​​У ніч на 1 січня 2024 року російські війська здійснили низку терористичних обстрілів території України, внаслідок чого зокрема завдали руйнації пам’яткам культурного значення.

У результаті атаки «шахедами» знищено близько 600 квадратних метрів покрівлі Львівського національного університету природокористування у містечку Дубляни Львівської області. У цьому навчальному закладі навчався лідер ОУН Степан Бандера.

Також цієї ж атакою «шахедів» знищений музей головнокомандувача УПА, генерал-хорунжого Романа Шухевича у Білогорщі на Львівщині.

Частину експонатів евакуювали ще на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Однак в музеї експонувалась частина особистих речей та матеріальних цінностей Шухевича, зокрема меблі та фортепіано, а також погруддя генерала та Степана Бандери. Всі ці артефакти було знищено.

Відправляючи безпілотники в атаку на музей Романа Шухевича і університет, у якому навчався Степан Бандера, російський агресор хотів продемонструвати якийсь символізм, але насправді вчергове виявив свою терористичну суть та геноцидну мету.

«Бомбардування музею Романа Шухевича на Львівщині, як і знищення пам’ятників на могилах жертв Голодомору в окупованій Херсонщині і Донеччині, зрештою як і руйнування музею Григорія Сковороди на Харківщині і сотень інших об'єктів спадщини від початку широкомасштабного вторгнення – є складовою того злочину геноциду, який задумала і намагається здійснити російський агресор на українській землі. Усі об’єкти української культурної спадщини і національної пам’яті є безпосередніми цілями агресора, адже його мета – знищити українську ідентичність, знищити український народ як такий», – відзначив заступник Голови Інстутуту Володимир Тиліщак.

Зазначимо, що у липні 2023 року ЮНЕСКО підтвердила пошкодження 274 культурних об’єктів в Україні через повномасштабне російське вторгнення.

Фото: Андрій Садовий

​​У ніч на 31 грудня 2023 року померла жертва сталінських репресій та колишня ув’язнена нацистських концтаборів, громадська активістка Надія Слєсарєва.

Надія Слєсарєва народилась 23 вересня 1930 року у Дніпрі. Її мама була вчителька молодших класів, а тато – агроном. Батьки прихистили також дівчинку Мотю, яка осиротіла в роки Голодомору 1932–1933 років.

У 1937 році батька Слєсарєвої направили працювати в народний комісаріат землеробства УРСР. У липні його арештували НКВД, а вже у вересні засудили за «антирадянську терористичну діяльність» до розстрілу.

Маму Слєсарєвої відправили у табори Сиблагу, а сама Надія потрапила до так званого «дитячого будинку дітей ворогів народу». Згодом її вдочерили старша сестра матері Олена Рейнгард з чоловіком Марцелем.

Під час Другої світової війни перебувала в окупованому німцями Дніпрі. У вересні 1943-го депортована до нацистского концентраційного табору Штутгоф у Польщі. Спершу її залучали до лісозаготівельних робіт. Згодом направили у Щецин, де залучали до будівництва підземних споруд. З наближенням радянських військ направили у містечко Нойе-Бранденбург. Саме там Надію Слєсарєву звільнили з нацистського полону.

Повернувшись додому у 1948 році, Надія змогла воз’єднатись з мамою, яку відпустили з таборів. Матері заборонялось жити та працювати у великих містах, тому мама з донькою проживали у містечку Ігрень (нині частина Дніпра) та тримали натуральне господарство: розводили кролів та обробляли город.

Після закінчення школи, Надія Слєсарєва навчалась в Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті. Працювала на будівництвах великих промислових об’єктів на Донбасі.

Надія Слєсарєва засновниця та очільниця жіночого центру «Надія». Також вона довгий час відстоювала визнання примусових працівників в Україні та за виплату їм компенсацій. Її діяльність давала можливість почути багатьох потерпілих і створювала простір для діалогу.

Вона – кавалер ордену княгині Ольги І ступеня та нагороджена Хрестом заслуг на стрічці Ордену заслуг перед Федеративною Республікою Німеччина.

Спогади Надії Слєсарєвої можна прочитати на Радіо Свобода, за посиланням.

📢Запрошуємо громадськість до обговорення проєкту Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу».

🏛Український інститут національної пам’яті виносить для проведення електронних консультацій з громадськістю проєкт Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» для забезпечення вивчення та врахування думки громадськості щодо зазначеного проєкту Закону.

❗️Метою прийняття проєкту Закону є комплексне законодавче врегулювання питань формування та реалізації державної політики національної пам’яті Українського народу, визначення її основних принципів та завдань, повноважень та основних напрямів діяльності суб’єктів політики національної пам'яті.

🔍Із проєктом Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» можна ознайомитися на сайті Інституту.

🤓Просимо надсилати свої зауваження та пропозиції до проєкту Закону на електронну адресу uinp@memory.gov.ua до 01 лютого 2024 року.

📖Контактна особа: головний спеціаліст відділу обліку та збереження місць пам’яті Управління інституційного забезпечення політики національної пам’яті Євген Костюк, тел.: (096) 010 95 02.

​​#FightForUkraine
Максим Кривцов двічі ставав на захист України. А в проміжку цивільного життя займався ветеранським активізмом та наставництвом для молоді. Його дебютний поетичний збірний вийшов незадовго до його загибелі на фронті.

Максим Кривцов народився 22 січня 1990 року у Рівному. Його батько продавав пресу, а мама була шкільною бібліотекаркою.

Після школи, Максим навчався у місцевому технікумі, а згодом вступив у Київський університет технологій та дизайну, де вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів.

Після закінчення університету, у 2014 році долучився до лав Добровольчого українського корпусу «Правого сектора» (ДУК ПС), де воював до 2015 року. А з 2016 року служив у складі Бригади швидкого реагування Національного гвардії України.

Після демобілізації, у 2019 році, працював у Центрі реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ» та Veteran Hub. Також Максим був наставником у дитячо-юнацькому таборі «Строкаті Єноти», який заснував ветеран Олександр Чуб.

«Сучасна дитина, вона крута. Мені б хотілось, щоб вона розуміла, що є такою, і не боялася себе», – розповідав про свою роботу Максим.

Також, Кривцов активно займався творчою діяльністю. Публікував свої вірші у «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?». На його слова гурт «Yurcash» написав пісні «Панівна висота», «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч».

«Війна - це міцелярка, що змиває косметику з обличчя, вулиць, планів, поведінки. Це сапа, що викошує полин й водночас лишає гіркий присмак незворотності», – говорив в інтерв’ю «Читомо» Максим Кравцов.

Після початку повномасштабного російського вторгнення, Максим повернувся до Сил оборони. У проміжках між боями продовжував писати вірші. Його поезії «Він переїхав в Бучу» та «Я вирушив автостопом» стали основою для двох епізодів документальної антології «Війна-ненажера» від «Вавилон-13».

У грудні 2023 року вийшла його дебютна поетична збірка «Вірші з бійниці». Книжка увійшла до списку кращих поетичних збірок 2023 року за версією українського ПЕН-клубу.

Загинув український захисник та поет Максим Кривцов 7 січня 2024 року.