на 850 пакунків у найближчий тиждень, щоб встигнути закупити речі і відправити. Вже зібрано $7500, треба ще багато, але ми ж можемо!
Один набір коштує $65 (2350грн), можна задонатити тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
❤6👍1
Друзі! Збираємо кошти на лікування та реабілітацію двох військових (у Києві): Олега та Аліма, що з перших днів повномасштабного вторгнення як добровольці вступили до ЗСУ та успішно виконували бойові задачі у найзапекліших зонах на сході країни, де і отримали масивні поранення. 203 485,86 грн - повна сума збору для двох військових. Тут лінк на збір - https://bekind.ua/uk/project?id=65fec119-17d9-4277-a64d-c2bb4368678e
Олег. 30 квітня Олег отримав важке уламкове ураження, зокрема постраждала голова 😥 Були проведені численні операції, аби осколків не залишилося. Перше коло реабілітації пройдено. Шлях захисника після поранення: Харківський військовий шпиталь ▶️ Інститут нейрохірургії. Київ ▶️ Центр Adonis - Медична група компаній. Буча.
Наразі Олегові необхідний повторний курс реабілітації.
Алім. 11 жовтня 2022, під час виконання бойового завдання та перестрілки в одному з населених пунктів Харківської області, отримав вогнепальне кульове поранення. Куля увійшла з задньої поверхні грудей зліва, пошкодивши судини та ліву легеню. Місцеві лікарі змогли надати йому ефективну медичну допомогу і серце воїна продовжило битись. Наразі Алім потребує реабілітації, програма передбачає: – перебування у стаціонарі 14 діб – консультації спеціалістів – лабораторну та інструментальну діагностику – курс з 22 занять з фізичним терапевтом по 45 хвилин кожне.
💜 Допомогти Олегові та ще одному захисникові, Алімові, можна задонейтивши за лінком - https://bekind.ua/uk/project?id=65fec119-17d9-4277-a64d-c2bb4368678e
Пам'ятаєте, на мій день народження ми зібрали більше 180 000 грн на лікування також двох військових? Так от їх ми зібрали і використали вже (на першій фото один з військових із нашою докторкою Kateryna Komisarenko у @adonis), тепер треба допомогти іншим!
Олег. 30 квітня Олег отримав важке уламкове ураження, зокрема постраждала голова 😥 Були проведені численні операції, аби осколків не залишилося. Перше коло реабілітації пройдено. Шлях захисника після поранення: Харківський військовий шпиталь ▶️ Інститут нейрохірургії. Київ ▶️ Центр Adonis - Медична група компаній. Буча.
Наразі Олегові необхідний повторний курс реабілітації.
Алім. 11 жовтня 2022, під час виконання бойового завдання та перестрілки в одному з населених пунктів Харківської області, отримав вогнепальне кульове поранення. Куля увійшла з задньої поверхні грудей зліва, пошкодивши судини та ліву легеню. Місцеві лікарі змогли надати йому ефективну медичну допомогу і серце воїна продовжило битись. Наразі Алім потребує реабілітації, програма передбачає: – перебування у стаціонарі 14 діб – консультації спеціалістів – лабораторну та інструментальну діагностику – курс з 22 занять з фізичним терапевтом по 45 хвилин кожне.
💜 Допомогти Олегові та ще одному захисникові, Алімові, можна задонейтивши за лінком - https://bekind.ua/uk/project?id=65fec119-17d9-4277-a64d-c2bb4368678e
Пам'ятаєте, на мій день народження ми зібрали більше 180 000 грн на лікування також двох військових? Так от їх ми зібрали і використали вже (на першій фото один з військових із нашою докторкою Kateryna Komisarenko у @adonis), тепер треба допомогти іншим!
Рік війни. Точка відліку. День, який назавжди залишиться найголовнішим, що поділив життя на «до» і «після».
Я вживала цю пафосну фразу «розподілу на до і після» так багато разів за життя - народження дитини, розлучення, продаж бізнесу, аяуаска… Час зупинитись і прийняти, що 24 лютого - це та сама точка.
Точка початку, точка кінця, точка переродження, точка горя і точка щастя (щастя, що живий).
Точка неповернення.
