Дуглас Стюарт, «Шеггі Бейн»

Цю книжку читати настільки ж боляче, наскільки неможливо відірватись: це історія шотландського хлопчика, мама якого була алкоголічкою. Історія біографічна: автор був тим хлопчиком, наймолодшим у сімʼї, третьою дитиною він останнього чоловіка мами, до якого вона втікла, бо кохання, пристрасть, мрії. Дофамін (тепер знаємо ми).

Зрештою, для мене ця книга - про нестерпне бажання кохання та близькості (мами Шеггі, яка все хотіла бути бажаною та коханою), про безумовне прийняття (хлопчика, який любив та піклувався про маму більше за всіх на світі, незважаючи ні на що), та про нелюбов до себе, про травми дитинства (які до цієї нелюбові привели) та про нестерпну самотність. Алкоголізм - це завжди про самотність та нелюбов, про дірку всередині, яку хочеться заповнити хоч чимось.

Книжка отримала Букерівську премію у 2020: Дуглас Стюарт став другим шотландським письменником, який став лауреатом Букера (за 60-ти річну історію премії для англомовних книжок, на хвилиночку). Це була його перша книжка, яку він писав після своєї роботи дизайнером (!) у Banana Republic, так, - у юному віці він переїхав до Нью-Йорка і став успішним дизайнером відомих брендів, - Calvin Klein та Ralph Loren, наприклад. Йому було 40 років (це місце, в якому у мене розквітає надія), коли книжку опублікували і вона стала відомою.

В «Шеггі Бейн» багато неприємних, огидних деталей: опис життя немитого, брутального, жорстокого робочого класу Глазго, бідності 80-х. І розкішної принцеси, мами Шеггі, Аґнес, яка втрачаючи обличчя та репутацію під 12 банками пива, намагалась тримати десятиріччями (!) свій стиль і манери: підбори, панчохи, зачіска, манікюр, навіть шуба: здається, її надія жила до останнього. Зрештою, більше року вона провела разом з АА, але, без спойлерів, алкоголізм не лікується, з ним можна тільки навчитись жити: у Аґнес не вийшло.

Я читала відгуки на книжку: весь спектр емоцій - від захоплення до огиди і нерозуміння. Нерозуміння, чому розповідати так детально про речі неприємні, брутальні, жорстокі і навіть фізіологічні (так, там багато описів відвертих - не тільки сексу, навіть, переважно, не сексу: але це дуже «поміщує» читача у картинку і дає відчуття присутності). Я, напевно, розумію це нерозуміння: важко прийняти нелогічність рішень людини, хворої ментально. Будь-які спроби раціоналізувати це - провальні (я про алкоголізм). Це і є причиною стигматизації хвороби залежності: неможливість і небажання зрозуміти. Нажаль, суспільство і нездатне вилікувати цю душевну пустоту, але може, принаймні, підтримати і не топити людину глибше.
Цікаво, чи менше таких Шеггі Бейнів зараз, коли ми трошки почали дестигматизувати залежності…

Вже завтра у Стокгольмі оголосять лауреата Нобелівської премії з літератури, і це окремий пласт роботи для букмекерів (новина для мене, хоча справа очевидна). Так от, за даними шведської букмекерської контори Betsson Sweden, яка вже більш як десять років пропонує ставки на премію, нинішніми фаворитами є австралійський письменник Джеральд Мурнейн, китайська авторка Цань Сюе, за ними йде Салман Рушді. Здається, до цих прогнозів можна ставитись серйозно, бо протягом останніх двох років переможці — Анні Ерно (2022) і Йон Фоссе (2023) входили до трійки найкращих кандидатів за їхньою версією.

Взагалі у списку претендентів на перемогу цього року - 26 авторів, там є Стівен Кінг, Харукі Муракамі, Мішель Уельбек, Маргарет Атвуд. Хто такі головні три (ну Рушді ви знаєте) - пишу тут: https://tykyiv.com/misteckij/khto-otrimaie-nobelivsku-premiiu-z-literaturi-u-2024-rotsi-tri-favoriti/ А ви що думаєте? Чи отримає Нобеля Китай? )

Ну що, Нобель пішов у Південну Корею: отримала його 53-річна письменниця Хан Кан. Це перший літературний Нобель Південної Кореї!
Премію дали за «інтенсивну поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам і викриває крихкість людського життя». Народилася вона в місті Кванджу, Південна Корея, у сім'ї письменника Хан Сонг-вона. Хан здобула освіту з корейської літератури в Університеті Йонсе, що стало початком її творчого шляху.

