16 миттєвостей верховенства права
Президент Зеленський присвоїв почесну відзнаку «Місто-герой України» 16 містам.
Знову вибачте, що псую повітря усім цим нудним текстуалізмом, якому не має місця у світлій царині свободи і верховенства права.
Але у ст. 3 закону «Про державні нагороди України» немає такого виду нагороди як «почесна відзнака». Є лише «почесне звання України» та «президентська відзнака».
Уявляю мозковий штурм:
— Так, швиденько, оформлюємо рішення щодо міст-героїв.
— Можемо таку президентську відзнаку зробити.
— Та ну, якось несолідно, місто-герой це ж звання, а не відзнака.
— Ми не можемо це званням оформити, в законі є їх вичерпний перелік, там взагалі лише люди згадані, а не міста.
— І шо? Ну, придумайте шось. Звання не можна, але ж можемо робити президентські відзнаки. Просто поміняйте «президентська» на «почесна». Скільки ще вас вчити?
— Так в законі немає почесних відзнак, є лише...
— Ви починаєте псувати мені настрій. Може, ви самі підете нагору і поумнічаєте там?
— Та окей, почесна відзнака, так почесна відзнака...
В результаті маємо Указ Президента «Питання почесної відзнаки "Місто-герой України"», який не проходить тест — в ньому жодних посилань бодай на якусь норму права. Зате ним затверджено малюнок почесної відзнаки, на якому чомусь не можна було нормально вирівняти два рядки.
Також цікаво, що після всієї дерадянизації, схоже, у нас є чинним Указ Президиума Верховного Совета СССР от 08.09.1965 № 3566-VI «Об утверждении положения о высшей степени отличия — звании «Город-Герой». Адже його немає у відповідному Переліку відумерлих актів.
Але ж це усе такі дрібниці.
Президент Зеленський присвоїв почесну відзнаку «Місто-герой України» 16 містам.
Знову вибачте, що псую повітря усім цим нудним текстуалізмом, якому не має місця у світлій царині свободи і верховенства права.
Але у ст. 3 закону «Про державні нагороди України» немає такого виду нагороди як «почесна відзнака». Є лише «почесне звання України» та «президентська відзнака».
Уявляю мозковий штурм:
— Так, швиденько, оформлюємо рішення щодо міст-героїв.
— Можемо таку президентську відзнаку зробити.
— Та ну, якось несолідно, місто-герой це ж звання, а не відзнака.
— Ми не можемо це званням оформити, в законі є їх вичерпний перелік, там взагалі лише люди згадані, а не міста.
— І шо? Ну, придумайте шось. Звання не можна, але ж можемо робити президентські відзнаки. Просто поміняйте «президентська» на «почесна». Скільки ще вас вчити?
— Так в законі немає почесних відзнак, є лише...
— Ви починаєте псувати мені настрій. Може, ви самі підете нагору і поумнічаєте там?
— Та окей, почесна відзнака, так почесна відзнака...
В результаті маємо Указ Президента «Питання почесної відзнаки "Місто-герой України"», який не проходить тест — в ньому жодних посилань бодай на якусь норму права. Зате ним затверджено малюнок почесної відзнаки, на якому чомусь не можна було нормально вирівняти два рядки.
Також цікаво, що після всієї дерадянизації, схоже, у нас є чинним Указ Президиума Верховного Совета СССР от 08.09.1965 № 3566-VI «Об утверждении положения о высшей степени отличия — звании «Город-Герой». Адже його немає у відповідному Переліку відумерлих актів.
Але ж це усе такі дрібниці.
👍27🔥11❤🔥3
Дорога до правосуддя
У будівлі, де разом із якимись конторами розташований Київський окружний адміністративний суд, є ліфти.
І ці ліфти задають ритм і настрій роботи всієї будівлі.
Їх аж чотири, і біля кожного висять якісь заплутані та перекреслені схеми того, який ліфт на який поверх везе. З першої спроби розібратися просто неможливо.
Я пробував лише два з чотирьох, і до суду мене привіз тільки один із них, тож експериментувати з рештою не планую. Але бачив, що в одного з них час від часу хаотично відчиняються й зачиняються двері, коли він на поверсі.
Горда плашка в кабіні — «Ордена Октябрьской революции Карачаровский механический завод» — натякає на пригоди.
Після того як ви викликали ліфт і він привітно відчиняє перед вами двері, корисно знати, що у вас є приблизно чотири секунди, перш ніж двері знову зачиняться, незалежно від вашої позиції між кабіною та поверхом.
Швидше за все, вам допоможуть. Хтось із місцевих обов’язково крикне:
«Натисніть червону кнопку!», або
«Червону кнопку, будь ласка!», або, у разі вашого фіаско,
«Чому ви не натиснули червону кнопку?!».
Ця кнопка «заморожує» двері, і, поки ви її тримаєте, пасажири в безпеці. Перед поїздкою хтось має взяти на себе роль десантника, завдання якого — застрибнути у кабіну першим і знешкодити двері швидким натисканням червоної кнопки. Далі решта пасажирів може спокійно заходити й обирати поверхи.
