Побувала на зворушливій події - про те, як тримається зараз харківське книговидання. Ось кілька тез:

1) Видавництво "АССА" почали друкувати меншими накладами. Бо коли зберігаєш книжки, і навіть поки везеш їх від друкарні до складу - їх можуть розбомбити. Тому щоб в разі чого, збитки були менші, намагаються не сконцентровувати великі наклади в одному місці, а друкувати потроху. Це дорожче, але менші ризики.

2) У Книголенда до повномасштабної війни було 12 книгарень в Харкові, лишилося 8. Три - майже повністю розбомбили. Загальний збиток - близько 3 мільйонів гривень. Вони віддали видавництвам гроші за книжки, які були знищені.

"Але ми не можемо закрити всі книгарні в Харкові і виїхати. Це зрада", - цитата Ігоря Зарудко з "Книголенду".

3) Друкарня Юнісофт, яка є найбільшою друкарнею книжок в Україні, знаходиться в Харкові. Найбільша проблема - відключення і обмеження електрики. Але у Юнісофта є два потужних генератори, які дозволяють працювати на 80% потужності виробництва - коли електрики немає. Все інше, що тільки можна вимкнути електричного, в цей період вимикають.

Але загалом друкарня налаштована оптимістично - кажуть, важко прогнозувати, що буде взимку, але поки що, завдяки генераторам, можна працювати майже як раніше. Навіть мають (і шукають нових) клієнтів за кордоном та експортують продукцію.

4) У КСД в Харкові лишається 4 книгарні. В них впав попит на дитячі книжки - бо більшість дітей вивезли. Але книжки все одно активно купують. Власник самого КСД також лишається в Харкові і щодня ходить в офіс.

5) Засновниця видавництва "АССА": "Ми в Харкові усвідомлюємо, чим ми ризикуємо. Жінки лагяють спати у найкращій білизні - щоб бути красивими, якщо відкопають. І відправляють друзям фото своїх тату, щоб було легше опізнати. Але ми обираємо лишатися. Це важко пояснити, але це так".

💔💔💔

Але загалом всі налаштовані оптимістично - кажуть, Харків продовжуватиме бути столицею українського книговидання. Бо багато людей зараз роблять для цього усе можливе.

Як війна та демографічна ситуація впливає на українську пенсійну систему

Лонгрид Дарини Марчак, заступниці міністра соціальної політики. Спільно з Мінсоцом ми у ЦЕС працюємо над Стратегією демографічного розвитку та реформою пенсійної системи.

«ЗМІ тиражують мої слова про те, що українцям потрібно (1) довше працювати, (2) накопичувати собі на пенсію, бо (3) солідарні пенсії у майбутньому будуть невисокими.

Чи це так? Хочу додати контексту до цієї дискусії.

1. Населення України скорочується. Дітей народжується все менше, не відбувається заміщення поколінь. Після повномасштабного вторгнення коефіцієнт народжуваності впав із 1,2 дитини на одну жінку до 0,9 при нормі відновлення населення 2,2.

📉 Українська нація старіє: 18% населення 65+ років, а співвідношення працюючих і пенсіонерів 一 1 до 1.

Станом на 1 січня в Україні було 10,8 млн працюючих, за яких сплачувались внески до солідарної пенсійної системи, і 10,5 млн пенсіонерів, які отримували виплати з цієї системи. Тобто вже зараз один працюючий утримує одного пенсіонера.

Для порівняння: в Австрії 3,9 млн працюючих і 2,5 млн пенсіонерів, співвідношення 一 1,6:1. В Німеччині — 39 млн працюючих і 21 млн пенсіонерів, співвідношення — 1,8:1. В Іспанії — 19,5 млн зайнятих на 8,8 млн пенсіонерів, співвідношення — 2,2:1.

Низьке співвідношення працюючих і пенсіонерів — головне обмеження для зростання пенсій в нашій країні.

За 2023 рік на пенсійне страхування сплачено 428,5 млрд грн єдиного внеску при кількості платників страхового внеску 10,8 млн осіб.