Серед основних літературних робіт Хан Канг — романи «Вегетаріанка», «Людські діяння» та «Біла книга». «Вегетаріанка» розповідає про жінку, яка вирішила відмовитися від м'яса, що призвело до соціального і психічного конфлікту. У 2016 році англійський переклад цього роману, виконаний Деборою Сміт, приніс Хан міжнародну Букерівську премію.

"Вегетаріанка" є українською - https://nashformat.ua/products/vegetarianka-704383?srsltid=AfmBOopAsZIHKlpFBCkVc9HehhgJbQ_rfYboMUMTgbkN4HPCQvo87xdH Хан також відома своєю здатністю поєднувати літературу з іншими формами мистецтва, зокрема музикою. Вона створила кілька музичних композицій, які випустила разом із книгою есеїв «Тихо проспівані пісні». Крім того, у своїх романах письменниця часто досліджує взаємодію між мистецтвом та людськими почуттями. У романі «Твоя холодна рука» вона розповідає історію скульптора та його моделі. Ну що, як швидко розпродадуть тираж "Вегетаріанки"?

Любі мої читачі!

Знаю, що ви тут звикли (хоч і несистемно) читати про книжки, але зараз у мене знову етап благодійності. Після довгої перерви (рік та три місяці) я знову пірнаю з головою у благодійний фандрейзинг (хто пам’ятає платформу bekind.ua - то це ж я придумала), і цього місяця мій фокус - на допомозі безхатнім тваринам України: тим, що постраждали від війни (а хто ні?), кого, евакуюючись, кинули хазяєва, хто опинився на прифронтовій території та багатьом іншим.

Війна вдарила по всім: безхатніх тварин стало (каже статистика) у два рази більше, але, здається, це неможливо підрахувати. Притулки переповнені і ледве виживають. Їм потрібна їжа, ліки, допомога ветеринарів, нові вольєри, обігрів… Але сьогодні - про конкретний притулок: Нікопольський, на Дніпропетровщині. Він майже на лінії фронту і там несолодко, м’яко кажучи. На початку повномасштабного вторгнення з Нікополю (120 000 населення) виїхало 50 000 людей, які залишили більше 3000 тварин :(

Але є така чудова жінка Олена, яка у 2017 році відкрила у Нікополі притулок "Шанс на життя»: він зараз рятує поранених і покинутих тварин, надає їм допомогу і шукає домівки. Зараз тут перебувають 300 тварин. Щомісяця прибуває 30-40 нових собак, і для них потрібні наші спільні зусилля - допомога на їжу та ветеринарні послуги.
Ми зідзвонились з Оленою і порахували всі її витрати на місяць: порахували 310 000 грн. 150 000 грн з яких - це їжа, 100 000 грн - це борг за ветеринарні послуги, приблизно 50000 - 60000 грн потрібно щомісяця на нових тварин, ліки і аналізи.

Тож приєднуємось будь-якою гривнею, небайдужі мої читачі!
Збираємо 310 000 грн для покриття витрат на корм і ветеринарну допомогу. Долучайтесь за збором за лінком:
🍲 Нагодувати одну собаку на тиждень: 125 грн
🍲 Нагодувати одну собаку на місяць: 500 грн
🏥 Медичні послуги для однієї собаки: 500 грн

ОТУТ ПОСИЛАННЯ НА ЗБІР!
https://bekind.ua/uk/project?id=1389b4c6-4a61-4465-a9c3-48423cb8d5f8

Дякую!

Прочитала «Вегетаріанку» (так, Хан Канг, що 10 днів тому отримала Нобелівську премію).
Перед тим передивилась «The Substance”.
Перед тим прочитала «Шеггі Бейн» про мати хлопчика, яка померла від алкоголізму.
У фоновому режимі читаю «Тіло веде лік».

Всі ці сюжети настільки важкі, сумні, про безвихідь і соціальний тупік, що після них хочеться не просто прийняти душ, а бажано зробити лоботомію.

Про «The Substance” мені декілька жінок сказали, що після перегляду їм було фізично погано ще пару годин, хтось здовив панічну атаку, а хтось (і я) це дуже тяжке відчуття безнадійності, коли нічого вже немає сенсу і всі графіки - тільки вниз, що б ти не робив.

