На днях дивилась «Rocketman” про Елтона Джона. Перша хвилина фільму, Елтон заходить у якомусь феєричному костюмі у кімнату, де вже сидять люди у колі, і:
⁃ Привіт, мене звуть Елтон і я алкоголік. А ще сексоголік, булімік і залежний від кокаіну.

«Скрізь знаки», - подумала я. Ну що ж :) Хтось казав, що люди творчі найбільш схильні до залежності, - бо більш чутливі до всього навколо, і складно впоратись з різними (часто дуже інтенсивними) емоціями.
Спочатку ти глушиш біль (та радість!) алкоголем (чи хто чим), а потім вже не знаєш, як бути без такого рішення і «куди діти руки». Будь-яке сильне переживання має бути зафіксоване однаково. І в горі і в радості, - алкоголь дійсно стає твоїм супутником життя. Ти одружуєшся на ньому - і чим далі, тим більше ніхто, крім нього, не може тебе зрозуміти краще. Тим більше, ти чесний тільки з ним, - навіть з собою ти ніколи не чесний, ні.

У двотижневій подорожі без вина (це найдовше зі мною за повномасштабну війну) можу сказати, що жити без інструменту блюру з цим діапазоном емоцій складно. Мені складно, так, - все дуже чіпляє, найменше зауваження, невдача кидають на емоційне дно, я почуваю трагедію скрізь.
«Я помру бомжем» - мій перманентний настрій: здається, що нічого не виходить, все валиться з рук, і я не впевнена ні у чому. Крім маленьких радостей, - коли дійсно близькі люди «беруть тебе на ручки» (з тих ручок, зрештою, і не хочеться злазити - напевне, тому люди знаходяться у рехабах, коли кидають?).

Я читаю форуми тих, хто як і я, відмовився від алкоголю, бо залежність. Цей стан - він на якийсь час, це треба пережити. Переспати, дати собі час, зрозуміти, що це - час, який ти взяв на боротьбу з хворобою. Ти і так довго себе обманював, - маєш припинити, не робити вигляд, що «ти просто припинив пити» і всьому іншому такий самий, як і був - функціональний, енергійний, впевнений… Ні.
Це важко прийняти, - особливо, коли немає можливості взяти відпустку «дивитись у стелю».
Сьогодні у мене була важлива презентація в університеті, і, здається, так жахливо я не виступала ще ніколи. Настільки невпевнено, настільки багато збивалась і не могла зібрати себе докупи. Надчутливість до кожної людини, страх критики збивали мене з думок. І коли мене почали коментувати розумні, поважні люди «у вас недопрацьовано», «до того рівня, на який ви подаєтесь, у вас не вистачає…», мені хотілось провалитись під землю.
Здавалось, я - самозванець, якого викрили. Взагалі незрозуміло, що така людина, як я, робить у цьому поважному середовищі. Я проковтнула і подякувала за коментарі, а потім пішла прилягти з думками, що все закінчено і в мене немає майбутнього, «проєбалі всє полімєри», про те, що я не здатна ні на що розумне і, так, помру бомжом.
Я почувала себе Бріджит Джонс, містером Біном, лузером, - ніяк не Елтоном Джоном. У мене не було сліз плакати, а розпачу забрав всю енергію - настільки, що, слава Б, не хотілось піти і купити собі пляшку вина.
Цей шлях ми проходили, - у кінці цього шляху я опинилась тут.

"Вони змусили мене бути чесним після того, як я роками обманював інших людей і себе самого, - пише Елтон Джон. - Коли ти залежний, ти брешеш, замітаєш сліди, кажеш собі, що у тебе немає проблем. Стати чесним означало стати вільним. Ти позбувся всього багажу, який прийшов з брехнею: від збентеження, від сорому".

Чесність має ціну. Нове життя буде вартувати тобі старого. Не знаю, чи мій емоційний провал - причина алкоголю, чи того, що я кинула (кидаю!), чи того, що я просто погано вчилась. Але будь-яка невдача і розчарування точно вартують нового життя. Навіть якщо ти не Елтон.

Найскладніший день тверезої подорожі - перший. Але це виявляється не одразу: зранку навпаки, ти приймаєш рішення вольове і сильне, твоя голова і все тіло ще пам‘ятають вчорашню ніч і категорично заявляють про те, що так більше не можна. Ти готовий на 100% ніколи, ніколи більше не пити.
І ось перший крок: не пити один день.
Спочатку здається, все так просто: ну подумаєш, тобі є чим зайнятись, у тебе купа незроблених справ (а у справжнього алкоголіка завжди є купа незроблених справ), відчуваєш себе не дуже, одна думка про алкоголь викликає нудоту.
Потім робота починає викликати нудоту, або, - ще гірше! - ти щось-таки дійсно зробив, довів справу до кінця: отут можна і відсвяткувати! Тим більше, до цього часу головний біль пройшов, і інтуітивно тобі потрібно дозу дофаміна.
Або святкувати нема чого, і є причина випити - «з горя».
З нудьги.
З ностальгії.
З радості.
За зустріч.
Бо нема куди руки діти.
Або голова не пройшла, і треба її «полагодити» - випити бокал гарного ігристого… Звичайно, це не працює, але може саме сьогодні?..
Якщо ти до цього місця не забув про те, що зранку ти збирався кинути, і саме зараз згадав (яка неприємність), ти думаєш так:
⁃ Завтра. Кину з завтрашнього дня. Ну все одно сьогодні ще не вийшло. От завтра…

І все починається знов. Колесо сансари.

І якщо вам пощастило пережити перший день, то другий - вже краще. Тому що ви перевірили, що 1) у тверезому вечорі немає нічого страшного 2) не хочеться втрачати рахунок.

Але ввечері починається складність: ну, може келишок. Я ж не алкоголік - я можу, якщо захочу, протриматись цілий день!..

І так - до нескінченності. Другий, третій, сьомий, сімнадцятий… Справа у тому, що не можна ніскільки. Ніколи. Ні, ви не можете, коли захочете. Вам просто повезло.

Алісс у вогнища, Йон Фоссе

Повість-молитва, повість-медитація, повість-притча, повість-заклинання. Майже без сюжету, майже без абзаців і розділових знаків, але з дивним ритмом. Останні двадцять сторінок я навіть читала вголос (сама собі): екзистенційний, містичний досвід.

Фоссе, - той самий норвезький письменник, що отримав Нобелівську премію місяць тому. Ніколи не чула про нього раніше (на українську перекладався лише уривок одного з його творів), а «Алісс у вогнища» була єдиною книжкою, яку у день вручення Нобеля можна було замовити, щоб вона приїхала протягом тижня. Весь інтернет говорить про його «Септологію» - роман на майже 900 сторінок, у 7 частинах, написаний одним реченням…

Я дочитувала цю книгу вчора у шторм: у Даніній школі навіть відмінили заняття, за вікном була злива і сильний вітер, темно вже о 5й, і найближчі 2-3 місяця - не краще. У повісті Фоссе - норвезькі фйорди, холод і темрява, - така, що світла немає цілими днями. Темрява скрізь, темрява всередині і темрява зовні, темрява, у яку треба вдивлятись, - і ці слова, фрази про темряву, вогнище, воду, фйорди, очікування, тишу повторюються сотні разів. За 20-30 хвилин читання уявляєш себе у іншому просторі, підтвержую.
«Алісс у вогнища» - дуже проста мова (переклад з новонорвезької, звичайно), але англійська дуже проста. Історія вражає містифікацією, пошуком сенсів у житті та знаків у смерті. Символи, відчуття, сильні пронизливі почуття, що стрясають темряву і тишу.

Фоссе дали Нобелівську премію за те, що «у своїх творах він наділяє голосом тих, хто зазвичай не має права говорити». Про людей психологічно хворих, залежних, помираючих, у депресії, людей, що старіють у тиші, або божеволіють на самоті.
У сім років з Йоном трапився нещасний випадок, - він ледве вижив, але це визначило його творчість про пошук межі життя та смерті. Так, ще Фоссе страждав від алкоголізму, і у 2012 прийняв католицьку віру, - вона врятувала його від залежності, говорять. Бог, який «добрий, хороший», у «Алісс» повторюється багато разів.