Головне, щоб палець із червоної кнопки не зісковзнув, поки всі заходять.
Там, здається, ще є якісь правила — які поверхи натискати можна, а які — ні. Але я поки не розібрався.
Див. також попередній пост про ліфти
У будівлі, де разом із якимись конторами розташований Київський окружний адміністративний суд, є ліфти.
І ці ліфти задають ритм і настрій роботи всієї будівлі.
Їх аж чотири, і біля кожного висять якісь заплутані та перекреслені схеми того, який ліфт на який поверх везе. З першої спроби розібратися просто неможливо.
Я пробував лише два з чотирьох, і до суду мене привіз тільки один із них, тож експериментувати з рештою не планую. Але бачив, що в одного з них час від часу хаотично відчиняються й зачиняються двері, коли він на поверсі.
Горда плашка в кабіні — «Ордена Октябрьской революции Карачаровский механический завод» — натякає на пригоди.
Після того як ви викликали ліфт і він привітно відчиняє перед вами двері, корисно знати, що у вас є приблизно чотири секунди, перш ніж двері знову зачиняться, незалежно від вашої позиції між кабіною та поверхом.
Швидше за все, вам допоможуть. Хтось із місцевих обов’язково крикне:
«Натисніть червону кнопку!», або
«Червону кнопку, будь ласка!», або, у разі вашого фіаско,
«Чому ви не натиснули червону кнопку?!».
Ця кнопка «заморожує» двері, і, поки ви її тримаєте, пасажири в безпеці. Перед поїздкою хтось має взяти на себе роль десантника, завдання якого — застрибнути у кабіну першим і знешкодити двері швидким натисканням червоної кнопки. Далі решта пасажирів може спокійно заходити й обирати поверхи.
Головне, щоб палець із червоної кнопки не зісковзнув, поки всі заходять.
Там, здається, ще є якісь правила — які поверхи натискати можна, а які — ні. Але я поки не розібрався.
Див. також попередній пост про ліфти
🔥45👍10❤🔥2
З Днем юриста...
... як і минулого року, вас привітають у будь-якому іншому місці.
Постійні читачі знають, що коли звідусіль лунають вітання з професійними святами, я вмикаю нудьож із приводу того, що всі ці свята — незаконні.
Цього року я додатково зробив дуже поверхове гугління-чатджіпітіння і переконався, що, окрім України, день юриста святкують у Росії, Білорусі, Азербайджані, Казахстані, Киргизстані, Молдові, Мексиці, Таджикістані. Йдеться саме про встановлення цього дня указами, постановами та законами.
Звісно, я пропустив якісь інші країни, але тенденція розташування місць, де професійні свята затверджують згори, — зрозуміла. (У деяких з цих країн, за дивним співпадінням, також є міста-герої та матері-героїні).
У багатьох країнах день юриста дійсно існує як традиція, що походить не від держави, а від юридичних організацій.
Скажімо, у Туреччині Avukatlar Günü (День юриста, адвоката) відзначається у день заснування сучасної турецької адвокатури.
В Аргентині — Día del Abogado — відзначається у день народження відомого там юриста Альберді.
Наш День юриста встановив Президент Кучма «на підтримку ініціативи Міністерства юстиції України, Спілки юристів України, Спілки адвокатів України».
На жаль, в нас «ініціативи» обов'язково мають бути підтримані начальством — інакше ж якось не по-справжньому та не солідно.
Можливо, саме тому деякі професійні свята в нас асоціюються із чергами носіїв пакунків до державних установ, а не з високими матеріями.
... як і минулого року, вас привітають у будь-якому іншому місці.
Постійні читачі знають, що коли звідусіль лунають вітання з професійними святами, я вмикаю нудьож із приводу того, що всі ці свята — незаконні.
Цього року я додатково зробив дуже поверхове гугління-чатджіпітіння і переконався, що, окрім України, день юриста святкують у Росії, Білорусі, Азербайджані, Казахстані, Киргизстані, Молдові, Мексиці, Таджикістані. Йдеться саме про встановлення цього дня указами, постановами та законами.
Звісно, я пропустив якісь інші країни, але тенденція розташування місць, де професійні свята затверджують згори, — зрозуміла. (У деяких з цих країн, за дивним співпадінням, також є міста-герої та матері-героїні).
У багатьох країнах день юриста дійсно існує як традиція, що походить не від держави, а від юридичних організацій.
Скажімо, у Туреччині Avukatlar Günü (День юриста, адвоката) відзначається у день заснування сучасної турецької адвокатури.
В Аргентині — Día del Abogado — відзначається у день народження відомого там юриста Альберді.
Наш День юриста встановив Президент Кучма «на підтримку ініціативи Міністерства юстиції України, Спілки юристів України, Спілки адвокатів України».
На жаль, в нас «ініціативи» обов'язково мають бути підтримані начальством — інакше ж якось не по-справжньому та не солідно.