Про «Вегетарианку» (авторка якої отримала і Букера і тепер - Нобеля) можна подумати, що це у цілому драма про божевілля «когось іншого», але насправді - про тяжкість життя всіх жінок, які тягнучи відповідальність без будь-яких умов та альтернатив, не мають навіть ідеї про те, що можна робити вибір для себе - навіщо жити. Про загубленість у просторі чоловічого світу, навіть коли він доволі цивілізований.

Після цих історій я бачу постійні сни про свою «комфортність» для суспільства та особливо для чоловіків. Я перебираю спогади про чоловіків, яких я чомусь не обирала, - тільки вони мене, а я дозволяла цьому статись, тому що а як інакше.

Я думаю про те, що хочеться накритись ковдрою і проспати годин так 72! Але хто ж мені дозволить? Кажуть, такий довгий сон, його бажання свідчать про депресію, вигорання або втому.

Але ні, я використовую всі можливі способи повернення себе у ресурс: від рутини Хубермана, звукових додатків з білим шумом для гарного сну і коричневим шумом - для глибокої роботи.
Холодний душ, рівно дві хвилини, - перед тим, як почати день. Розминку перед бігом, каву через 1.5 години після сну. Медитацію Джо Діспензи, journaling, лягати спати до 23-00, блокувати додатки до 9 ранку…

Вітаміни B12, B100, коензім, гінкго білоба, магнезіум у промислових масштабах. 2 літри води, чай з імбиром, ягоди, рукода, свіжий шпинат. Йога аштанга, hot flow і я вже майже записалась на йогу нідру тривалістю 90 хвилин.

І це все працює, звичайно! Але як тільки я розслабляюсь, я хочу знову спати, бажано 72 години, я хочу не бачити цих чоловіків, яких я не вибирала, я хочу забути ці фільми і книжки, я не розумію, чому я раніше не розуміла, що можна інакше, що з нами можна інакше? Що ми можемо вибирати інакший, свій світ? Чому ніхто не сказав?! І тепер я маю слухати Джо Діспензу, пити воду і намагатись зрозуміти, чого я хочу, коли і як, намагаючись піднятись на голову, впираючись на свої лікті.

Скільки ще поколінь потрібно, щоб жінки _насправді_ були рівні з чоловіками? Щоб питання «що зі мною не так» не було викликане соціальними очікуваннями і безумовними правилами псевдо цивілізованого світу?

«Я офіційно вступила у ряди волонтерів у 2014 році, тоді ж взяла разом із сином трьох хворих щенят на лікування. Тоді у мене вже було до 20 котів і дві собаки.

Мій син також дуже любив тваринок і йому «щастило» на постраждалих: він їх тягнув додому, ми разом їх доглядали та лікували. У 2014 році нас і назвали «мініпритулком».
У 2016 році моє життя розділилось на до і після: нашу квартиру підпалили вночі, мій син Ілля загинув 28 липня 2016 року. Загинуло також багато тварин…».

Це Вікторія Бондаренко із Миколаєва. Вона з чоловіком тримає притулок для тварин, де вони тримають собак та котів (переважно великих собак) - поранених від обстрілів, збитих машиною, кинутих хазяєвами. Всю повномасштабну війну вони вдвох (Вікторія і Валентин) займаються цією справою, собак у них 180, котів - 60.

Я запитую Вікторію про те, як і коли почав роботу її притулок, бо почали вони задовго до 2022го. Я розмовляю так із кожним притулком, для якого ми збираємо кошти: всі історії різні, насправді, а стан майже всіх притулків схожий. Всі переповнені, бо тварин безхатніх (за статистикою, яку неможливо звести з очевидних причин) збільшилось в 2 рази (може і в 3? Ми не знаємо). Евакуйованих тварин розміщувати нема де, треба нові вольєри, утеплення, ліки, вакцини, стерилізація.
Потім - адаптація, у ідеальному світі. Завжди потрібні - корм, ліки (гепатопротектори, вітаміни, кровоспинні, сорбенти, розхідні матеріали тощо), оплата ветеринарних послуг. В ідеальному світі - коли у притулок не прилетіла ракета, не обстріляли, тощо.

У березні 2022 року снаряд влучив у притулок, влучання припало на другий поверх будинку, де були коти, 60 тварин тоді загинули. Зараз 240 тварин живуть на трьох локаціях, Вікторія з чоловіком щодня їздять між ними, щоб годувати, лікувати, носити воду…

Для притулку Вікторії Бондаренко ми збираємо напочатку на місяць корму та базових ліків: це 203 000 грн на всіх. 500 грн у середньому - корм на одну тварину (це сухий + вологий, для деяких тваринок - дієтичний).