“Алісс у вогні», каже Фоссе, означає «Алісс, що присутня скрізь у просторі», - екзистенційно і трохи страшно (декілька разів я відкладала цю коротеньку книгу, бо мені здавалось, що вона робить щось із моєю свідомістю), але якщо витримати і дійти до кінця, отримаєш малеееньку суперсилу, - типу спільний секретик з Йоном. (Сподіваюсь нікого не налякати 😁).

«Позивний для Йова, хроніки вторгнення», Олександр Михед

Щоденник війни, який писався з 24 лютого 2022: історії автора, його друзів, знайомих і незнайомих, живих та тих, кого вже немає. Найжахливіше - читати історії тих, кого не стало вже після видання книжки. Хроніки воєнних злочинів, рефлексії свої та чужі. Щоденник колективної пам‘яті. Найжахливіше - що він незакінчений.

До цієї книжки я підходила, закривала і відкривала її раз десять. Чому? Пояснення у останій фразі книги:
Я хочу це все забути.
Я хочу цього ніколи не забувати (с).

Чому? Бо мені персонально повезло: «забувати» треба як би менше, майже і нема чого. Ніби я не бачила своїми очима війну - кров, окупантів, снаряди, шахеди та ракети, що летять. Не була у бомбосховищі жодного разу, мій будинок у Києві стоїть непошкоджений і я виїхала у перші дні війни «лакшері» - на своїй автівці, а не стоячи у вагоні… Всю війну - кров, окупантів, смерті - я знаю з медіа та з розповідей інших людей.

Чому? Бо спочатку здалося навіть, що я всі ці історії знаю. Про те, як прилетіло в Києві, про Бучу, про Гостомель, про 10 жовтня, про евакуацію на десятий день (що відчувався як 110й і як перший одночасно), про волонтерства і про всі воєнні злочини: але цих історій настільки багато, що мені не вистачить життя, щоб прочитати всі, бо їх рівно стільки, скільки українців (хотілося б сказати «нас 52 мільйони», як у тій рекламі з мого дитинства), і моя історія - також історія із цієї колекції колективної пам‘яті.

Тільки вчора я розповідала свойому нідерландському другові про найщасливіший момент свого життя, який пам‘ятаю: коли ми зайшли у готель-гуртожиток у Польщі 27 лютого 2022, Устрікі-Дольне, 10 км від кордону. Після трьох ночей у машині за кермом. Там були ліжка і душ, і теплі ковдри, чайник і кухня на першому поверсі, у нас була якась мівіна, чіпси і шоколадки, куплені у супермаркеті Львова 24 числа, була навіть пляшка вина. У мене була ще єдина книжка - «Подолати минуле» Грицака. Все було дуже погано: рускій воєнний корабль якраз був послано, Київщину окуповували, новини були жахливі, але я нарешті змогла лягти і відчувала, що ми з Данєю в безпеці, після душу і під ковдрою. Це було абсурдне щастя, я чомусь все ще пам‘ятаю це відчуття полегшення: ніби за мною плила акула, я втікала від неї три доби, і встигла вискочити на берег.
⁃ Просто ти прийняла важке рішення, яке змінило життя. Звичайно, ти це пам‘ятаєш.

Але.

«Мова війни - це коли, працюючи над книжкою, виправляєш теперішній час на минулий. Бо гинуть ті, про кого розповідаєш».

Так хотілось би, так хотілось, щоб ці історії закарбувались, і більше не було нових. Щоб не треба було змінювати час. Щоб мій «щасливий» спогад був не просто викидом дофаміну, а хеппі-ендом. Але він вже ніколи не буде.

«Тепер усі діти - діти війни.
Тепер дорослі - теж діти війни».

Ще: книжку Михеда ми розіграємо! Звичайно, за донат. Донат - для українських новонароджених, від 50 грн.
Лінк тут: https://bekind.ua/uk/project?id=964703ef-64ee-4560-bb7e-aa0eb1e476b2
Я наразі збираю кошти для закупівлі 1000 теплих наборів для новонароджених українців - дітей, які народяться у війну зимою 2023-24го. Минулої зими сама я зібрала на 375 таких наборів, а дівчата з фонду допомогли також 1000 сімей.

Це буде допомога для малюків з Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Дніпропетровської, Харківської, Чернігівської та Сумської областей. У пакунку будуть теплі речі для малюка – зимовий конверт-комбінезон у візочок, зігріваючий плед, утеплений набір одягу, зимова шапка, привітальна листівка для мами і немовляти. Вартість одного пакунку - 2518 грн (67 EUR).

Зробіть донат за лінком, від 50 грн, ставте «+» під цим дописом, 9 листопада я розіграю серед плюсів книжку і відправлю НП.
Лінк: https://bekind.ua/uk/project?id=964703ef-64ee-4560-bb7e-aa0eb1e476b2

Драбина, Євгенія Кузнєцова

Одним з найскладніших переживань війни для мене стало життя з батьками (мамо, пробач). Про це незручно говорити, - бо теж мені виклик, коли щодня вбивають військових і цивільних, а міста стирають з обличчя землі (від мого рідного Берислава, коли я пишу це, вже залишилось дуже дуже мало). Я думала, що це зі мною щось не так - але коли починаєш обговорювати це з іншими, то люди, перебиваючи один одного, розповідають свої власні неймовірні історії про вимушене життя з родичами, любов до яких, як ми знаємо, посилюється на відстані. З 24 лютого всі кордони, які ми роками вибубовували, розсипались (у всіх сенсах) і почалось нове життя: крім фронту, евакуації та крилатих ракет у кожного з нас вдома своя війна, навіть якщо не треба бігати у бомбосховище.

«Ти ж завжди хотів родину? Так ми і є твоя родина, іншої нема. Твоя мрія збулась, прикинь!», - найкраща фраза з «Драбини». Євгенія Кузнєцова склала найкращий «збірний образ» родини за кордоном під час війни, де до успішного програміста Толіка, який нарешті купив собі будинок в Іспанії з метою «жити найкраще життя» приїзджає вся його родина з тітками та дядьками, котами і собаками, і з накращих побажань починають налаштовувати побут в іспанській хаті 30тирічного холостяка: «Сюди хоч би дві курки», «у тебе є хазяйське мило - ні, таке, щоб на терку натерти», «Толік, помідори тут не пахнуть, давай посадимо у тебе у фонтані декілька штучок». Це все смішно і сумно і дуже знайомо: і типу нема чого сердитись, бо це і правда твоя родина і іншої нема, і щастя, що всі живі-здорові і разом, і взагалі - ВІЙНА. Яка всіх об’єднала: цілодобово ми незалежно від віку всі оновлюємо стрічку новин з коментарями «СУКІ» і «Коли вже той путін здохне», шукаємо знайомі місця (у надії не впізнати) на кадрах, де прилетіло, та рахуємо щоранку кількість дохлих руських.

Ми всі збираємо, донатимо, перепощуємо, починаємо розбиратись у видах бронежилетів та дронів, знаємо, у якій частині служить хто з наших знайомих. Сумуємо за домом і відчуваємо це жахливе почуття провини людини, що вижила і у безпеці, чекаємо, коли «у нас перестануть стрілять» і можна буде їхати додому (це все переживають герої у книжці, і все це настільки влучно, бо ми такі всі). За кілометр чуємо руського за кордоном і пояснюємо, чому у нас з ними не «одна війна проти путіна», і вже менш терпляче - те, що це взагалі війна не путіна, і що це не путін вбив вашого сусіда, не путін вивіз тисячі дітей і кидає щодня крилаті ракети по всій країні.

Можна подумати, звичайно, що Толік - не найсміливіша людина і ненайкращий громадянин, і взагалі, що це за книжка про чоловіка, що втік з війни (хоч виїхав він задовго до повномасштабної), але в такій книжці не може бути головного героя, який нехороша людина. Тому кінець там - хороший (ну, принаймні, вектор). Бо кінця, на жаль, ми ще не бачимо.