Точка вдячності за кожен новий день.
Точка розуміння, що нічого у житті не є під твоїм контролем.
Точка екзистенциального розриву.
Чорна діра. Фрактал без початку та кінця.
Точка віри - «якщо вірив би у бога, то хоч би помолився».
Точка зневіри - бо як пояснити, що бог є, якщо він робить можливим такі жорстокі речі? Чи він просто перестав нас любити?..
Точка, в якій знецінюється все матеріальне, в якій тебе наздоганяють ті питання, від яких ти ховався, втікав все життя… Ти голий, босий, у тебе немає нічого, крім самого себе. В тебе одночасно є всі вибори у світі, та немає ніякого вибору… Все - можливість, і все - тупік.
Точка-дзеркало - коли ти нарешті бачиш самого себе, як є, коли сміття з-під килиму вийшло на демонстрацію, стало сильніше за тебе, коли всі це бачать, але тобі вже не соромно і неважливо… Тобі просто страшно і дуже хочеться жити.
Точка, до якої ти думав, що можеш все. Точка, в якій зрозумів, що не можеш нічого, але продовжуєш робити, збивати сметану лапками, як та жабка, що вижила.
«Першими зламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Потім ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто сфокусувався на своїх справах, без очікування того, що ще може статися». Не думати про те, скільки ще бігти, - просто робити крок, ще крок, ще один крок, - мій принцип марафонського бігу, коли хочеться здатись, а попереду ще багато кілометрів. Жити одним кроком.
Сьогодні я розповідала свою історію 24 лютого, своєї персональної точки неповернення, другові голандцю. Про те, як прокинулась у Львові в готельному номері з колегою у відрядженні (та сином - боже, дякую за материнську інтуіцію), як дивилась новини, що здавались сюром, про те, як три дні стояла на кордоні.
Про те, що перші години того дня здавались вічністю - так багато всього відбувалось, - бомбардувань, новин, переміщень людей, дзвінків і повідомлень, сліз і шоку, думок і рішень. Про сніданок у готелі, де були переважно іноземці, про те, як всі тривожно жували і дивились новини на смартфонах. Про те, що була лиш 9 ранку, а здавалось, що пройшов тиждень.
Про те, як мене нудило від страху і втрати контролю, про те, як я лежала на підлозі у ванній під гарячим душем і не могла зігрітись. Про те, як потім не могла зігрітись ще тиждень, вже будучи в Берліні… Про черги до банкоматів, рішення виїхати за кордон заради сина, про СТИД прийняти таке рішення (який не проходив ще декілька місяців), про пробите колесо, про три ночі і три дні у черзі на кордоні, про спалений за 10 км повний бак бензину, про те, як протриматись за кермом без сну, гортаючи новини, як розповідати про війну сину. Про те, як мої родичі з-за океану писали мені, «як допомогти», і коли я говорила, що можна тільки грошима зараз, очевидно, бо я не знаю куди я, як я, з сином, що далі… Коли вони експертно говорили, що ЦЕ ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА. Коли в Маріуполі вже трощили дитячі садки і розстрілювали людей, а російський корабль вже пішов нахуй. Про жінок з маленькими дітьми, що з колясками і пакетами перетинали кордон пішки. У -7 на вулиці.
Про те, як я зрозуміла, що ВІЙНА: коли польські прикордонники, замість того, щоб запитати страховку на авто, на довгоочікуваному кордоні, кидали мені в машину бутерброди та шоколадки, бачили дитину і питали, чи треба нам підгузки (?!) чи щось особливе для дитини? Я дивилась переляканими очима на ту жінку, бо нам нічого не треба, ми живі, у нас є і машина, і гроші і навіть заброньований готель. Я здавалась собі дуже впевненою та сильною тоді, а прикордонниця протягнула мені гарячий чай у стаканчику і сказала
⁃ Pani potrzebuje drinka, masz suche usta, - і я подумала, що пані - це я, і я - це біженка, і тепер я у безпеці…
Я вживала цю пафосну фразу «розподілу на до і після» так багато разів за життя - народження дитини, розлучення, продаж бізнесу, аяуаска… Час зупинитись і прийняти, що 24 лютого - це та сама точка.