Допомогти можна і потрібно за посиланням: https://bekind.ua/uk/project?id=d0665b8a-f7eb-4d0f-8209-21760c6a4c7e
Резвізити:
ГО «Кайнд Челендж»
ЄДРПОУ 43865212
IBAN: UA073206490000026004052769183
в АТ КБ «Приватбанк» МФО 320649

Призначення платежу: «Благодійний внесок для притулку Бондаренко».

Мій телеграм тимчасово захопили благодійні збори, але так треба: сподіваюсь, ви читаєте і реагуєте. Гостомельський притулок, нажаль, став у свій час дуже відомим: а саме, після деокупації Київської області. Тоді вони майже місяць протримались і 99% тварин вижили.

Вчора у інстаграмі притулок написав, що, нажаль, має закриватись, бо вже нема ресурсів виживати - з травня жоден збір не закривається. У притулку 636 тварин, 500 собак, багато запитів розмістити нових тварин, але такої можливості нема.

Ми, bekind.ua, збирали кошти на допомогу Гостомельського притулку майже два роки - ми встигли закупити і карантинні бокси, і таблетки від кліщів, і гроші на корм. Було би негарно і несправедливо не включитись зараз після цього крику душі, який я дуже розумію.

Потреб притулку багато, і МИ ВЗЯЛИ НА СЕБЕ ЗАКРИТИ ЗБІР саме на таблетки від кліщів Бравекто: так, кліщі є і взимку, і потрібно 350 таблеток, щоб на 3 місяці захистити собак від паразитів. Всього - 317 800 грн, 900 грн - вартість однієї таблетки.

ДОПОМОГТИ ТУТ - https://bekind.ua/uk/project?id=4da8f1b8-9fcb-46a0-9a59-ae7f38c67d30

На фотці першій - Марія Вронська, власниця притулку. Я поговорила з нею сьогодні:
"Ми розуміємо,що більшість тварин яка до нас потрапляє, ніколи не знайде сімʼї, бо не сподобаються людям. Саме тому ми не хочемо їх утримувати за залишковим принципом, а хочемо їм забезпечити гідні умови. Нормальні умови коштують грошей. Ніхто не хоче працювати безкоштовно, обробки від паразитів теж не дають нам безкоштовно, нормальна їжа - теж не безкоштовно.

З травня ми не можемо закрити жодний збір. Люди звикли, що ми за будь-яких умов утримуємо притулок на вищому рівні. Бачать наші результати і не донатять. Нажаль, якщо збори не будуть закриватися, то й утримувати тварин буде нема за що.
На сьогодні ми перейшли у режим виживання. Ми не приймаємо нових тварин. А намагаємось утримувати тих, що є. Ми не можемо їм пояснити, що їх життя стане гіршим, бо ми не закриваємо збори вже 6 місяць поспіль. Сподіваюсь ми дуже швидко відновимо наше фінансове становище та запрацюємо на повну”.

ВАШІ 100, 300, 900 чи більше грн можна лишити ТУТ: https://bekind.ua/uk/project?id=4da8f1b8-9fcb-46a0-9a59-ae7f38c67d30

Поки я читаю одночасно книжки по фандрейзингу (The essential fundraiser’s handbook), про кохання (Conversations on Love), про перші марафони () і дивлюсь у сторону попереднього призера Гонкуровської премії (Жан-Батіст Андреа - хоча не дивлюсь, прокрастиную, читаючи відгуки), я ще прокрастиную від читання, розпитуючи інших класних людей про їх улюблені чи то останні книжки. Це ще більше розфокусовує мене від моїх книжок (і роботи), але, думаючи позитивно, розширює читацький обрій і збирає деяку статистику. Наприклад, Іларіон Павлюк «Вас цікавить пітьма» зустрічається ледве чи не у половині списків. (Його я, до речі, почала читати до того, як це стало мейнстрімом, але так і не змогла дочитати).

Для розширення вашого читацького кругозору, небосхилу чи то обрію: дивіться, що начитали розумні люди.