Можливо, саме тому деякі професійні свята в нас асоціюються із чергами носіїв пакунків до державних установ, а не з високими матеріями.
👍31🔥4❤🔥2
Новини з Одеси
На фото — Київський районний суд міста Одеси:
1. Кабінет голови суду, куди нещодавно завітали студенти.
2. Офіційно відкритий новий зал судових засідань, «який відповідає сучасним стандартам здійснення судочинства».
Кабінет голови дуже ергономічний та мінімалістичний. Настільки, що половина державного герба сховалася за витонченою архітектурою стелі.
На вікнах одночасно тюль, штори, жалюзі, решітки та ролети. Скромні дарунки та відзнаки рівномірно нанесені на столи та підвіконня. Килим.
Трохи вибивається російськомовна транслітерація назви суду, але загалом атмосфера сприяє наполегливій та кропіткій праці.
Новий зал судових засідань, звісно, трохи менший за площею.
І меблі в ньому казені. І суддівські крісла дещо відрізняються від крісла голови суду.
І стеля — стандартний армстронг — вже місцями трохи перекособочена. І державної символіки немає.
Зате цілих два кондиціонери і реалістичний досвід «сучасних стандартів здійснення судочинства».
Див. також про меблі в Одеському апеляційному суді
На фото — Київський районний суд міста Одеси:
1. Кабінет голови суду, куди нещодавно завітали студенти.
2. Офіційно відкритий новий зал судових засідань, «який відповідає сучасним стандартам здійснення судочинства».
Кабінет голови дуже ергономічний та мінімалістичний. Настільки, що половина державного герба сховалася за витонченою архітектурою стелі.
На вікнах одночасно тюль, штори, жалюзі, решітки та ролети. Скромні дарунки та відзнаки рівномірно нанесені на столи та підвіконня. Килим.
Трохи вибивається російськомовна транслітерація назви суду, але загалом атмосфера сприяє наполегливій та кропіткій праці.
Новий зал судових засідань, звісно, трохи менший за площею.
І меблі в ньому казені. І суддівські крісла дещо відрізняються від крісла голови суду.
І стеля — стандартний армстронг — вже місцями трохи перекособочена. І державної символіки немає.
Зате цілих два кондиціонери і реалістичний досвід «сучасних стандартів здійснення судочинства».
Див. також про меблі в Одеському апеляційному суді
👍18🤮9🔥7❤🔥1
Sustained! Overruled! Denied! Granted!
От не можу я зрозуміти, у чому сенс зачитувати вступну частину судового рішення?
Звісно, це встановлено законом, але задум законодавця складно пояснити чимось іншим, окрім радянської інерції.
Особливо це стосується випадків, коли на найпростіше процесуальне клопотання недостатньо сказати «задоволено» чи «відхилено». Обов'язково треба оце «суд, порадившись на місці, ухвалив — клопотання представника позивача про здійснення очевидної і незначної процесуальної дії задовольнити...».
А коли йдеться про оголошення рішення по суті, це перетворюється на якийсь драматичний ритуал. Якщо вдуматися, перш ніж перейти до суті, суд має нагадати собі і сторонам, хто вони такі і що вони щойно робили.
Уся ця зайва церемоніалізація процесу не має жодної практичної користі, а є лише черговим гаянням часу.
Див. також:
Реформа гаяння часу
От не можу я зрозуміти, у чому сенс зачитувати вступну частину судового рішення?
Звісно, це встановлено законом, але задум законодавця складно пояснити чимось іншим, окрім радянської інерції.
Особливо це стосується випадків, коли на найпростіше процесуальне клопотання недостатньо сказати «задоволено» чи «відхилено». Обов'язково треба оце «суд, порадившись на місці, ухвалив — клопотання представника позивача про здійснення очевидної і незначної процесуальної дії задовольнити...».
А коли йдеться про оголошення рішення по суті, це перетворюється на якийсь драматичний ритуал. Якщо вдуматися, перш ніж перейти до суті, суд має нагадати собі і сторонам, хто вони такі і що вони щойно робили.
Уся ця зайва церемоніалізація процесу не має жодної практичної користі, а є лише черговим гаянням часу.
Див. також:
Реформа гаяння часу
👍49🔥7❤🔥1👎1
Новини верховенства права
Можливо, ви чули, що із запровадженням воєнного стану виїхати з України стало трохи складніше, якщо ви чоловік віком 23-60.
Або якщо ви жінка, яка є суддею. Чи яка обіймає посаду в сільській раді.
Та навіть якщо ви Уповноважений з прав людини, то виїхати можете лише у відрядження. Звісно, ви можете виписати відрядження самі собі, але не якщо ви, скажімо, народний депутат — тоді вам слід іти на уклін до керівництва парламенту і, продираючись крізь розмови про квотні принципи, переконувати «начальство», що вас слід випустити.