Я рада повідомити, що цю книжку ми з книгарнею «Книжковий лев» розігруємо за донат для українських новонароджених, від 50 грн.
Лінк тут: https://bekind.ua/uk/project?id=964703ef-64ee-4560-bb7e-aa0eb1e476b2
Ми збираємо кошти для закупівлі 1000 теплих наборів для новонароджених українців - дітей, які народяться у війну зимою 2023-24го. Минулої зими сама я зібрала на 375 таких наборів, а дівчата з фонду допомогли також 1000 сімей.

Це буде допомога для малюків з Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Дніпропетровської, Харківської, Чернігівської та Сумської областей. У пакунку будуть теплі речі для малюка – зимовий конверт-комбінезон у візочок, зігріваючий плед, утеплений набір одягу, зимова шапка, привітальна листівка для мами і немовляти. Вартість одного пакунку - 2518 грн (67 EUR).

Зробіть донат за лінком, від 50 грн, і 16 листопада я розіграю серед плюсів книжку і відправлю НП.

30 безалкогольних днів

Вау. Якщо чесно, я не думала, що в мене вийде: отак, без підтримки лікаря і без якось визначної події типу «ну з сьогоднішнього дня - ніколи». Друге питання: чому я це не зробила раніше? Я відчуваю себе маленькою дитиною, у якої кожен день нові досягнення і відкриття про світ 🙂

Ні, це не було просто, і цей кайф «широко відкритих очей» прийшов взагалі не одразу.

Перший тиждень - неприємний. Є така штука як абстинентний синдром (не плутати з похміллям): якщо ви п’єте регулярно, кожен чи майже кожен день, то алкоголь з вашого організму не виходить ніколи (йес), ваш мозок постійно під його дією - у збудженому стані. Коли ви раптом його виключаєте із щоденного рівняння, то нервова система, що звикла до іншого, протестує і не знає, як функціонувати: вам погано не один день, а саме 3-4-5 і більше: ви погано спите, тривожні, депресивні, може навіть нудити, - як похмілля, але довге і неочікуване, бо ви ж не пили! Це той час, коли так погано, що хочеться випити чи з’їсти що-небудь, щоб попустило. Але не можна, треба просто почекати. А, ну і всі кругом п’ють, звичайно: навіть якщо ви нікуди не виходите (до речі, якщо у вас немає надійної безалкогольної компанії, яка в курсі ситуації, що ви кидаєте - то і не виходьте, у вас ще «слабєнький організм»), то в інстаграмі кожна друга сторіз - з келишком.

Другий з третім тижнем змішались у спогадах, але приблизно до 21 дня (магія звички, - я не знаю, чи це працює фізіологічно, чи це сила когнітивного викривлення так давить на те, що саме 21 день звичка оформлюється) я рахувала дні. Потім стало дійсно все одно, і почалось справжнє «пізнання світу»: враження, що мій мозок «розархівувався» і почав бачити купу можливостей, думати і діяти інакше, ступати (вибачте за моє щеняче захоплення) на нову землю і скрізь бачити «ВАУ, о дивний новий світ». Емоції стають сильнішими, почуття і думки - глибшими. Так, алкоголь притупляє те, як ви відчуваєте, блюрить і підміняє нескінченну різноманітність щирих _ваших_ реакцій автоматичними, поверхневими кліше.

«Алкоголізм - це страх життя», - з цією метафорою та визначенням я згодна найбільше. Ми п’ємо тому, що не знаємо, що робити зі своїм життям, не знаємо, куди діти руки і поставити ноги, як дивитись і що говорити у нових ситуаціях. Ми боїмося болю, заглушуємо його і маємо ще більший біль, і так до нескінченності. Чим далі - тим більше ви забуваєте, який спектр емоцій, поведінки і можливостей у вас є. Все підміняється базовим набором: у когось це агресія і скепсис, у когось - ігнорування та інтровертність, у когось - навпаки, але все це від страху та болю, з яким не хочеться зустрітись.

«Яка частина твоєї особистості - алкоголізм?», - запитав мене друг місяць тому, коли я тільки збиралась у цей шлях. Я твердо відповіла, що немає такої частини. Тепер я можу відповісти (хоча я тільки напочатку шляху), що залежність може й не змінює особистість, але не дає шансу з собою познайомитись. Тобі краще бути «за замовченням поганим», ніж подивитись відверто у дзеркало, не втягуючи живіт.

У найтемніші моменти вранішніх самокопань після випивання я заздрила людям, які не п’ють і була впевнена у тому, що «от мені б так - і я була б найщасливіша людина у світі». Якби я не пила - я б звернула гори: включалось магічне мислення про те, як ефективно я би працювала, чого б досягла, яке розкішне життя би мала без своїх кордонів. Виявилось, люди без залежностей бувають так само, як і ті, що з залежностями - мудаками, дураками, нечесними, не дуже розумними, неприємними і - нещасливими!
(Пам‘ятаю, так само я думала про марафонців, коли починала бігати - про те, що марафонці не бувають поганими людьми. Мій аргумент був - за ті години бігу, що робить марафонець, він вирішує всі свої проблеми, «вибігає» з себе всю дурь. Ні, звичайно, це не так). Виявилось, що не пити - не достатньо для того, щоб вирішити всі проблеми. Але необхідно для того, щоб це почати робити.

Зриви. «Чи вам не хочеться?». Ну так, звичайно: у алкоголіків є купа тригерів: асоціацій з алкоголем, ситуацій, у яких зазвичай вони випивали. Радісні і сумні: соціальні - якщо зазвичай ви пили на побаченні, наприклад, або у кіно, або на презентації, або у компанії, то у такому ж сеттінгу вам захочеться знову. Якщо ви пили у неділю після прибирання, наприклад, «відсвяткувати успіх», якщо ви пили у п’ятницю після робочого дня, або тоді, коли щось не вдавалось - це все буде викручувати вам руки, бо логічно, що «ви заслужили», «всі так роблять і нічого» і, найпідступніше, - ці тригери наздоганяють, коли ви вже не пили пару тижнів, і ви можете подумати, що і залежності у вас ніякої і не було. Мозок забуває погане про алкоголь, але дуже вибірково пам’ятає приємне. Але ніт: алкоголік відрізняється від інших тим, що не може зупинитись, не може контролювати себе, можливо, не з першого вечора, але через тиждень, два, місяць - ви опинитесь у ямі глибшій, ніж звідки починали. «Один келих - поцілунок смерті».

Підтримка. Я не ходила ніколи на збори АА (Анонімні Алкоголіки), хоча прочитала навіть книжку Білла Уілсона, засновника цієї секти. Так, секти: у них є всі атрибути ) Ставлюсь до них добре, тому що залежність від групових дискусій про алкоголь - це хоча і залежність, але все-таки краща, ніж будь-які наркотики. Також не приймаю жодні ліки крім стандартних вітамінів, - мене якось лякає будь-яка хімічна залежність, тому допоки у мене виходить справлятись самотужки, я продовжуватиму. Я читаю апплікейшн Reframe: це такий гайд на 365 днів для алкоголіка, який щоденно видає тобі набір корисної інформації про те, як працює залежність і алкоголь на різні системи організму, на поведінку і на оточуючих, як з цим справлятись. Дає інструменти - як поводити себе під час зривів (пропонує побудувати свою власну стратегію): наприклад, я тепер знаю, що це бажання триває всього 20 хвилин, і важливо це перетерпіти. Я дозволяю собі поспати, почитати, йду бігати, займаю якоюсь супер-важливою справою, пишу. Хтось медитує чи їсть ) До речі, ті, хто кидає пити, починає їсти цукор (швидкий дофамін!) більше, ніж раніше: я також. Але я забила, не стримуюсь та їм: все ж краще, ніж випивати.
Найважливіше у підтримці, - близькі, звичайно. Добре, якщо люди, які поруч, не тільки знають, що ти кидаєш і не п’ють разом з тобою, але ще й поважають твою хворобу і приймають тебе таким, як є. Ні в якому разі не говорять «Якщо ти не кинеш, я від тебе піду» чи лякають чимось іншим, ні. Мені пощастило, що мені сказали напочатку «Якщо ти хочеш кинути, - я тебе підтримаю. Якщо хочеш продовжувати - я не буду проти. Ти не будеш людиною гірше тільки тому, що ти алкоголік».