Точка початку, точка кінця, точка переродження, точка горя і точка щастя (щастя, що живий).
Точка неповернення.
Точка вдячності за кожен новий день.
Точка розуміння, що нічого у житті не є під твоїм контролем.
Точка екзистенциального розриву.
Чорна діра. Фрактал без початку та кінця.
Точка віри - «якщо вірив би у бога, то хоч би помолився».
Точка зневіри - бо як пояснити, що бог є, якщо він робить можливим такі жорстокі речі? Чи він просто перестав нас любити?..
Точка, в якій знецінюється все матеріальне, в якій тебе наздоганяють ті питання, від яких ти ховався, втікав все життя… Ти голий, босий, у тебе немає нічого, крім самого себе. В тебе одночасно є всі вибори у світі, та немає ніякого вибору… Все - можливість, і все - тупік.
Точка-дзеркало - коли ти нарешті бачиш самого себе, як є, коли сміття з-під килиму вийшло на демонстрацію, стало сильніше за тебе, коли всі це бачать, але тобі вже не соромно і неважливо… Тобі просто страшно і дуже хочеться жити.
Точка, до якої ти думав, що можеш все. Точка, в якій зрозумів, що не можеш нічого, але продовжуєш робити, збивати сметану лапками, як та жабка, що вижила.
«Першими зламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Потім ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто сфокусувався на своїх справах, без очікування того, що ще може статися». Не думати про те, скільки ще бігти, - просто робити крок, ще крок, ще один крок, - мій принцип марафонського бігу, коли хочеться здатись, а попереду ще багато кілометрів. Жити одним кроком.
Сьогодні я розповідала свою історію 24 лютого, своєї персональної точки неповернення, другові голандцю. Про те, як прокинулась у Львові в готельному номері з колегою у відрядженні (та сином - боже, дякую за материнську інтуіцію), як дивилась новини, що здавались сюром, про те, як три дні стояла на кордоні.
Про те, що перші години того дня здавались вічністю - так багато всього відбувалось, - бомбардувань, новин, переміщень людей, дзвінків і повідомлень, сліз і шоку, думок і рішень. Про сніданок у готелі, де були переважно іноземці, про те, як всі тривожно жували і дивились новини на смартфонах. Про те, що була лиш 9 ранку, а здавалось, що пройшов тиждень.
Про те, як мене нудило від страху і втрати контролю, про те, як я лежала на підлозі у ванній під гарячим душем і не могла зігрітись. Про те, як потім не могла зігрітись ще тиждень, вже будучи в Берліні… Про черги до банкоматів, рішення виїхати за кордон заради сина, про СТИД прийняти таке рішення (який не проходив ще декілька місяців), про пробите колесо, про три ночі і три дні у черзі на кордоні, про спалений за 10 км повний бак бензину, про те, як протриматись за кермом без сну, гортаючи новини, як розповідати про війну сину. Про те, як мої родичі з-за океану писали мені, «як допомогти», і коли я говорила, що можна тільки грошима зараз, очевидно, бо я не знаю куди я, як я, з сином, що далі… Коли вони експертно говорили, що ЦЕ ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА. Коли в Маріуполі вже трощили дитячі садки і розстрілювали людей, а російський корабль вже пішов нахуй. Про жінок з маленькими дітьми, що з колясками і пакетами перетинали кордон пішки. У -7 на вулиці.
Про те, як я зрозуміла, що ВІЙНА: коли польські прикордонники, замість того, щоб запитати страховку на авто, на довгоочікуваному кордоні, кидали мені в машину бутерброди та шоколадки, бачили дитину і питали, чи треба нам підгузки (?!) чи щось особливе для дитини? Я дивилась переляканими очима на ту жінку, бо нам нічого не треба, ми живі, у нас є і машина, і гроші і навіть заброньований готель. Я здавалась собі дуже впевненою та сильною тоді, а прикордонниця протягнула мені гарячий чай у стаканчику і сказала
⁃ Pani potrzebuje drinka, masz suche usta, - і я подумала, що пані - це я, і я - це біженка, і тепер я у безпеці…
😢3👍1
⁃ Ти вже писала свою історію початку війни? - запитав мене друг, уважно слухаючи мій нервовий спіч.