1. Міша Нестор, гуру антропологічного лідерства та CPO Kyivstar: людина, меми якої про менеджмент та філософію я скріншотю (скріншоЧУ?) більше за всіх, читає якісь фантастичні романи, у сторону яких я ніколи і дивитись не думала, а ще - про гроші (від Фергюсона до класних прикладних інвест-навичок), а ще - про створення спільнот та стосунків. Про спільноти я навіть запросила собі у Міші персональний список, бо це - моя мрія (створити Ukrainian Running Club у всіх країнах світу, наприклад. Несподіваний камінг аут))): https://tykyiv.com/misteckij/shcho-chitaie-chief-product-officer-kiyivstar-misha-nestor/
2. Анатолій Єрема, найінтелігентніший телеведучий, якого я зустрічала (і екс-викладач української у Пенсильванському університеті!) дуже круто слідкує за новими українськими авторами та виданнями, від нього записала собі «Пісню відкритого шляху» Чеха та планую дочитати щось із Любки.
https://tykyiv.com/misteckij/shcho-chitaie-televeduchii-anatolii-iarema-5-suchasnikh-ukrayinskikh-knizhok/

3. Вірослава Новосильна, засновниця найкращого та найбільшого PR-агентства, що працює з tech, та моя подружка, яка постійно лестить мені, що читає всі книжки з моїх списків рекомендацій (тепер я знаю, що не тільки!) підкинула класні романи і серед них - Бориса Віана та улюблену Анні Ерно (і недивно, живучи у Франції)
https://tykyiv.com/misteckij/shcho-chitaie-viroslava-novosilna/

4. Максим Нефьодов - взагалі космос у прямому та переносному сенсі. Ми перетинаємось з ним тільки у одному: слухаємо книжки під час бігу. У всьому іншому - я не чула жодного автора та назви з його списку. Всі вони - про щось дуууууже дивне: ок, наприклад, про видумані мови, складнощі створення колоній на Марсі та відкриття квазікристалів. «Занурення в теми, далекі від роботи й щоденних інтересів, перемикає думки та уяву», говорить він. Воу!
https://tykyiv.com/misteckij/shcho-chitaie-maksim-nefodov-nonfikshn-pro-shtuchni-movi-inoplanetni-koloniyi-mineralogiiu-ta-pobut-astronavtiv/

5. Юля Бевзенко, найкрутіша з екскурсовидавчинь Києва, читає детективи та романи, а також рекомендує класну підбірку неочевидних творів про Київ. А ще розповідає про свій читацький куточок із кріслом-ліжком: дисципліна читання! (Там навіть фото куточка є)
https://tykyiv.com/misteckij/shcho-chitaie-menedzherka-kiieva-iuliia-bevzenko/

6. Женя Каганович, засновниця Public Kitchen та Hey Guide, читає дуже романтичні твори: там підбірка із Саллі Руні, Селінджера та Забужко. Рекомендую:
https://tykyiv.com/misteckij/shcho-chitaie-spivzasnovnitsia-public-kitchen-zhenia-kaganovich-6-romaniv/

Ці двоє хлопчиків - Назар Запорожець (5 років) і Антон Курінний (11 років). Ці чудові діти мають батьків, проживають у Києві і Білій Церкві, але для повноцінного життя у суспільстві їм потрібна реабілітація: вони обидва мають діагноз РАС (розлад аутистичного спектру), і спеціальні курси - лікувальної фізкультури, логопедичні та психологічні заняття - можуть значно покращити якість їх життя!
Вартість курсу на одну дитину - 26625 грн, відповідно, ми збираємо 53250 грн, щоб і Назар і Антон змогли пройти реабілітацію. Курс розрахований на 2 тижні, 10 занять. Ось тут ви можете залишити свої 50-100-500-1000 грн: https://bekind.ua/uk/project?id=940f1199-996a-4e8f-98f8-f5d5a48b626d

Про Назара

Назар народився в Києві у квітні 2019 року на 31-му тижні вагітності. На цей час хлопчик не розмовляє та не розуміє звернену мову. У нього відсутні навички самообслуговування, що значно ускладнює його щоденне життя.
Мати Назара вірить, що завдяки роботі кваліфікованих спеціалістів він зможе інтегруватися в суспільство і знайти своє місце. Однією з небагатьох речей, що приносить хлопчику радість, є музика. Можливо, саме музика стане його натхненням, і він зможе розкрити свій талант, можливо, як майбутній композитор.