Дякую всім за підтримку та власні історії, - далі буде. Якщо хочете поділитись своєю історією - ви знаєте, куди писати.

500 перших тверезих днів: як кинути пити з понеділка і не злитись до вівторка

Кожен знає, що починати нове життя треба з понеділка. Звичайно, кидати пити - також. Я починала своє тверезе нове життя з понеділків, з нового року, з дня народження (сорі, з наступного дня після свого дня народження), після жахливого похмілля, після того, як прочитала якусь книжку та просто так: з вівторка після понеділка, у який не вишло, на другий рік нового року і так далі…
Якщо порахувати кількість «перших днів» у моєму щоденнику, які починались з панічних публікацій про те, що «з сьогоднішнього дня і назавжди - більше ні краплі», - їх будуть сотні. Тих днів, коли я починала нове життя без щоденника, навіть порахувати не можна… Уявляю, що це були просто _всі_ інші дні. Бо пити я кидала майже щоранку останні років чотири. Так.

Ведення щоденнику у стилістиці «Ніколи знову» було наївним, я би нізащо не хотіла, щоб це хтось колись прочитав. Навіть мені дуже лячно читати це через день, тиждень, місяць, роки. Знаючи, що я не кинула ні на той день, ні на наступний, ні через два роки, читати це так само дивно, як і щоденник божевільного. Враховуючи, що цей божевільний - я, ще й страшно: ніби дивишся на себе у дзеркало і не впізнаєш. Ще страшніше - розумієш, що у цьому світі ти не можеш покластись навіть на себе. Якщо ти не можеш тримати обіцянку, дану собі, - то на кого можеш покластись ти? Хто захоче покластись на тебе? Напевно, так і виглядає руйнування особистості, яким лякають психіатри, розповідаючи про залежність. Хоча ні, - вони навіть не лякають. Вони монотонно, беземпатично констатують факт, і у цій беземпатичності ти бачиш відсутність надії. Ця людина занадто досвічена, занадто багато бачила, щоб витрачати енергію на віру у те, що очевидно приречено на програш. Ця поведінка - сумний раціоналізм.

У цих щоденниках перших днів є багато надії: всі вони починаються зранку. Часто - ще вночі, о третій-четвертій: я писала, прокинувшись з післяалкогольним соромом, у похміллі, протверезів після декілька годин тривожного сну, чи то забуття. Я намагалась пригадати вчорашній вечір (так, я дуже часто забувала, що я робила і говорила, я забувала, де запаркувала машину - ні, паркувала я її ДО того, як випивати, але навіть такі деталі губились у моїй свідомості), йшла пити воду, якісь знеболювальні, вітаміни, чай… І все починалось знову:
⁃ ДЕНЬ 1. - писала я у щоденнику. Далі зазвичай - уривки вчорашніх спогадів та нічних рефлексій, важкий текст про те, як погано мені зараз. Здавалось, що це визнання, цей опис поточного стану має відвернути мене у майбутньому від ідеї пити знову. Але, на жаль, мозок забуває про погані асоціації з алкоголем дуже швидко, і залишає лише приємні тригери.
Це було 100-відсоткове магічне мислення. У тих нічних монологах до себе так хотілось позбавитись болю, жалю і паніки, що я хапалась за кожен уявний подорожник: щоденник і вранішня обіцянка собі давала останнє - ВІРУ і надію у те, що у цей раз таки вийде.

Мені знадобилось багато часу зрозуміти, що моя визначеність відносно стосунків з алкоголем проходить досить швидко, і, найгірше, - непомітно. Я ніколи не могла зловити той момент, той часовий кордон, коли нічні жахи похмілля спадали, і моє рішення «більше ніколи» перетворювалось на «чому б ні». Це не залежало від того, почувалась я краще фізично чи ні: у першому випадку працювала ілюзія «та нормально ж усе, щось я перебільшую», у другому - «згорів сарай, - гори і хата». Не залежало від того, чи я відволікалась від вчорашніх страждань на роботу, спорт і друзів, або весь день варилась у почутті сорому, провини та власної нікудишності. Незалежно ні від чого ввечері, вже після обіду, або пізніше я провалювалась у кролячу нору, і колесо Сансари набирало швидкість, щоб знову нести мене по цьому нестерпному колу. Це було пекло.

Перейти на новий рівень було супер-метою, чомусь зробити це було все тяжче: кажуть, зранку, після прокидання, у людини більше за все ресурсу на прийняття рішень. Чим ближче до вечора - тим менше ментальних сил і волі на будь-що. І ваше «НІКОЛИ знову» перетворюється на «НІКОЛИ НЕ КАЖИ НІКОЛИ», тому що всі ці «НІКОЛИ» і «НАЗАВЖДИ» стають занадто великими, занадто недосяжними для вашого маленького втомленого Я. Настільки великими, що хочеться тільки здатись і відкласти все. На завтра, або на наступний понеділок. А сьогодні - останній раз, тепер точно!

Колись у розумній книжці я прочитала про те, що успіх людини (не дуже люблю уніфіковане слово «успіх», але най буде - як узагальнення стану ВИЗНАЧЕНОСТІ: здоров’я ментального, фізичного та впевненості у житті) вимірюється часом, на який вона може планувати своє життя наперед. Тобто умовний Біл Гейтс знає, чим він хоче і буде займатись через п’ять років, людина «середня» - через місяць, залежний - навряд чи зможе домовитись з вами про завтра. Бо він думає тільки про сьогодні, про зараз. Завтра - занадто складно для його психологічних зусиль та горизонту планування, це те, що лякає. Ви напевне чули про цю методику зав’язування з поганими звичками типу «тільки один день», а завтра буде нове рішення. Так день за днем ти робиш новий вибір, але це щось осяжне і зрозуміле. На крайній випадок, можна лягти спати раніше, щоб день закінчився швидше (я так робила). Поки у мене 36й день, вау! І буває по-різному. Але це зовсім інша історія.

Цей текст задумувався бути підбадрюючим та навіть веселим, задумувався бути простим і корисним: типу «10 порад для тих, хто хоче кинути пити з понеділка». Але не вийшло. Чому? Бо я не знаю. Рекомендацій тисяча (які не працюють), і одна, що точно корисна.
Якщо у вас не вийшло з понеділка, продовжуйте пробувати з вівторка. Середи. Не здавайтесь. І не чекайте наступного понеділка. Залишаю тут лінк на мій substack: там можна підписатись на мій щоденний текст про залежність (АНГЛІЙСЬКОЮ!), і він буде приходити вам на мейл (за $8 на місяць, дві кави або одна пляшка вина) - https://tetianagrynova.substack.com/

Бігаючий алкоголік: як пити щодня та бігати марафони (так, досить просто)

Одне з перших питань, яке мені задають, коли я зізнаюсь у своїй алкогольній залежності: «ЯК ти бігаєш?». Непосвячених дивує, як це можливо: пити щодня по пляшці-другій, а зранку виходити і робити 10-12 км перед роботою. Так, до алкоголізму я відома (у вузьких колах) іншою своєю залежністю: марафонською. З 2016 року я пробігла 41 повний марафон (так, це 42,2 км або 26,2 милі), безліч півмарафонів і взагалі - бігаю майже щодня. Перед тим, як розказати, що це не тільки можливо, але ще, ймовірно, врятувало мою свідомість (маю на увазі біг - не алкоголь), попереджу, що це «комбо» не є здоровим, і що, можливо, я - це похибка вцілілого. Тобто якщо ви випиваєте і відчуваєте себе недобре, - додати біг не буде гарною ідеєю для балансу. Принаймні, результат не гарантовано.