І от вчора Шостий апеляційний адміністративний суд визнав протиправним і нечинним п. 2-14 Правил перетинання державного кордону в редакції від 28.01.2023, яким були запроваджені всі ці обмеження для надширокого кола посадовців. Постанова апеляційного суду набрала законної сили негайно (справа № 320/20473/24).
Позивачем у справі був наш клієнт — Президент України (2014−2019) Петро Порошенко. Справу в суді вів ваш покірний слуга разом із керуючим партнером нашого адвокатського об'єднання Ігорем Голованем, а також адвокатом Іллєю Новіковим.
Протягом семи (!) судових засідань в апеляційному суді представники Кабміну та МВС так і не спромоглися пояснити суду правові підстави запровадження відповідних обмежень на виїзд, — окрім того, що вони лише виконували волю РНБО і не могли інакше.
На запитання суду та сторін, яким законом Кабміну надано право встановлювати перелік документів для виїзду за кордон, — відповіді від представників держави так і не пролунало.
У цій справі показові дві речі:
1. У нашому царстві гідності та верховенства права з кількох сотен тисяч людей, на яких поширювався відверто протиправний пункт 2-14, в суді його оскаржив чомусь лише Петро Порошенко.
2. Рідкість таких рішень змушує їх сприймати як чиєсь героїчне звершення, хоча вони мають бути рутинною справою.
Звісно ж нікому й на думку не спаде просто додати до Правил новий пункт, який майже дослівно відтворюватиме те, що скасував суд.
Вірю, що держава сповна продемонструє повагу до судів і власним прикладом сприятиме «відновленню довіри» до них. Адже не можна й припустити, що хтось у владі вирішить саботувати судове рішення і почне робити вигляд, ніби воно йому незрозуміле.
Див. також:
Кохання, зізнання і розрахунок
Два роки законнності
3,5 роки законності
Можливо, ви чули, що із запровадженням воєнного стану виїхати з України стало трохи складніше, якщо ви чоловік віком 23-60.
Або якщо ви жінка, яка є суддею. Чи яка обіймає посаду в сільській раді.
Та навіть якщо ви Уповноважений з прав людини, то виїхати можете лише у відрядження. Звісно, ви можете виписати відрядження самі собі, але не якщо ви, скажімо, народний депутат — тоді вам слід іти на уклін до керівництва парламенту і, продираючись крізь розмови про квотні принципи, переконувати «начальство», що вас слід випустити.
І от вчора Шостий апеляційний адміністративний суд визнав протиправним і нечинним п. 2-14 Правил перетинання державного кордону в редакції від 28.01.2023, яким були запроваджені всі ці обмеження для надширокого кола посадовців. Постанова апеляційного суду набрала законної сили негайно (справа № 320/20473/24).
Позивачем у справі був наш клієнт — Президент України (2014−2019) Петро Порошенко. Справу в суді вів ваш покірний слуга разом із керуючим партнером нашого адвокатського об'єднання Ігорем Голованем, а також адвокатом Іллєю Новіковим.
Протягом семи (!) судових засідань в апеляційному суді представники Кабміну та МВС так і не спромоглися пояснити суду правові підстави запровадження відповідних обмежень на виїзд, — окрім того, що вони лише виконували волю РНБО і не могли інакше.
На запитання суду та сторін, яким законом Кабміну надано право встановлювати перелік документів для виїзду за кордон, — відповіді від представників держави так і не пролунало.
У цій справі показові дві речі:
1. У нашому царстві гідності та верховенства права з кількох сотен тисяч людей, на яких поширювався відверто протиправний пункт 2-14, в суді його оскаржив чомусь лише Петро Порошенко.
2. Рідкість таких рішень змушує їх сприймати як чиєсь героїчне звершення, хоча вони мають бути рутинною справою.
Звісно ж нікому й на думку не спаде просто додати до Правил новий пункт, який майже дослівно відтворюватиме те, що скасував суд.
Вірю, що держава сповна продемонструє повагу до судів і власним прикладом сприятиме «відновленню довіри» до них. Адже не можна й припустити, що хтось у владі вирішить саботувати судове рішення і почне робити вигляд, ніби воно йому незрозуміле.
Див. також:
Кохання, зізнання і розрахунок
Два роки законнності
3,5 роки законності
👍35🔥11🤮3❤🔥1
And it's gone-2
І знову — до новин верховенства права, але цього разу в контексті того, що гордо називають «державницькою позицією».
Як і передбачав, у справі про оскарження обмежень на виїзд за кордон держава продемонструвала неабияку повагу до судів. Особливо до інституту касаційного оскарження.
У законі написано, що рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем.
Проте Кабмін вирішив так сильно поважати суд, що вчора у Верховній Раді вустами пані Прем'єр-міністра сказав:
... ми як уряд не отримали ще повного тексту, тому не можемо офіційно реагувати до його оприлюднення. (...) Ми будемо діяти в межах чинного законодавства, лише після отримання повного тексту судового рішення будемо ухвалювати зважене рішення щодо подальших дій.
Але пані Свириденко, схоже, не знала, що зважене рішення ухвалили ще за два дні до її виступу у Раді. Адже Кабмін подав касаційну скаргу вже наступного дня після того, як апеляційний суд проголосив постанову.