⁃ Ні, ніколи. Навіщо?
⁃ Хм, а чому ти думаєш, що це не потрібно? Це ж історія. Це твоя точка неповернення. Коли твоє життя розділилось на до і після…
⁃ Так, але…
⁃ Ти хочеш забути?
⁃ Ні…
SHAME
Написав на серветці мій друг і подивився мені в очі.
⁃ Це тому ти не пишеш?
⁃ Не зовсім… Але так. Я щасливиця. Я жива, моя дитина не бачила бомб. Я не голодувала, не була у подвалі, не сиділа між двох стін, в мене не померли родичі… Я сижу з тобою в Амстердамі і п’ю каву за 4 євро.
⁃ Це не важливо. Це ТВОЯ історія, ти будеш згадувати це все життя. Запиши зараз все це, щоб ніколи не забути. Згадай все у деталях. Не публікуй. Запиши для себе. Для онуків. Для сина. Бо твоє життя змінилось назавжди, і ти маєш не забути, як це було…
Точка відліку. Рік.
Рік, як я не була вдома.
Рік, як я майже перестала писати. Рік, як я писала (і говорила) українською.
Рік, як мені важко фокусуватись на чому завгодно.
Рік, як я плачу від радості, а від злості і горя - мовчу або йду в душ.
Рік, як я не знаю, що робити із своїм життям, але піклуюсь про найголовніше.
Рік, як я вибрала свою найголовнішу роль - бути мамою. Ціль Номер Один.
Рік, як я не знаю, як жити далі, але точно хочу жити.
Рік, як я відчуваю себе слабкою, але продовжую робити щось, щоб відчувати реальність.
Рік, як я звикаю вірити у щось, що розумніше за людей. І у людей.
Рік, як я вірю в Україну, як ніколи. Я пишаюсь бути українкою, як ніколи раніше.
Дякую за цей жахливий, страшний, нескінченний, але прекрасний рік. Бо це був ще один рік ЖИТТЯ. Рік віри та світла, що переможе темряву. Слава Україні! Слава життю і слава Героям, що обороняють наше життя і свободу.
⁃ Ні, ніколи. Навіщо?
⁃ Хм, а чому ти думаєш, що це не потрібно? Це ж історія. Це твоя точка неповернення. Коли твоє життя розділилось на до і після…
⁃ Так, але…
⁃ Ти хочеш забути?
⁃ Ні…
SHAME
Написав на серветці мій друг і подивився мені в очі.
⁃ Це тому ти не пишеш?
⁃ Не зовсім… Але так. Я щасливиця. Я жива, моя дитина не бачила бомб. Я не голодувала, не була у подвалі, не сиділа між двох стін, в мене не померли родичі… Я сижу з тобою в Амстердамі і п’ю каву за 4 євро.
⁃ Це не важливо. Це ТВОЯ історія, ти будеш згадувати це все життя. Запиши зараз все це, щоб ніколи не забути. Згадай все у деталях. Не публікуй. Запиши для себе. Для онуків. Для сина. Бо твоє життя змінилось назавжди, і ти маєш не забути, як це було…
Точка відліку. Рік.
Рік, як я не була вдома.
Рік, як я майже перестала писати. Рік, як я писала (і говорила) українською.
Рік, як мені важко фокусуватись на чому завгодно.
Рік, як я плачу від радості, а від злості і горя - мовчу або йду в душ.
Рік, як я не знаю, що робити із своїм життям, але піклуюсь про найголовніше.
Рік, як я вибрала свою найголовнішу роль - бути мамою. Ціль Номер Один.
Рік, як я не знаю, як жити далі, але точно хочу жити.
Рік, як я відчуваю себе слабкою, але продовжую робити щось, щоб відчувати реальність.
Рік, як я звикаю вірити у щось, що розумніше за людей. І у людей.
Рік, як я вірю в Україну, як ніколи. Я пишаюсь бути українкою, як ніколи раніше.
Дякую за цей жахливий, страшний, нескінченний, але прекрасний рік. Бо це був ще один рік ЖИТТЯ. Рік віри та світла, що переможе темряву. Слава Україні! Слава життю і слава Героям, що обороняють наше життя і свободу.