Отже, в середньому в місяць кожна людина, яка працює, сплатила 3307 грн, які можна було спрямувати на виплату пенсій.

2. Якщо я хочу отримувати вищу пенсію, в моїх інтересах — довше залишатись активним учасником ринку праці.

По-перше, чим довше я працюю і чим вищі внески до пенсійної системи я сплачую, тим більшим є обсяг фінансового ресурсу, доступного до виплати пенсій вже зараз.

💳 По-друге, чим я довше плачу страхові внески, тим більше через формулу обрахунку пенсії це збільшує її розмір. Так має працювати страховий принцип пенсійного забезпечення.

Так, сьогодні цей страховий принцип працює далеко не ідеально. Тому ми вже розробили проєкт реформи солідарного пенсійного забезпечення, щоб забезпечити пряму залежність обсягу сплати внесків і розміру вашої пенсії у майбутньому.

3. За оцінками Мінекономіки, дефіцит на ринку праці в середньостроковій перспективі 一 4,5 млн осіб. Оцінки Міжнародної організації праці ще більш песимістичні: МОП прогнозує, що нам потрібно буде залучити додатково 8,6 млн працівників протягом наступних 10 років.

Кожна людина, яка виходить на пенсію, випадаючи з ринку праці — це мінус на ринку праці, у сплаті податків, а відтак і обсягу фінансового ресурсу, який у нас є для виплати пенсій і соц. допомог.

Саме тому ми маємо стати країною активного довголіття. Забезпечити інклюзію на ринку праці, адаптувати робочі місця для роботи з людьми старшого віку (так само, як із людьми з інвалідністю, ветеранами, ВПО).

4. Якщо ми хочемо високу, співставну з нашим середнім заробітком протягом життя пенсію, ми маємо робити власні накопичення на пенсію. Це практика багатьох розвинених країн, про що свідчить статистика ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку).

👉 У країнах ОЕСР державні (разом і солідарні, і накопичувальні) пенсії забезпечують коефіцієнт заміщення пенсією зарплати в середньому 42,2 (для людини, яка отримує заробітну плату на рівні середньої). А завдяки іншим елементам пенсійного страхування загальний коефіцієнт заміщення складає в середньому 57,6.

В Україні вже діє добровільне накопичувальне пенсійне страхування (т. зв. “третій рівень” пенсійного забезпечення). На сьогодні є близько 900 тис. учасників добровільних накопичувальних схем, з яких 93,3 тис. вже отримали або отримують пенсійні виплати.

Вочевидь рівень залученості до добровільних пенсійних накопичень не є достатнім 一 потрібно впроваджувати накопичувальну пенсійну систему як елемент обов'язкового пенсійного страхування».

Детальніше 一 за посиланням.

​Чи права була колишня очільниця НБУ Валерія Гонтарєва (2014-2018), коли критикувала нинішнє керівництво?

Переказуємо допис Романа Сульжика, фінансиста, члена наглядової ради ЦЕС та члена наглядової ради Приватбанку (2019-2022).

«Коли у 2019 відкрилось невелике вікно оптимізму і в країну пішов потік валюти, замість того, щоб скупати цю валюту в резерви або дозволити бізнесам чи населенню вільно викупати валюту, НБУ дозволив гривні зміцнитись з 28 до 23 за долар. І ще хвалився, що в нас найшвидше у світі зростає валюта.

💵 А потім гривня одним кроком знов повернулась до 29 за долар і ми недоотримали щонайменше $3-5 млрд доларів резервів.

НБУ зробив дуже правильно, що на початку війни зафіксував курс і підняв облікову ставку до 25%. І потім, коли змінив фіксований курс, одразу на 20%, з 29 до 36, це теж було правильно.

Але я не погоджуюсь з їхнім рішенням дозволити гривні плавно знецінюватись, одночасно зменшуючи облікову ставку. Як на мене, це збільшує тиск на гривню, і усі вигоди, які вони отримують, дуже тимчасові.