Повний текст постанови апеляційного суду з'явився лише за два дні після того, як Кабмін її оскаржив. Тобто Уряд оскаржив рішення, якого не читав.
Обрані Урядом підстави оскарження вимагали навести у касаційній скарзі обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування чи порушення норм права. Як можна це обґрунтувати, коли ти не читав повного тексту рішення, — уявити складно.
На усе це Верховний Суд рішуче і фахово відкрив касаційне провадження і зупинив дію постанови апеляційного суду.
* * *
Я давно не був у будівлі Касаційного господарського суду і можу помилятися, але, здається, колись бачив там у зоні очікування величний напис Fiat iustitia, et pereat mundus.
Не розумію, чому Касаційний адміністративний суд досі не обрав свій девіз. Варіантів — безліч.
Наприклад, над входами до зал судових засідань можна було б викласти
Ambiguis casibus semper praesumitur pro rege
І знову — до новин верховенства права, але цього разу в контексті того, що гордо називають «державницькою позицією».
Як і передбачав, у справі про оскарження обмежень на виїзд за кордон держава продемонструвала неабияку повагу до судів. Особливо до інституту касаційного оскарження.
У законі написано, що рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем.
Проте Кабмін вирішив так сильно поважати суд, що вчора у Верховній Раді вустами пані Прем'єр-міністра сказав:
... ми як уряд не отримали ще повного тексту, тому не можемо офіційно реагувати до його оприлюднення. (...) Ми будемо діяти в межах чинного законодавства, лише після отримання повного тексту судового рішення будемо ухвалювати зважене рішення щодо подальших дій.
Але пані Свириденко, схоже, не знала, що зважене рішення ухвалили ще за два дні до її виступу у Раді. Адже Кабмін подав касаційну скаргу вже наступного дня після того, як апеляційний суд проголосив постанову.
Повний текст постанови апеляційного суду з'явився лише за два дні після того, як Кабмін її оскаржив. Тобто Уряд оскаржив рішення, якого не читав.
Обрані Урядом підстави оскарження вимагали навести у касаційній скарзі обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування чи порушення норм права. Як можна це обґрунтувати, коли ти не читав повного тексту рішення, — уявити складно.
На усе це Верховний Суд рішуче і фахово відкрив касаційне провадження і зупинив дію постанови апеляційного суду.
* * *
Я давно не був у будівлі Касаційного господарського суду і можу помилятися, але, здається, колись бачив там у зоні очікування величний напис Fiat iustitia, et pereat mundus.
Не розумію, чому Касаційний адміністративний суд досі не обрав свій девіз. Варіантів — безліч.
Наприклад, над входами до зал судових засідань можна було б викласти
Ambiguis casibus semper praesumitur pro rege
👍32🔥6❤🔥1
У провадженні тг-каналу перебуває пост...
Немає більш марної справи, ніж починати процесуальний документ словами: «у провадженні такого-то суду перебуває справа за позовом позивача до відповідача про таке-то».
Достатньо вказати номер справи — і ваш документ з великою ймовірністю потрапить до спеціальної теки, яку ще називають «матеріали справи». На обкладинці цієї теки вже написано все, що треба.
Судді не потрібно нагадувати в кожному документі, яку саме справу він зараз читає. Як і у випадку із зачитуванням вступної частини рішення суду, у цьому просто немає сенсу.
Суддя, швидше за все, пам'ятає, у якому суді працює. Також він здатен із «шапки» документа пригадати склад сторін і про що позов. Тож нащо дублювати «шапку» у першому абзаці?
Табличка з номером будинку зазвичай висить на самому будинку і не дублюється на табличках із номерами квартир.
Немає більш марної справи, ніж починати процесуальний документ словами: «у провадженні такого-то суду перебуває справа за позовом позивача до відповідача про таке-то».
Достатньо вказати номер справи — і ваш документ з великою ймовірністю потрапить до спеціальної теки, яку ще називають «матеріали справи». На обкладинці цієї теки вже написано все, що треба.
Судді не потрібно нагадувати в кожному документі, яку саме справу він зараз читає. Як і у випадку із зачитуванням вступної частини рішення суду, у цьому просто немає сенсу.
Суддя, швидше за все, пам'ятає, у якому суді працює. Також він здатен із «шапки» документа пригадати склад сторін і про що позов. Тож нащо дублювати «шапку» у першому абзаці?
Табличка з номером будинку зазвичай висить на самому будинку і не дублюється на табличках із номерами квартир.
👍33🔥5👎4❤🔥3
Про людське око
— Прошу встати! Суд іде! — урочисто оголошує розпорядник серед пустої зали Конституційного Суду.
Наступні 9 хвилин відбувається дійство, яке позбавлене взагалі будь-якого сенсу і є безжальним спаленням часу.
Головуюча оголошує пустій залі склад суду.
Далі розпорядник доповідає суддям, що перед ними нікого немає, тому що ніхто не з'явився.