Скажу чесно, коли я починала бігати (10,5 років тому, рівно за місяць після пологів), я не пила так багато. Тобто, я не пила (тимчасово) взагалі - я годувала грудьми. Тоді я також думала, що алкоголь і біг несумісні так само, як, наприклад, куріння (зараз я знаю десятки марафонців, що курять), і перед своїм першим змаганням на 10 км я не пила (а також не іла і не спала), бо дуже хвилювалась за вплив будь-чого на мій організм. Нажаль, з розвитком моєї бігової «кар’єри» збільшувалась і кількість вина, яке я випивала щодня, - вже щодня. Коли, через три роки, я бігла свій перший марафон і НАДЗВИЧАЙНО хвилювалась, я ледве втрималась від того, щоб не допити пляшку вина у готельному номері. Пару келихів я таки хильнула, але хто знає, той знає - що таке пару келихів для людини, що нормально тримається після пляшки? Так, це незивається толерантність.

Іноді мені здається, що толерантність до бігу і до алкоголю розвивались синхронно: чим більше я пила, тим впевненіше вставала зранку на пробіжку. Це відмазка ділетантів, незнайомих ні з бігом, ні з алкоголем, - «Сьогодні не п’ю, бо завтра на пробіжку», або «вчора так гуляв, що сьогодні точно не побіжу». Справжніх алкоголіків-бігунів це ніколи не зупиняло, - навпаки: те, що біг лікує похмілля, - загальновідомий (у вузьких колах) факт. Він прискорює метаболізм: вивітрює все «вчорашнє» швидше, прибирає набряки та полірує тривогу ендорфінами та очевидним доказом того, що «ти молодець». А ще дає ілюзію того, що «та нічого такого у тих десяти-п’ятнадцяти-не пам’ятаю келишках і не було, бачиш?». Ну і, звичайно, дає зайве навантаження на серце та кровообіг, що небезпечно і шкідливо.

Звичайно, всі ми (і я) читали всі ці статті про «нізащо не бігайте після алкоголю принаймні пару-трійку днів», але у такому випадку мені доведеться не бігати ніколи 🙂 Бо таких двох-трьох днів просто НЕ ІСНУВАЛО. Також розумні статті скажуть вам (правду) про те, чому бігати і пити реально шкідливо: дегідратація (ви завжди зневоднений і бігати - великий ризик для всіх органів, для шкіри і для м’язів). Ви не відновлені достатньо, бо спали точно погано, мозок був у збудженому стані, і м’язи ваші також. Тренування просто спалить калорії і покращить настрій, але точно не дасть жодного прогресу. А, ну ще й такі дрібниці як ризик травми: бо ваша координація з очевидних причин гірша.

Неочевидний вплив моїх частих півмарафонів та марафонів на мою залежність був ще гіршим, ніж можна було уявити: після фінішу мені завжди хотілось ВІДСВЯТКУВАТИ. Я відчувала себе переможцем, який заслужив все найкраще! Всім накращим, звичайно, було вино! Шампанське! Ігристе! У крайньому випадку - пиво. Я відчувала себе Шумахером, Фестаппеном на п’єдесталі гран-прі, якому видали оту здоровенну пляшку Моет і він її розбризкує на всі сторони. До речі, завжди було жаль того розлитого. І я завжди дивувалась, як вони то не п’ють? Просто пригублюють для знімків? На відміну від гонщиків Формули, я не дозволяла собі такого марнотратства і випивала все до кінця. Кожен марафон. Всі свої марафони, - майже всі, 40 із 41 марафону, я святкувала мінімум пляшкою, максимум - не пам’ятаю.
Не святкувала я так тільки останній марафон - 15 жовтня 2023 у Амстердамі. Як кажуть тверезі алкоголіки між собою, «Це мій безалкогольний день народження». (а тут рекламна пауза для моїх пошановувачів: я відкрила свій англомовний письменницький блог на SUBSTACK, і за лінком можна підписатись на мої щоденні (так) історії про залежність. Сподіваюсь на їх користь, натхнення чи хоча б розвагу для вас - https://tetianagrynova.substack.com/)

І ще цікавий факт про мої марафони та алкоголізм: враховуючи те, що жодна здорова людина не могла уявити собі, як можна бігати такі дистанції і пити такі ж неймовірні кількості алкоголю одночасно і роками, можу сказати, що це було моє прикриття. Марафонський біг був моїм маскуванням, костюмом здорової людини. Мені дуже хотілось бути такою, як усі, без залежності. Марафони не лишали жодних питань (при поверхневому розгляді).
Втім мене легко викрив би доктор Хауз: за десять років бігу у мене не було прогресу у швидкості, ні у марафонах, ні у півмарафонах, хоча бігаю я майже щодня і ніколи не мала перерв більше, ніж на тиждень-два, навіть у ковідні часи. Прогрес був неможливим - бо мій організм ніколи не відновлювався нормально, а тренування ніколи не були на результат. Вони були заради ендорфіну, підтримання форми та МАСКУВАННЯ. Я бігала рівно настільки, щоб залишатись на плаву (і не привертати увагу). Уважна людина може помітити: мій перший півмарафон я пробігла з часом 1-48 у Лісабоні, 2014 рік. У вересні 2023 я біжу півмарафон у Хаарлемі за 1-47. Мій найкращий час - 1-41, 2021й рік. Міій перший марафон - 3-58, 2016. Мій останній марафон (41й!) - 3-51. Що про це скаже доктор Хауз? Здається, все очевидно.

Сьогодні мій 37й тверезий день і у мене немає планів повертатись до алкоголю. Мій тренер у 2018му казав мені після функціонального тесту, що мої вроджені фізичні дані дозволять мені зробити марафон і за 3 години. Тоді я сміялась йому у обличчя, знаючи (так, я знала, що зі мною не так - він ні), що це неможливо, і чому.
У березні буде мій наступний марафон і тепер мені цікаво, чи зможу я зробити свій персональний рекорд. Тепер, здається, самий час написати тренеру. І більше ніколи не бігати з похмілля.

Як зрозуміти, що у тебе алкогольна залежність? (І як до цього приходила я)

Запитання, яке я чую мало не кожен день: «скільки треба пити, щоб це вважалось алкоголізмом?». Насправді, я розумію, що переважно люди, що питають так, хочуть отримати індульгенцію. Почути, що стільки, скільки п‘ють вони, так, як п‘ють вони - можна. Нікому не хочеться дізнатись про свою проблему, це питання - синонім жіночого «ну скажи, як я виглядаю? Я ж не товста?», і відповідь є тільки одна правильна, яку хочуть почути.
Насправді відповідь про свою залежність можеш дати тільки ти сам, зізнатись чесно, знаючи всі свої відчуття та бажання. Ні, по кількості випитого не можна поставити діагноз (хіба що там вже очевидно невідворотня стадія).

Ось я, років сім-вісім тому, з келихом у себе на кухні. Не сама - з комп‘ютером, переписуюсь з кимось. Вже 12та година ночі, завтра робочий день. Немає жодного сенсу у тій переписці, але я не лягаю спати, і наливаю собі ще. Я встаю зі стільця і розумію, що мене хитає і ноги заплітаються. Я вперше у житті зі страхом думаю:
«Це не може статись зі мною, так? Я напилась сама у себе на кухні так, що не можу рівно йти. Мені здалось?». У мене промайнула думка про АЛКОГОЛІЗМ, але я швидко її відкинула.