❤11
Любі друзі, у нас термінова вакансія у bekind.ua! Екаунт-менеджер по роботі з благодійними організаціями та ГО. Неважливо, де ви знаходитесь - вся наша команда зараз працює віддалено, нажаль. Робота фулл-тайм, 5 робочих днів, 10-18.
Про bekind.ua, якщо ми не знайомі, - ми працюємо з 2020 року, за цей час ми залучили більше $1M на різні благодійні потреби 100+ українських фондів та громадських організацій. Наша місія - зробити благодійність прозорою для донорів та швидко закривати проекти невеликих і середніх благодійних організацій.
Що потрібно робити?
▫️вести комунікацію с новими БФ та ГО, що хочуть співпрацювати з платформою bekind.ua: підготовка документів, затвердження опису на сайті тощо. Пошук нових фондів та організацій
▫️ опис благодійних проектів для фандрейзингових зборів на платформі
▫️ ведення звітності по проектам, перевірка рахунків, актів, звітів
▫️ брати участь у командній роботі - обговорювати ідеї росту, вирішення проблем
▫️ робота з бухгалтерами - рахунки, акти, звітність.
⠀
Наш ідеальний/а кандидат/ка:
💜 володіє відмінними комуникативними навиками спілкуватись із різними людьми наживо та у діловій переписці
💜 має успішний досвід роботи екаунтом чи у підтримці клієнтів
💜 вміє швидко шукати необхідні контакти
💜 розуміє специфіку та важливість благодійних проектів (під час війни та у довгостроковій перспективі)
💜 готовий/а до системної роботи та здатний/а до самоконтролю
Якщо вам цікава вакансія, заповніть анкету і ми відповімо протягом 24 годин.
https://docs.google.com/forms/d/1_1_hVxU1wchFabJBriVc1LHvMBTWFxitzla8Q78QPPA
Про bekind.ua, якщо ми не знайомі, - ми працюємо з 2020 року, за цей час ми залучили більше $1M на різні благодійні потреби 100+ українських фондів та громадських організацій. Наша місія - зробити благодійність прозорою для донорів та швидко закривати проекти невеликих і середніх благодійних організацій.
Що потрібно робити?
▫️вести комунікацію с новими БФ та ГО, що хочуть співпрацювати з платформою bekind.ua: підготовка документів, затвердження опису на сайті тощо. Пошук нових фондів та організацій
▫️ опис благодійних проектів для фандрейзингових зборів на платформі
▫️ ведення звітності по проектам, перевірка рахунків, актів, звітів
▫️ брати участь у командній роботі - обговорювати ідеї росту, вирішення проблем
▫️ робота з бухгалтерами - рахунки, акти, звітність.
⠀
Наш ідеальний/а кандидат/ка:
💜 володіє відмінними комуникативними навиками спілкуватись із різними людьми наживо та у діловій переписці
💜 має успішний досвід роботи екаунтом чи у підтримці клієнтів
💜 вміє швидко шукати необхідні контакти
💜 розуміє специфіку та важливість благодійних проектів (під час війни та у довгостроковій перспективі)
💜 готовий/а до системної роботи та здатний/а до самоконтролю
Якщо вам цікава вакансія, заповніть анкету і ми відповімо протягом 24 годин.
https://docs.google.com/forms/d/1_1_hVxU1wchFabJBriVc1LHvMBTWFxitzla8Q78QPPA
👍8
64/304
Учора був останній день зими, був 368й день повномасштабної війни (о боже, хто міг подумати, що війна, яка рахується _роками_, може припасти на наше покоління?!). Я зустріла цей день у Дюнкерку, французському місті-порту, який відомий своєю операцією «Динамо», коли за 3-4 дні на початку червня 1940 року вдалось врятувати більше 330 000 солдат союзних військ від німецьких окупантів, які заблокували місто. Врятувати, вивезши через море у Британію.
Звичайно, ви дивились однойменний фільм Кристофера Нолана (звідти я і дізналась про цю операцію), з Томасом Харді та Кіліаном Мерфі, з музикою Ханса Зіммера та неймовірно красивою картинкою. Дивилась і я, і обрала поїхати сюди на канікули сина - просто ткнувши на мапі знайоме цікаве місто, куди їхати було 3-4 години на авто.