Поясню як це працює. При ставці 25% і більш менш стабільній гривні, гривня може працювати як інструмент збереження заощаджень для населення 一 люди були готові купувати і тримати військові ОВДП та інші інструменти Мінфіну.

📊 При ставці 15% та девальвації проти долара зі швидкістю 10-15% на рік, локальні інструменти є менш привабливим, і населення та бізнес будуть більше скупати валюту. Ми це вже бачимо, в травні НБУ продав понад $3 млрд резервів — найбільшу суму з початку війни.

Зазвичай, девальвація корисна не тільки експортерам, як люблять вважати у нас, а й саме для того, щоб в країну заходили зовнішні гроші. Але під час війни цей механізм зовсім не працює. Умовний Воррен Баффет не скаже завтра «О, гривня впала до 50 за доллар, вона тепер занадто дешева, а давайте я заведу в Україну $10 млрд».

Під час війни, Англія зафіксувала курс фунту до долару у 1938 році, і протримала цей курс аж до 1949, коли після лібералізації фунт миттєво впав на 40%.

Саме тому я був здивований, коли побачив поради пані Гонтаревої сьогоднішньому НБУ. Вона радить, швидке зменшення облікової ставки і падіння гривні до долара.

Я вважаю зовсім протилежне, що краще взагалі зафіксувати курс і тримати ставку на рівні, де люди готові інвестувати в гривню, а не бігти скуповувати долари.

І тоді, може, і буде можливість помʼякшувати обмеження на купівлю валюти, але одночасно з введенням більших обмежень або податків на предмети розкоші».

📌 Більше — у дописі.

«Що з економікою?» 一 канал Центру економічної стратегії | підписатися

​Ділимося цікавими результатами вчорашньої Конференції з демократичного врядування

📣 Учора Міжнародний Республіканський Інститут презентував результати всеукраїнського опитування 一 аналізу ставлення громадян до органів місцевого самоврядування.

Наш економіст Максим Самойлюк взяв участь у конференції як спікер, і наголосив, що трьома викликами для регіонів, на які варто звернути увагу, є фізична безпека, енергетика та людський капітал.

Детальніше по кожній з проблем:

▪️ Українці не ходять в укриття, але і якість їх облаштування низька. У середньому по Україні 86% опитаних відповіли, що не використовували бомбосховище за останні чотири тижні. Водночас якість бомбосховищ оцінили на 2-2,5 бали з 5. Загалом укриття погані по всій країні, але найкращі — у Луцьку, Києві та Тернополі, найгірші — у Полтаві, Запоріжжі та Миколаєві.

▪️ Містяни погано підготовлені до відключень електроенергії: тільки 36% опитаних мали вдома якесь автономне джерело живлення (екофлоу, генератор, газовий балон тощо).

Безумовно, впливають доходи: тільки 20% “дуже бідних” підготували своє житло до відключень, тоді як серед “забезпечених” людей цей показник становив 55%. Але тільки 17% українців вважають, що місцеві бюджети мають витрачатися на енергоефективність чи відновлювані джерела енергії.

📈 Ймовірно, ця частка збільшилася з початком стабілізаційних знеструмлень і ще більше зросте взимку.

▪️ Ставлення до внутрішньо переміщених осіб погіршується, хоча ці люди є безцінним ресурсом для великих міст. Більше половини опитаних сказали, що ВПО не впливають на розвиток міста чи взагалі ускладнюють його (22% опитаних).

Найгірше ставлення до ВПО — на заході України, найкраще — у прифронтових містах.

Водночас опитані мешканці західних міст вважають, що за останній рік їхні міста стали більш економічно розвинутими.

В умовах демографічної кризи, внутрішньо переміщені особи є дуже важливим джерелом робочої сили, містам треба вчитися інтегрувати та залучати їх до роботи.

📍 Максим додає, що містам не варто чекати допомоги «згори» 一 це виклики, які треба вирішувати на місцях.

📲 Запис події 一 за посиланням.

«Що з економікою?» 一 канал Центру економічної стратегії | підписатися