Ось я, років шість-сім тому, на вечірці, танцюю на столі, третя ночі, я п‘ю вино з раннього вечора, я продовжую у якомусь барі, я цілуюсь з журналістом, який минулого тижня брав у мене інтерв‘ю, який не у моєму смаку, я прокидаюсь у нього в ліжку, я не пам‘ятаю, як я приїхала сюди вчора, чому? Мені лячно, мені соромно, мені незрозуміло, як себе поводити зранку - бо він все ще мені не подобається, але як пояснити, що я вирішила приїхати до нього? Можливо, я занадто багато п‘ю? Бо це ж не моє рішення. Ні, це не може бути, - треба краще придивитись до цього хлопця, я ж не можу визнати, що забагато випила і нічого не пам‘ятаю…

Ось на вулиці, у всьому світі ковід, офіси і метро не працюють, ми всі працюємо вдома, мої зустрічі - дзвінки у зум, з дому можна виїзджати хіба що у магазин. У магазині я купую найнеобхідніше для мами, сина, для себе: багато їжі, туалетний папір, маски, антисептік, вино. Багато вина - невідомо, коли я буду виїзджати наступного разу. Вино стає у мене в коробці, у коробках у підвалі - тепер я відчуваю себе безпечно, у мене ніколи не закінчиться вино. Я починаю пити вино, не очікуючи кінця довгого робочого дня: о 17-30, потім о 17, потім о 16, о 15…

Їхати нікуди не треба, бо всі зустрічі у зумі, можна наливати собі прямо на зустрічі. Їхати нікуди не потрібно, бо вино завжди є у подвалі. І ніколи не закінчується: бо завтра, коли зранку я поїду в магазин, я знову куплю найнеобхідніше, про всяк випадок: їжу, туалетний папір і вино. (+рекламна пауза для моїх пошановувачів: я відкрила свій англомовний письменницький блог на SUBSTACK, і за лінком можна підписатись на мої щоденні (так) історії про залежність. Сподіваюсь на їх користь, натхнення чи хоча б розвагу для вас - https://tetianagrynova.substack.com/)

Скільки зумів я _не_пам‘ятаю_, не знає ніхто: але мені почали нагадувати друзі та колеги, що «ми це вже обговорювали», «ти вже це розповідала». Це почало бути занадто часто. Настільки часто, що я почала думати, що це нормально. Що у всіх буває. Що всі п‘ють, бо ковід. Що всі наливають собі на зумах… І на ранок я знову купувала собі найнеобхідніше - бо так роблять всі, вірно? Скільки треба пити, щоб вважати, що це алкоголізм? Напевно, більше, ніж п‘ю я, вірно? Хоча краще про це не думати…

Я не думала довго, поки не нагуглила список питань, тест «як перевірити, що у тебе залежність». Звичайно, це просто тест «з Інтернету», і зі мною все у порядку, - я працюю, бігаю марафони, вчусь і нормально виглядаю. Але на всі питання тесту я відповіла «так». Подивіться на ці питання. Можливо, звичайно, у вас все добре - але ви завжди можете піти до лікаря, якщо відповідей «так» у вас більше. Про всяк випадок, як зробила я.

Ось ці питання (це від Stone Brook University, Center for Prevention and Outreach, який займається якраз психологічним здоров’ям стедентів, включаючи залежності та інші розлади):
Ви втрачаєте час на роботі через алкоголь?
Чи робить випивка ваше сімейне життя нещасливим?
Чи впливає вживання алкоголю на вашу репутацію?
Чи відчуваєте ви докори сумління після вживання алкоголю?
Чи хочеться вам випити щодня в певний час?
Чи хочеться вам випити наступного ранку?
Ви п'єте на самоті?
Чи була у вас коли-небудь повна втрата пам'яті внаслідок вживання алкоголю?
Чи загрожує вживання алкоголю Вашій роботі або бізнесу?
Чи потрапляли ви коли-небудь у лікарню або іншу установу через вживання алкоголю? (До речі, тільки на останнє я відповіла НІ - але потім одразу виправила це непорозуміння).

Кал Ньюпорт, Глибока робота: правила сфокусованого успіху у розсіяному світі.

З дитинства я звикла думати, що технологічний розвиток - це обов‘язково направлена уверх крива неперервного покращення життя. Але не всі йогурти однаково корисні: мультик «Воллі», у якому люди майбутнього з розвитком роботів розучились ходити і пересуваються на візочках, у якомусь сенсі справдився. Тільки ми розучились працювати: замість цього ми робимо якісь непевні фрікції у вигляді постійних передавань уривків інформації один одному з розумним обличчям.

Саме це Кал Ньюпорт називає «поверхневою» роботою: задачі логістичного стилю, що не потребують когнітивного навантаження і часто виповнюються у розфокусованому стані. Ці спроби не створюють багато нових цінностей у світі і їх дуже просто повторити.
Натомість, «глибока робота» - професійна діяльність що доводить когнітивні здібності до межі, та виконується в стані зосередженості. Ці зусилля створюють нову цінність, покращують майстерність і їх важко відтворити.

Себе я давно зловила на цій «межі», коли після тижнів напруженої (здавалось) праці єдиним результатом була втома. І роздратування від відсутності руху та розвитку. Аналізуючи свій день і конкретні дії, я розуміла, що весь час проводжу у пінг-понгах переписок, чатах та зум-зустрічах, більша частина з яких - «ця зустріч могла бути мейлом». Я розуміла, що це тупік: але видалитись із соцмереж, не ходити на зуми і не відповідати на повідомлення здавалось нереальним, бо саме у цьому і була моя робота! Тільки як я дійшла до такого життя, у якому не було шансів на розвиток? І як виходить робити щось змістовне у інших? Я списувала це все на свій ADHD і вже майже думала, що я приречена.

Виявляється, з цим можна працювати: магічної пілюлі немає, але є теорії та практики, які значно покращують сфокусованість, результативність роботи і, нарешті, емоційний стан. Глибока робота! Про все це, і про книжку я почула у Хубермана в подкасті про залежності, терміново її замовила і прочитала. Боже, як це було вчасно! Дуже дуже раджу всім цю книжку, особливо - для тих, хто сидить на нескінченних зумах і думає, що якісна робота вимірюється кількістю повідомлень, які ви відправили за день.

«Глибоку роботу» з потоком: потік ми звикли уявляти як щось органічне, приємне та легке, глибока робота - це ж продуктивне, серйозне розумове навантаження. Автор вводить поняття «deliberated practice” («навмисна», або ціленаправлена практика) - це процес, що вимагає зусиль, мета - особисте покращення продуктивності, а не задоволення. Фокусуєш увагу на специфічному скілі, який ти хочеш розвинути, + отримуєш фідбек і одразу його використовуєш (постійне покращення).

Глибока робота - ціннісна і рідкісна. Глибока робота - це НАВЧАННЯ, КОНЦЕНТРАЦІЯ та ПРОДУКТИВНІСТь

Ньюпорт наголошує, що у новій економіці можуть заробляти багато лише три види гравців: висококваліфіковані працівники (ті, що глибоко володіють рідкісними знаннями та можуть легко їми оперувати), суперзірки (найкращі у своїй сфері) та власники бізнесу. Якщо власником бізнесу без капіталу стати важко, то двома іншими можна стати легко кожному. З однією умовою - вмінням НАВЧАТИСЬ швидко і постійно. А навчання та можливість робити складні речі швидко залежать виключно від глибокої роботи.

Глибока робота на практиці - це глибоке занурення без відволікання, яке дає можливість максимально використовувати розумові дані. Класичний підхід - це шифт на 90 хвилин, робота без месенджерів, телефону, звуків. Ємкість наших можливостей - це максимум півтори-чотири години такої роботи на день (відрізками по півтори-дві години. Очевидно, що пари і університеті придумали не просто так). Ендрю Хуберман, нейровчений, зазвичай бере такий шифт у першій половині дня: через 2-3-4 години після пробудження, коли ти вже поснідав і зробив свою базову рутину, але ще не встиг відволіктись і витратити енергію на щось інше. Хуберман під час глибокої роботи навіть у туалет старається не ходити, - будь-які рухи, звуки збивають з ритму.

Звичайно, є круті чуваки, які за замовченням живуть у глибокому зануренні, мінімізуючі відволікання: наприклад, Вуді Аллен. За 44 роки він зняв 44 фільми та був номінований 22 рази на Нагороду Кіноакадемії. У нього ніколи не було комп‘ютера )

Також є такі, що роблять «ретріти» глибокої роботи: наприклад, Джоан Роулінг для того, щоб дописати черговий том Гаррі Поттера, знімала на декілька днів номер у найдорожчому готелі Едінбургу і писала там, у вікторіанському інтер’єрі, схожому на замки, про які вона пише.