Всі мої друзі робили квадратні очі, коли я говорила, що збираюсь у Дюнкерк - ніхто ніколи тут не був і взагалі - навіщо, там холодно, говорили мені. Тут правда холодно - вітер з моря, був сніг, але розкажіть про холод зимою дівчині з України 🙂
Дюнкерк зараз - місто з картин Хоппера. Дуже пусто (і естетично). Дюни на пляжах, одинокі маяки, сотні яхт та кораблів, які ніхто не чіпає. І кудись поділись люди - можливо, вони повернуться у теплі часи і будуть загоряти на пляжах…
337 тисяч солдат британської, французської та бельгійскої армії вдалось перевезти на Британські острови, хоча планувалось всього 45000 (!!!). Це стало можливим, тому що британці закликали надати свої приватні кораблі всім громадянам, кто їх мав (а не тільки військові і торгові суди). Вражаючий волонтерський рух звичайних людей, що захищають свободу та незалежність - впізнаєте?
Учора був 21 км по холодному пустому Дюнкерку - здається, я пару разів пробігла все невелике місто, майже не зустрічаючи людей… Забігла на дюни (важко бігти по піску), бачила маяки, той самий пляж, з якого рятувались солдати, бачила старі будинки, зруйновані під час війни та частково відновлені потім… Чорні, темні, з «підпаленого» каменю. Дюнкерк було окуповано 4 червня 1940 року після операції, та звільнено тільки у 1944 році… Як там жили люди, під окупацією? Саме там було багато біженців з Франції, Бельгії (що капітулювала) та Нідерландів…
Що залишиться від наших міст на сході? Харків, Бахмут, Соледар, Херсон? Я мовчу про Маріуполь, від якого не залишилось нічого. Всього рік пройшов, скільки втрат та горя у кожній родині…
64й півмарафон з 304 був учора, - і все це заради допомоги новонародженим українцям, які з‘являються на світ зараз і їм потрібні теплі речі, щоб не замерзнути… Один набір коштує 2350 грн ($65), і ви можете допомогти будь-якою сумою! Лінк тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
Учора був останній день зими, був 368й день повномасштабної війни (о боже, хто міг подумати, що війна, яка рахується _роками_, може припасти на наше покоління?!). Я зустріла цей день у Дюнкерку, французському місті-порту, який відомий своєю операцією «Динамо», коли за 3-4 дні на початку червня 1940 року вдалось врятувати більше 330 000 солдат союзних військ від німецьких окупантів, які заблокували місто. Врятувати, вивезши через море у Британію.
Звичайно, ви дивились однойменний фільм Кристофера Нолана (звідти я і дізналась про цю операцію), з Томасом Харді та Кіліаном Мерфі, з музикою Ханса Зіммера та неймовірно красивою картинкою. Дивилась і я, і обрала поїхати сюди на канікули сина - просто ткнувши на мапі знайоме цікаве місто, куди їхати було 3-4 години на авто.
Всі мої друзі робили квадратні очі, коли я говорила, що збираюсь у Дюнкерк - ніхто ніколи тут не був і взагалі - навіщо, там холодно, говорили мені. Тут правда холодно - вітер з моря, був сніг, але розкажіть про холод зимою дівчині з України 🙂
Дюнкерк зараз - місто з картин Хоппера. Дуже пусто (і естетично). Дюни на пляжах, одинокі маяки, сотні яхт та кораблів, які ніхто не чіпає. І кудись поділись люди - можливо, вони повернуться у теплі часи і будуть загоряти на пляжах…
337 тисяч солдат британської, французської та бельгійскої армії вдалось перевезти на Британські острови, хоча планувалось всього 45000 (!!!). Це стало можливим, тому що британці закликали надати свої приватні кораблі всім громадянам, кто їх мав (а не тільки військові і торгові суди). Вражаючий волонтерський рух звичайних людей, що захищають свободу та незалежність - впізнаєте?