Після цього головуюча ставить на обговорення дуже гостре та дискусійне питання щодо можливості розгляду за відсутності учасників. Бурхливе обговорення завершується згодою слухати без учасників.
Доповідач зачитує суть конституційної скарги, з якою й без того має бути знайомий кожен суддя і резюме якої є на сайті суду. Питань до доповідача звісно ж ні в кого немає.
Потім головуюча вносить пропозицію вважати дослідження матеріалів завершеним і перейти до закритої частини засідання. Плідна і кропітка праця завершена.
Якщо дивитися відео на сайті Конституційного Суду, більшість з них буде йти за таким сценарієм.
Нескінчені оголошення імен суддів, роз'яснення прав, «обговорення» абсолютно несуттєвих питань, зачитування папірців, які всі мали прочитати.
На відміну від звичайних судів, Конституційному Суду даровані надширокі повноваження самостійно врегульовувати власну процедуру розгляду справ. Але КС не поспішає щось спрощувати і продовжує використовувати найтягомотніші практики.
Доповідь закінчив, колеги. Ставлю на обговорення питання про роз'яснення порядку обговорення питання за відсутності присутніх учасників.
Див. також:
Реформа гаяння часу
— Прошу встати! Суд іде! — урочисто оголошує розпорядник серед пустої зали Конституційного Суду.
Наступні 9 хвилин відбувається дійство, яке позбавлене взагалі будь-якого сенсу і є безжальним спаленням часу.
Головуюча оголошує пустій залі склад суду.
Далі розпорядник доповідає суддям, що перед ними нікого немає, тому що ніхто не з'явився.
Після цього головуюча ставить на обговорення дуже гостре та дискусійне питання щодо можливості розгляду за відсутності учасників. Бурхливе обговорення завершується згодою слухати без учасників.
Доповідач зачитує суть конституційної скарги, з якою й без того має бути знайомий кожен суддя і резюме якої є на сайті суду. Питань до доповідача звісно ж ні в кого немає.
Потім головуюча вносить пропозицію вважати дослідження матеріалів завершеним і перейти до закритої частини засідання. Плідна і кропітка праця завершена.
Якщо дивитися відео на сайті Конституційного Суду, більшість з них буде йти за таким сценарієм.
Нескінчені оголошення імен суддів, роз'яснення прав, «обговорення» абсолютно несуттєвих питань, зачитування папірців, які всі мали прочитати.
На відміну від звичайних судів, Конституційному Суду даровані надширокі повноваження самостійно врегульовувати власну процедуру розгляду справ. Але КС не поспішає щось спрощувати і продовжує використовувати найтягомотніші практики.
Доповідь закінчив, колеги. Ставлю на обговорення питання про роз'яснення порядку обговорення питання за відсутності присутніх учасників.
Див. також:
Реформа гаяння часу
👍51🔥8❤🔥2
Лігал дизайн v. реальність
У коментарях до допису про непотрібність вступу у юридичних документах читачі справедливо навели аргумент реального світу.
Дійсно, який сенс у всіх цих модних потугах, шрифтах, відступах, відсутності кліше? Все одно зрештою наштовхуєшся на роздратоване обличчя помічника судді, якому незручно не за шаблоном.
А відсутність води у документі може ускладнювати життя окремим суддям, оскільки заважає працювати на автопілоті та вимагає розбиратися, а не копіпастити «аргументи» переможної сторони.
Дві думки:
1. Для колег-адвокатів все просто: є принцип домінантності інтересів клієнта.
Якщо адвокат бачить заскорузлу ретроградість судді чи його секретаря/помічника, він не має займатися пропагуванням правильних речей за рахунок клієнта. Якщо інтересам клієнта відповідатиме подання жахливо оформленого та погано читабельного документа — треба подавати такий помийний папірець.
Тобто навіть якщо власне почуття прекрасного протестує, а клавіатура вся в сльозах, — необхідно зібрати себе до купи і вчинити так, як буде краще для клієнта. Це основа нашої професії.
2. В усіх інших випадках — я б писав так, як правильно. Тобто з турботою про читача і повагою до його часу та інтелекту.
І чхати, наскільки секретарю буде зручно підшивати документ до матеріалів, тому що, бачте, він звик працювати за скриптом. Ми працюємо на зміст, а не на чиюсь можливість швидше піти на перерву.
Діяти варто так, наче ми живемо в ідеальному юридичному світі. Тому що це єдиний спосіб до такого світу наблизитись.
Див. також
Статті у моєму блозі щодо юридичних документів здорової людини
У коментарях до допису про непотрібність вступу у юридичних документах читачі справедливо навели аргумент реального світу.
Дійсно, який сенс у всіх цих модних потугах, шрифтах, відступах, відсутності кліше? Все одно зрештою наштовхуєшся на роздратоване обличчя помічника судді, якому незручно не за шаблоном.
А відсутність води у документі може ускладнювати життя окремим суддям, оскільки заважає працювати на автопілоті та вимагає розбиратися, а не копіпастити «аргументи» переможної сторони.