Інший письменник, щоб дописати книгу, купив собі квиток бізнес-класом у два кінці з Нью-йорку в Токіо. Зрозумівши, що більш сфокусованої атмосфери, ніж на борту літака, що 12 годин у повітрі, не знайде. Звучить дикувато, але має сенс, якщо ціна питання висока (І якщо ти, звичайно, Джоан Роулінг. З іншої сторони, чи була би вона тією самою Джоан Роулінг, якби не могла фокусуватись?).

Багато відомих науковців організовують такий стиль життя, у якому їх не чіпають мейли та месенджери та навіть комп’ютери загалом. Пітер Хіггз (той самий, що отримав Нобеля за свою теорію з найменшими частками - бозонами), до речі, сусід Роулінг з Едінбургу, не мав мобільного телефону - про премію (у 2013) він дізнався від сусідки).

Нажаль, такий лайфстайл не гарантує Нобеля і успіху загалом.) Але для людей «від сохи» типу нас із вами, яким потрібно комунікувати з іншими, існує гібридний стиль глибокої роботи: коли частину дня ти у зумах і мейлах, але найпродуктивнішу бронюєш під глибоку роботу без відволікань. Деякі називають це «щоденною духовною практикою». Я так теж почала робити, - дуже подобається.

Важливо: скіл занурення не з’являється сам по собі, спочатку може не виходити і ти автоматично відволікаєшся, думки лізуть і не дають заглибитись. Але це тренується, і ти просто насильно повертаєш себе на глибину щоденно, поки не зміниш свою поведінку. «ПОЛЮБИ НУДЬГУ», - говорить автор. Кінцева мета - не брати шифти глибокої роботи посеред відволікань, а навпаки - іноді відпочивати від сфокусованості. Тобто, повернутись у світ, де сфокусованість - це перманентний стан, і ти виділяєш собі декілька шифтів «перевірити месенджери» чи шось подібне. Ти плануєш використання Інтернету взагалі, а весь інший час проводиш без нього.
Важливо - не використовувати Інтернет заради розваг!

«Що ти робиш з кожною хвилиною свого дня?» - це питання у книжці мене повертає до свідомого споживання. Відповісти на це питання можна, подивившись на «екранний час» айфону.

А про глибоку роботу і глибоке життя (deep life) Кал Ньюпорт робить подкаст - дуже рекомендую, мене надихає. До речі, Кал не працює по вечорам, а проводить з родиною та дітьми, і з 7 вечора до 8 ранку не перевіряє пошту і месенджери. Він слідує практикам глибокої роботи, щоб мати глибоке життя.

Я думаю, що алкоголіки завжди заздрять неалкоголікам. Принаймні я - точно. Це «біла» заздрість, хороша: типу «я так також хочу». Це має пояснення, але не має сенсу і підстави.

У момент, коли я зрозуміла, що у мене проблеми, коли задала собі ціль більше не пити, коли збагнула, що позбаватись залежності неможливо, можна тільки не вживати (по правді, це був зовсім не момент, а довгий період), коли поставила собі у приорітет - зупинитись, у мене з‘явилось цікаве когнітивне викривлення.
У мене з‘явилась думка, що алкоголізм - це найгірша штука, що заважає мені жити життям моєї мрії. Ба більше - що це ЄДИНА штука, що мені заважає. Позбудься я її - і світ магічним чином стане ідеальним. Я зможу (буквально) все, я матиму все. Типове магічне мислення: я так довго загадувала собі це «якщо ти не будеш пити, то (заробиш мільйон, зустрінеш кохання свого життя, закінчиться війна і пукін здохне - потрібне підкреслити».

З цього викривлення логічним (для мене) чином виплило те, що люди без алкогольної залежності, тим більше люди, що не вживають, - ідеальні, божественні, сверх-люди! Я заздрила їм по-білому, вдивлялась в них, думала, - ну як так, от так повезло, чому мені - ні?! Мені би цю супер-силу, я би…

Але виявлялось, звичайно, що люди без залежностей бувають так само, як і ті, що з залежностями - мудаками, дураками, нечесними, не дуже розумними, неприємними і - нещасливими!
(Пам‘ятаю, так само я думала про марафонців, коли починала бігати - про те, що марафонці не бувають поганими людьми. Мій аргумент був - за ті години бігу, що робить марафонець, він вирішує всі свої проблеми, «вибігає» з себе всю дурь. Ні, звичайно, це не так).

Викривлення про ідеалізацію тверезих людей приводило мене до того, що причиною всього поганого у собі та у житті навколо я починала вбачати у алкоголі. Звичайно, частково так і було: алкоголь забирає частину енергії та глибини, алкоголізм вбиває самооцінку, тому у середньому по лікарні він реально заважав робити справи. Але мій фанатизм вбачав лише одну-єдину проблему у моєму житті. От виключу це з рівняння - і все має встати на свої місця.

Мені на днях написала у коментарях якась жіночка: «Яке щастя, що я не залежу від пляшки! Не витрачаю час на її пошуки, щоб нарешті відчути, як всі кращі моменти життя пройшли повз, що не встиг зробити щасливими близьких людей… Та, напевно, у кожного свій вибір». І я згадала, що далеко не завжди люди навіть у тверезому житті - розумні, щасливі і нетоксичні. Що «ідеальність» людини, чи то «бути хорошою людиною» ніяк не пов‘язані з вживанням алкоголю. Так, алкоголізм, залежність - це погано, погано, погано, але. Це далеко не єдина проблема, з якою потрібно працювати. І, можливо, навіть не найгірша (тут треба зважати на свої цілі).

Єдине, у чому я була таки права, - що проблема алкоголізму - найперша у списку приорітетів, але не єдина. Що для того, щоб йти працювати над іншими проблемами, треба спочатку вирішити цю. І - я ж завела свій блог на substack два тижні тому і пишу там про залежність. Якщо ви хочете отримувати мої щоденні пости про алкоголь англійською (і просто - підтримати мої старання і зробити мене трошки щасливою), то підпишіться на нього, там є кнопка "subscribe" - $8 на місяць. Корисно всім. Отут - https://open.substack.com/pub/tetianagrynova/p/alcoholics-are-always-jealous-o

Тепла допомога для новонароджених українців у Щедрий Вівторок!

В Україні з січня по липень 2023 року народилося 96 755 дітей: це на 28% менше порівняно з відповідним періодом у 2021 році. Нажаль, немає жодної людини у світі, яка би не розуміла причину такого катастрофічного спаду. Ми не знаємо, що чекає нас наступного року, але! На щастя, в Україні прямо зараз є тисячі, десятки тисяч майбутніх мам, які чекають своїх малючків. І нажаль, для багатьох з них це очікування не є таким приємним, як має бути ця найголовніша подія у житті (для мене народження дитини точно було подією номер 1): тисячі українських мам народжують не в себе вдома, а у іншому місці, бо їх будинку немає, а місто окуповане. Або там просто небезпечно під постійними прильотами.
Їм дуже потрібна підтримка, особливо зараз, у холодну зиму.

І ми збираємо кошти на 1000 зігріваючих пакунків для новонароджених, - передамо їх вагітним, які проживають на прифронтових територіях або територіях, які найбільше потерпають від російської агресії: Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Дніпропетровської, Харківської, Чернігівської та Сумської областей. У проєкті можуть брати участь вагітні на терміні від 28 до 34 тижнів.

Вартість одного пакунку - 2518 грн (67EUR), у пакунку будуть теплі речі для малюка – зимовий конверт-комбінезон у візочок, зігріваючий плед, утеплений набір одягу, зимова шапка.
Збирає моя платформа bekind.ua та фонд 280 днів. Лінк на допомогу тут:

https://bekind.ua/uk/project?id=964703ef-64ee-4560-bb7e-aa0eb1e476b2

Кожна ваша гривня важлива!