Учора був 21 км по холодному пустому Дюнкерку - здається, я пару разів пробігла все невелике місто, майже не зустрічаючи людей… Забігла на дюни (важко бігти по піску), бачила маяки, той самий пляж, з якого рятувались солдати, бачила старі будинки, зруйновані під час війни та частково відновлені потім… Чорні, темні, з «підпаленого» каменю. Дюнкерк було окуповано 4 червня 1940 року після операції, та звільнено тільки у 1944 році… Як там жили люди, під окупацією? Саме там було багато біженців з Франції, Бельгії (що капітулювала) та Нідерландів…
Що залишиться від наших міст на сході? Харків, Бахмут, Соледар, Херсон? Я мовчу про Маріуполь, від якого не залишилось нічого. Всього рік пройшов, скільки втрат та горя у кожній родині…
64й півмарафон з 304 був учора, - і все це заради допомоги новонародженим українцям, які з‘являються на світ зараз і їм потрібні теплі речі, щоб не замерзнути… Один набір коштує 2350 грн ($65), і ви можете допомогти будь-якою сумою! Лінк тут - https://bekind.ua/uk/project?id=e917b642-fdad-48e7-9166-629074d3ba74
❤11👍1
Заплатимо борги за лікування десяти врятованих котиків з Маріуполя, Слов’янська, Мар’янки!
На фото Агат, Камелія, Зірка, Гавань та Мирний. Перші двоє приїхали з Мар‘їнки.
Як тільки місто було деокуповане, Агата, Камелію разом з іншими котиками евакуювали волонтери - довгий шлях до Києва і нарешті змогли показати їх лікарям.
Гавань, Мирний, Зірка приїхали з міста-героя Маріуполя. Як і решту фронтових котів, вперше лікарі їх побачили в стані «шкіра та кістки». У декого є вірус імунодефіциту котів (він не шкідливий для людей), хтось просто був застужений, хтось чихав кров’ю. Всього взяли під опіку десять котів.
Зараз всі котики вже абсолютно здорові, мають весь необхідний пакет документів, стерилізовані. Мирний живе з ВІК- позитивними котиками. А Зірка та Гавань - із здоровими. Потрібно закрити борг перед ветеринарною клінікою за 10 котиків. Закупівля якісної їжі та наповнювачів для такої кількості підопічних також потребує значних фінансових затрат.
Загальна сума - 161 288,28 грн, нам вже вдалось зібрати 111 486,93 грн.
Якщо 100 людей скинуться по 500 грн, - ми закриємо борг. 500 людей по 100 - також… Мої 500 грн полетіли сьогодні до котиків!
Лінк на збір - https://bekind.ua/uk/project?id=f23321a5-52a6-4878-bd51-2ba3857320fd
Лікуванням та опікою котиків займається фонд Adopt Don't Stop, з яким bekind.ua вже закрив декілька інших проектів за останні два роки.
На фото Агат, Камелія, Зірка, Гавань та Мирний. Перші двоє приїхали з Мар‘їнки.
Як тільки місто було деокуповане, Агата, Камелію разом з іншими котиками евакуювали волонтери - довгий шлях до Києва і нарешті змогли показати їх лікарям.
Гавань, Мирний, Зірка приїхали з міста-героя Маріуполя. Як і решту фронтових котів, вперше лікарі їх побачили в стані «шкіра та кістки». У декого є вірус імунодефіциту котів (він не шкідливий для людей), хтось просто був застужений, хтось чихав кров’ю. Всього взяли під опіку десять котів.
Зараз всі котики вже абсолютно здорові, мають весь необхідний пакет документів, стерилізовані. Мирний живе з ВІК- позитивними котиками. А Зірка та Гавань - із здоровими. Потрібно закрити борг перед ветеринарною клінікою за 10 котиків. Закупівля якісної їжі та наповнювачів для такої кількості підопічних також потребує значних фінансових затрат.
Загальна сума - 161 288,28 грн, нам вже вдалось зібрати 111 486,93 грн.
Якщо 100 людей скинуться по 500 грн, - ми закриємо борг. 500 людей по 100 - також… Мої 500 грн полетіли сьогодні до котиків!
Лінк на збір - https://bekind.ua/uk/project?id=f23321a5-52a6-4878-bd51-2ba3857320fd
Лікуванням та опікою котиків займається фонд Adopt Don't Stop, з яким bekind.ua вже закрив декілька інших проектів за останні два роки.
👍1