Дві думки:
1. Для колег-адвокатів все просто: є принцип домінантності інтересів клієнта.
Якщо адвокат бачить заскорузлу ретроградість судді чи його секретаря/помічника, він не має займатися пропагуванням правильних речей за рахунок клієнта. Якщо інтересам клієнта відповідатиме подання жахливо оформленого та погано читабельного документа — треба подавати такий помийний папірець.
Тобто навіть якщо власне почуття прекрасного протестує, а клавіатура вся в сльозах, — необхідно зібрати себе до купи і вчинити так, як буде краще для клієнта. Це основа нашої професії.
2. В усіх інших випадках — я б писав так, як правильно. Тобто з турботою про читача і повагою до його часу та інтелекту.
І чхати, наскільки секретарю буде зручно підшивати документ до матеріалів, тому що, бачте, він звик працювати за скриптом. Ми працюємо на зміст, а не на чиюсь можливість швидше піти на перерву.
Діяти варто так, наче ми живемо в ідеальному юридичному світі. Тому що це єдиний спосіб до такого світу наблизитись.
Див. також
Статті у моєму блозі щодо юридичних документів здорової людини
❤🔥21👍16🔥6
Автор поста зазначає
Що може робити Конституційний Суд?
1. Брати до уваги
2. Вважати
3. Вважати за потрібне уточнити
4. Зазначати
5. Констатувати
6. Зважати
7. Акцентувати
8. Підтверджувати
9. Наголошувати
10. Брати до уваги
11. Ураховувати
12. Враховувати
13. Висновувати
14. Нагадувати
15. Висловлювати
16. Доходити висновку
Усі ці звороти є в останньому рішенні КС. Суть його неважлива, я просто продовжую насолоджуватися стилем.
У цьому рішенні словосполучення «Конституційний Суд України» в різних відмінках зустрічається ШІСТДЕСЯТ ПʼЯТЬ разів.
Ну є ж вступна частина, де написано, що КС у такому-то складі розглянув справу. Тож навіщо чи не у кожному абзаці нагадувати, чиї думки ми читаємо?
Ми ж розуміємо, що це рішення КС і це саме він «висновує», «враховує» і далі за списком. Тож яку задачу виконує цей розкотистий стиль? Створювати враження авторитетності? Боюся, що цього замало.
Див. також
Про вживання «я» замість «суд»
Що може робити Конституційний Суд?
1. Брати до уваги
2. Вважати
3. Вважати за потрібне уточнити
4. Зазначати
5. Констатувати
6. Зважати
7. Акцентувати
8. Підтверджувати
9. Наголошувати
10. Брати до уваги
11. Ураховувати
12. Враховувати
13. Висновувати
14. Нагадувати
15. Висловлювати
16. Доходити висновку
Усі ці звороти є в останньому рішенні КС. Суть його неважлива, я просто продовжую насолоджуватися стилем.
У цьому рішенні словосполучення «Конституційний Суд України» в різних відмінках зустрічається ШІСТДЕСЯТ ПʼЯТЬ разів.
Ну є ж вступна частина, де написано, що КС у такому-то складі розглянув справу. Тож навіщо чи не у кожному абзаці нагадувати, чиї думки ми читаємо?
Ми ж розуміємо, що це рішення КС і це саме він «висновує», «враховує» і далі за списком. Тож яку задачу виконує цей розкотистий стиль? Створювати враження авторитетності? Боюся, що цього замало.
Див. також
Про вживання «я» замість «суд»
👍27❤🔥5🔥3
Транскарпейшн ріджон
Голова Комітету ВР з питань правової політики Денис Маслов відкрив «нову сторінку в розвитку судової інфраструктури України» — нову будівлю Хустського районного суду Закарпатської області.
Церемонія відкриття являла собою стандартний набір чиновницьких уявлень про урочистості.
Київське начальство обов'язково мало приїхати (певно, державним коштом) просто для того, аби перерізати стрічку і урочисто позасідати.
Місцеве начальство, на правах господаря, теж мало сказати класичні фрази про «довіру до майбутнього» та «справжню синергію заради будівництва сучасного й доступного приміщення для суду».
Звісно ж, без особистої фізичної присутності високих гостей будівля не могла просто взяти і запрацювати. На вході так і залишалася б неперерізана стрічка, і всередину було б просто неможливо потрапити.
Окремо я ніколи не міг зрозуміти, як можна використовувати залу судових засідань для якихось подій, окрім, власне, судових засідань. Може, я дуже зашорений, але, які можуть бути збори/наради у місці, призначеному для відправлення правосуддя?
Сама нова будівля дійсно справляє враження. Особливо як для суду, в якому за штатом працює аж дев'ять суддів.
З англомовною табличкою дещо наплутали, але з ким не буває. Все одно її поки ніхто не читатиме. Після помпезного відкриття київські гості поїхали, а суд так і продовжив працювати за старою адресою.