50 днів без алкоголю і 32 висновки: корисні, сумні та оптимістичні

Вчора було 50 днів з моменту моєї відмови від алкоголю. Я була впевнена у тому, що у мене не вийде. Враховуючи те, що раніше у мене нечасто виходило протриматись навіть один день (я рахувала години після обіду, чесно: і якщо я наливала собі келих о 9-10 вечора, то дуже раділа - вау, я протрималась цілих 23-24 години, майже добу!). Уявляю, як це дико читати людині без залежності: якою хворою і навіть небезпечною можу я здаватись (така поведінка - на межі з мораллю, так?). «О боже, я і НЕ УЯВЛЯВ, що все так погано!», - я вже передбачаю ці коментарі. Я і дивуюсь і дякую тому, що можу настільки вільно про це писати, бо вживати і купувати алкоголь - легально. Дивно, чи не так? Напевно, неможливо написати те саме про наркотики: кокаїн, героїн і інші заборонені речі, це одразу викликало би увагу типу «А де вона ЩОДНЯ це купляла?». З алкоголем все просто: це найдоступніша речовина. Ні, я нікого не засуджую, але сам факт…

За 50 днів мій світ не перевернувся догори ногами (як здавалось!), але інсайтів достатньо для гарного списку, який буде нагадувати мені про те, чому ця подорож вартувала всього. Можливо, комусь стане у нагоді також.

1. Виявляється, алкоголь - не єдина причина всіх проблем (вау!). Хоча раніше я вважала інакше: заздрила людям, що не п’ють. Особливо мене дивували мусульмани: при тому, що вони мають таке щастя мати завжди світлий мозок, їхнє життя і традиції ніколи не викликало у мене жодних заздрощів. Але це зовсім інша історія. Словом, я перевірила на собі, що відмова від алкоголю - далеко не єдиний крок до життя щасливого та вільного. Але точно - обов’язковий початок шляху.

2. Втома. Алкоголь спочатку дає енергію, але потім виявляється, що то було «в кредит»: при чому, не тільки від завтрашнього дня. Алкогольна втома накопичується, - здається, я тільки через 3-4 тижні змогла «відіспатись» від того кредиту втоми, який я так довго та старанно збирала.

3. Наскладніший час: перший тиждень. Ти слабкий, злий і втомлений, ти не віриш у себе, найжахливіше (і взагалі тупік) - постійно хочеш відкласти перший день на завтра. Перший тиждень - це ще й абстинентний синдром: не плутайте його з похміллям. Абстиненція - це «синдром відміни», коли ви виключили речовину з обміну речовин, але ще не прилаштувались до нового життя ні фізіологічно, ні психологічно. Класно про це взагалі знати: що це нормально і що це мине. У людей буває навіть нудота, погіршення сну, нуль апетиту, мігрені, депресивний стан та навіть галюцинації. Я обійшлась легко: нескінченною втомою, головним болем та напів-панічним станом, але пройшло. Бо я знала, що так буде, і навіщо мені це переживати.
4. Лічільник днів і годин без алкоголю - класна гейміфікація. Коли нудно, ця штука дає дофамін - подивився туди, і вже веселіше, я така молодець! І так, - вже якось жаль витраченого часу.
5. Ігри! До цього часу я з подивом та навіть засудженням дивилась на дорослих, які в транспорті чи очікуванні чогось грали на мобільному у шахи, змійку чи машинки. Тепер ви можете зловити кайф від гри «2048» (рекомендую!)
6. Після першого тверезого місяця перестаєш рахувати дні. Напевно, приблизно до цього часу ти змінюєш фокус з алкогольної проблеми на інші - роботу, здоров’я, родину, майбутнє світу, фінанси, дітей, стосунки з собою.
7. Класно знати «матчасть» проблеми: коли розумієш, як працює залежність, що це не «кара небесна», а набір особливостей фізіологічних і психологічних, обставин, генетики та епігенетики, що таке тяга і як з нею працювати, - тоді жити із залежністю стає простіше. Повніа версія тексту (32 пункти)- на substack, це мій блог, де пишу там про залежність. Якщо ви хочете отримувати мої пости (1-5 раз на тиждень) про алкоголь англійською (і просто - підтримати мої старання і зробити мене трошки щасливою), то підпишіться на нього, там є кнопка "subscribe" - $8 на місяць. Корисно всім. Отут - https://tetianagrynova.substack.com/p/50-days-without-alcohol-and-32-conclusions

100 тверезих друзів Оушена. Чому класні люди не п‘ють?

Всі тверезі люди щасливі однаково, у всіх, хто випиває, - своя (неймовірно захоплива) історія. Коли я пила, і ще не вважала себе алкоголіком, я дійсно вважала непитущих людей нецікавими. Тоді мені здавалось, що в них не було драми, надриву, драйву: вони йшли з вечірок раніше (або не приходили на них), - вони не могли розділити зі мною всі пригоди. Але, звичайно, я нічого не знала про них: їм так само нецікаво було зі мною, а їх драйв та надрив був десь у іншому місці, недоступному мені. Ми говорили різними мовами.

Років з чотири-п‘ять тому, коли я зрозуміла, що у мене проблеми з випивкою - я завжди остання дівчина на вечірці - я почала придивлятись за тверезими людьми. У тому віці вже було зрозуміло, що їх відмова від алкоголю має сенс: вони ефективніше працюють, і інакше відпочівають, я їх не розуміла поки, але вже дуже заздрила. Я почала пробувати, як вони. У мене не виходило.

Потім, коли я почала свою боротьбу з залежністю і вести щоденник, у мене з’явилась улюблена вправа: записувати список знайомих людей, що не п‘ють. Кинули, або ніколи не вживали (ніколи! Це складно уявити людині типу мене. Типу нас. Як?!). Звичайно, я звертала увагу на кожного, хто відмовлявся від вина, пив колу на вечірках, у літаках не розуміла тих, хто вибирав сік, коли було все що завгодно… Я читала таблоїди і біографії відомих людей, які вирішили не пити і «завдяки цьому мають успіх та славу».

Я посеред ночі можу видати вам цей список: Ентоні Хопкінс кинув пити у 38, Елтон Джон у 46, Стівен Кінг - приблизно у 35. Наомі Кемпбел - у 40, Фарел Уільямс - у 31, Колін Фарел - у 72, Бредлі Купер - у 37, Робі Вільямс - у 30, Лана дель Рей - у 20 (!). Навіть Кейт Мосс вже не вживає! Майже всі вони розповідають, що саботували своє життя з залежністю, і по суті, своїй кар‘єрі завдячують саме тверезості!
Спочатку я не хотіла це чути - пропускала мимо вух, типу, ну це виключення, зовсім доведено ще, як пов‘язані їх успіхи з відмовлю від речовин. Звичайно, це неприємно чути, коли ти вживаєш сама: коли п‘єш, - взагалі складно почути і прийняти нову, альтернативну думку. Не уявляю, як було кидати Елтону Джону, на піку кар‘єри, коли він вже був королем поп-музики, і, звичайно, більшість людей його просто задовольняло. Як кинути, якщо на сніданок тобі приносять шампанське без жодного натяку на те, що це нездорова фігня?
Мене «клікнуло», коли я прочитала історію Ентоні Хопкінса: він кинув пити у 38. 29 грудня 1975 року він прокинувся у Арізоні і не пам‘ятав, як там опинився. Він описує своє рішення як розмову з собою «ти вибираєш життя чи смерть?», і він відповів «я хочу жити». Також він член спільноти АА, і закликає, звичайно, житт тверезе життя. Свою промову він записав тут, у 45ту річницю тверезості, яка випала на рік ковіду (який спричинив погіршення алкогольної ситуації у світі, звичайно):
https://www.instagram.com/p/CJZNp2EHWSH/?igshid=MzRlODBiNWFlZA==
Так, у інших джерелах він пише, що його кар‘єра пішла вгору після рішення кинути алкоголь.

Мене клікнуло, бо я прочитала це, коли мені було 37, майже 38. Вже настала велика війна, я повернулась до випивання після двох лікарень і декількох спроб по пару місяців не пити. Я подумала «хм, ну це знак». Весь наступний рік я провела у сумнівах і думках «ще є час», спираючись на Гопкінса. Сьогодні мені 39 і я маю вже 56 днів )) Чому дуже вдячна.