Про Антона
Антон живе з сім'єю у Білій Церкві. Він народився в травні 2013 року після складної вагітності через загрозу переривання. Пологи відбулися на 37-му тижні з вагою дитини 3150 г.
З раннього віку у Антона було помічено затримку психомоторного розвитку. У 2016 році йому поставили діагноз ранній дитячий аутизм, який супроводжується порушеннями соціальної взаємодії, комунікації та рецептивного мовлення (затримка мовного розвитку 1-го рівня), а також сенсорною алалією. Крім цього, у дитини виявили сколіоз і харчову алергію на глютен.

Якщо 100 людей задонатять по 500 грн - ми зберемо
Якщо 500 людей задонатять по 100 грн - ми зберемо.

Долучайтесь за посиланням: https://bekind.ua/uk/project?id=940f1199-996a-4e8f-98f8-f5d5a48b626d

Шановним пошановувачам моїх депресивних безнадійних текстів! (Спойлер: тут не буде хепіенду знову. І знову).

Останнім часом у моїй соціальній бульбашці багато людей кидають пити. Ок, перестають пити. Не пʼють. Тобто у моменті я дізнаюсь, що вони припинили пити, але у цьому немає ні драми, ні стейтменту, ні страждання, ні досягнення, ні подвигу. Просто свідоме, усвідомлене рішення. Тому що (далі ціла низка причин) здоровʼя, чиста свідомість, продуктивність, довголіття, якісний сон, контроль ваги, мінус купа ризиків для появи різних хвороб ітеде ітепе. “Я зрозуміла, що ця звичка - саморуйнівна», - сказала одна моя подруга.

І це неймовірно круто! Але.

Я відчуваю love&hate з цього приводу. Love - не треба пояснювати. Hate - тому що вони просто так взяли і можуть. А для мене це - сизифів камінь, біль, подія всього життя, збій програми у моїй голові, який я не можу подолати роками, моя несвобода і страждання. Тяжка праця і купа рефлексій щодня. Щодня!

Я можу уявити, як це все незрозуміло людині здоровій, без залежності: здається, що я (ми) «маємось дурʼю», нема шо робить. Що тут складного: от взяв і не пʼєш. «Я вже 11 років не пʼю, просто одного дня вирішив. Але навіщо писати про це у фейсбук?», коментує хтось, і зрівнює мене із асфальтом, сам того не усвідомлюючи.

Знаєте, є такі дівчата (ну і хлопці), які їдять що завгодно: відро картоплі з майонезом і чіпси з морозивом, і залишаються худі. ХУДІ! Я бачила своїми очима: колись снідала із дівчиною з обкладинок Вог, вона з України, давно живе не тут. Ми пішли з нею на олл-інклюзів сніданок у Рокфеллер центрі (донтаск, давно було), і вона зʼїла всю картоплю і млинці зі столу і ще забрала у мене яйця Бенедикт, які помилково зробили із застиглим жовтком (я гралась тоді у леді і попросила переробити, а вона забрала у мене і зʼїла). Але я відволіклась.

Я була роками (десятиліттями) дівчиною, що не справлялась зі своєю вагою, рахувала калорії, сиділа на дієтах. Заздрила худим. Дуже не любила себе, їла у кожній небезпечній ситуації. У лютому 2022 щось перемкнуло і їсти тривожно я перестала, а також рахувати калорії, їсти булшіт у несвідомій кількості, ставати на ваги щодня. І, нарешті, стала виглядати так, як завжди хотіла, хоча їм морозиво і навіть круасан. І не їла, коли не хотіла. Як ті персонажі, яким я заздрила.

Але. Зараз я той персонаж, що заздрить вам, усвідомленим людям, які не пʼють і не думають про алкоголь протягом дня. Так само, як я не згадую про шоколадне морозиво, або бургер чи снікерс.

Я заздрю людям зібраним і спокійним, заздрю тим, хто може охороняти свої кордони, не задумуючись, заздрю тим, хто не запарюється чужою думкою. Але більше все - тим, хто ніколи не думає про алкоголь. Хто може спокійно сказати «я не хочу», мені не цікаво. Хто може свідомо перестати себе руйнувати.

Я можу навести низку раціональних причин, чому пити - погано. Але звичка руйнувати себе, ескапізм, купа тригерів «чому це сталось зі мною» не дівається сама собою нікуди. Ця хвороба душі, надійно прихована депресія, що завжди з тобою. Ось що відрізняє нас від тих, хто «просто перестав». Хочете мене підтримати? Підпишіться на мій Substack- блог, там вже рік я пишу про залежність - https://tetianagrynova.substack.com/subscribe