Голова Комітету ВР з питань правової політики Денис Маслов відкрив «нову сторінку в розвитку судової інфраструктури України» — нову будівлю Хустського районного суду Закарпатської області.
Церемонія відкриття являла собою стандартний набір чиновницьких уявлень про урочистості.
Київське начальство обов'язково мало приїхати (певно, державним коштом) просто для того, аби перерізати стрічку і урочисто позасідати.
Місцеве начальство, на правах господаря, теж мало сказати класичні фрази про «довіру до майбутнього» та «справжню синергію заради будівництва сучасного й доступного приміщення для суду».
Звісно ж, без особистої фізичної присутності високих гостей будівля не могла просто взяти і запрацювати. На вході так і залишалася б неперерізана стрічка, і всередину було б просто неможливо потрапити.
Окремо я ніколи не міг зрозуміти, як можна використовувати залу судових засідань для якихось подій, окрім, власне, судових засідань. Може, я дуже зашорений, але, які можуть бути збори/наради у місці, призначеному для відправлення правосуддя?
Сама нова будівля дійсно справляє враження. Особливо як для суду, в якому за штатом працює аж дев'ять суддів.
З англомовною табличкою дещо наплутали, але з ким не буває. Все одно її поки ніхто не читатиме. Після помпезного відкриття київські гості поїхали, а суд так і продовжив працювати за старою адресою.
❤🔥23👍19🔥4
Найсильніші конкурси
Якщо ви досі не бачили нового подкасту «Спілки мертвих юристів» Найсильніша гілка варто це зробити.
Наскільки я зрозумів, задум полягає в тому, щоб не лише перехресно запилювати один одного постами у фейсбуках/телеграмах, а й започаткувати нормальну, живу, компетентну розмову.
Щоб це були не чергові посиденьки юристів на загальні теми з передбачуваними посилами, а відверта гостра розмова без переходу на особистості.
Перший випуск був присвячений конкурсам на посади суддів. Кажуть, другий випуск не за горами, і саме в ньому я особисто здійснив власне самопредставництво.
Якщо ви досі не бачили нового подкасту «Спілки мертвих юристів» Найсильніша гілка варто це зробити.
Наскільки я зрозумів, задум полягає в тому, щоб не лише перехресно запилювати один одного постами у фейсбуках/телеграмах, а й започаткувати нормальну, живу, компетентну розмову.
Щоб це були не чергові посиденьки юристів на загальні теми з передбачуваними посилами, а відверта гостра розмова без переходу на особистості.
Перший випуск був присвячений конкурсам на посади суддів. Кажуть, другий випуск не за горами, і саме в ньому я особисто здійснив власне самопредставництво.
👍18❤🔥6
Papers, please
Зразок марного витрачання часу в суді — перевірка повноважень сторін.
Секретар доповідає явку, каже, хто з'явився.
Далі кожному треба встати, ще раз назватися і, залежно від ступеня прогресивності судді, розповісти адресу, реквізити ордера, місце проживання, місце роботи, дату народження, місце народження, улюблений колір тощо.
Наскільки часто хтось має натхнення прослизнути до суду аби надати комусь послуги без повноважень?
Чому суди не вимагають висновку експертизи на підтвердження справжності підпису на позові, який подається поштою?
Як суддя може знати, що особа, яка звертається до суду, має повну цивільну дієздатність? Чому не вимагається подавати довідку про відсутність її обмеження/позбавлення?
Тому що на очевидні питання не має витрачатися ані секунди зайвого часу.
Навіть якщо є 0,5 % ймовірності, що хтось задумав ввести суд в оману щодо своїх повноважень, чому має страждати решта 99,5% випадків, щоразу проходячи безглузду процедуру?
Суд має вчиняти змістовні дії, спрямовані на відправлення правосуддя, і не відволікатися на роль кондуктора-провідника-прикордонника.
Зразок марного витрачання часу в суді — перевірка повноважень сторін.
Секретар доповідає явку, каже, хто з'явився.
Далі кожному треба встати, ще раз назватися і, залежно від ступеня прогресивності судді, розповісти адресу, реквізити ордера, місце проживання, місце роботи, дату народження, місце народження, улюблений колір тощо.
Наскільки часто хтось має натхнення прослизнути до суду аби надати комусь послуги без повноважень?
Чому суди не вимагають висновку експертизи на підтвердження справжності підпису на позові, який подається поштою?
Як суддя може знати, що особа, яка звертається до суду, має повну цивільну дієздатність? Чому не вимагається подавати довідку про відсутність її обмеження/позбавлення?
Тому що на очевидні питання не має витрачатися ані секунди зайвого часу.
Навіть якщо є 0,5 % ймовірності, що хтось задумав ввести суд в оману щодо своїх повноважень, чому має страждати решта 99,5% випадків, щоразу проходячи безглузду процедуру?
Суд має вчиняти змістовні дії, спрямовані на відправлення правосуддя, і не відволікатися на роль кондуктора-провідника-прикордонника.
🔥42👍7❤🔥2👎1