8 травня в Україні відзначають День пам’яті та примирення. Цього дня в 1945 році нацистська Німеччина підписала Акт про капітуляцію перед союзниками з Антигітлерівської коаліції: США, Британією, СРСР та Францією. Друга світова війна стала одним з наймасштабніших збройних конфліктів в історії людства: загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Втрати українців у Другій світовій – 5 мільйонів цивільних та 3 мільйони військових.
Нині Україна знову воює з агресором. Російська Федерація, яка поєднала ознаки нацистського та комуністичного тоталітарних режимів, після років гібридної агресії, вдалася до відкритої повномасштабної війни. Наша боротьба, яка триває з 2014-го, неодмінно завершиться перемогою над рашизмом. Адже Україна на противагу Росії втілює цінності свободи, поваги до прав людини та демократії, які стали наріжними для міжнародного порядку після Другої світової війни.
Сьогодні Президент України Володимир Зеленський подав до парламенту законопроєкт, який пропонує встановити 8 травня День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років.
Якщо парламентарі підтримають ініціативу, це стане на державному рівні переходом виключно до європейської традиції вшанування памʼяті про Другу світову війну та підсумком процесу, що триває з 2014 року.
Натомість 9 травня Україна разом з європейськими країнами відзначатиме День Європи.
У каруселі зібрали для вас базові факти про Другу світову війну, які варто знати👆
#ДругаСвітоваВійна
Нині Україна знову воює з агресором. Російська Федерація, яка поєднала ознаки нацистського та комуністичного тоталітарних режимів, після років гібридної агресії, вдалася до відкритої повномасштабної війни. Наша боротьба, яка триває з 2014-го, неодмінно завершиться перемогою над рашизмом. Адже Україна на противагу Росії втілює цінності свободи, поваги до прав людини та демократії, які стали наріжними для міжнародного порядку після Другої світової війни.
Сьогодні Президент України Володимир Зеленський подав до парламенту законопроєкт, який пропонує встановити 8 травня День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років.
Якщо парламентарі підтримають ініціативу, це стане на державному рівні переходом виключно до європейської традиції вшанування памʼяті про Другу світову війну та підсумком процесу, що триває з 2014 року.
Натомість 9 травня Україна разом з європейськими країнами відзначатиме День Європи.
У каруселі зібрали для вас базові факти про Другу світову війну, які варто знати👆
#ДругаСвітоваВійна
❤🔥25👍8❤2👎1
Сучасна Росія активно експлуатує міф, що це її народ виніс на собі тягар війни з нацизмом.
Чому це брехня та навіщо росіяни монополізують перемогу над гітлерівською Німеччиною – розповідає завершальний ролик з відеоциклу Українського інституту національної памʼяті «Війна і міф».
Виробництво ролика: студія Prosto production.
Над проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
В основу ролика лягла стаття Яни Примаченко «Міф “Росія могла перемогти нацистів і без українців”» з книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова.
Чому це брехня та навіщо росіяни монополізують перемогу над гітлерівською Німеччиною – розповідає завершальний ролик з відеоциклу Українського інституту національної памʼяті «Війна і міф».
Виробництво ролика: студія Prosto production.
Над проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
В основу ролика лягла стаття Яни Примаченко «Міф “Росія могла перемогти нацистів і без українців”» з книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова.
YouTube
Міф «Росія могла перемогти нацистів і без українців»
Сучасна Росія активно експлуатує міф, що це її народ виніс на собі тягар війни з нацизмом.
Чому це брехня та навіщо росіяни монополізують перемогу над гітлерівською Німеччиною – розповідає завершальний ролик з відеоциклу Українського інституту національної…
Чому це брехня та навіщо росіяни монополізують перемогу над гітлерівською Німеччиною – розповідає завершальний ролик з відеоциклу Українського інституту національної…
❤19👍7🔥1
Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини перший раз підписали в Реймсі о 2 годині ночі 7 травня 1945 року з участю представника від Радянського Союзу генерала Івана Суслопарова. Проте Сталін відмовився визнати акт. Він захотів підписання нового в Берліні, здобутому Червоною армією. Тож поставив ще одну вимогу союзникам – жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу іншої капітуляції.
Прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен відмовили. Черчилль послався на парламент, який вимагатиме від нього інформації, а Трумен – на те, що прохання Сталіна надійшло пізно та скасувати оголошення неможливо. На це Сталін заявив, що підписаний у Реймсі договір не можна скасувати й не можна визнати, адже капітуляція має бути прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла агресія, – в Берліні. Союзники погодилися.
Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорст – 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом, а за московським це було 9 травня, 00:43. Текст другого документа майже дослівно повторював попередній. Наприклад, підтвердив час припинення вогню – 8 травня, о 23:01, за центральноєвропейським часом.
Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж – указом Президії Верховної Ради СРСР оголошено 9 травня днем всенародного торжества та вихідним днем. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистих заходів не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели в Москві лише 24 червня.
Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим днем, але залишився одним із державних свят. Поміж іншим, у тому ж 1947-му радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, які були удостоєні державних нагород.
Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним днем в СРСР, проте певні святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах радянських газет публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож увага до цього дня та певні комеморативні заходи зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада – дату Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом.
Вихідним День Перемоги знову став у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го.
Після 1960-х років 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф перемоги заступив міф революції. Компартія та особисто Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як одного зі складників підвищення авторитету правлячої верхівки в суспільстві.
Пам’ять про Другу світову («Велику Вітчизняну») війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє».
Всередині РФ риторика перемоги виконувала і виконує функцію ідеологічного складника легітимації правлячого режиму. Однак російська пропаганда спрямовує міфи про Другу світову війну не лише на власну країну та продовжує активно культивувати їх серед країн, які колись були частиною СРСР, а й поширює ці маніпулятивні наративи у Європі та світі. Так РФ намагається атакувати памʼять інших країн, їхню ідентичність, а часом і кордони. Держава-агресор послуговується міфом перемоги у Другій світовій війні як індульгенцією, вчиняючи злочини проти цивільних та військовополонених в Україні.
Прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен відмовили. Черчилль послався на парламент, який вимагатиме від нього інформації, а Трумен – на те, що прохання Сталіна надійшло пізно та скасувати оголошення неможливо. На це Сталін заявив, що підписаний у Реймсі договір не можна скасувати й не можна визнати, адже капітуляція має бути прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла агресія, – в Берліні. Союзники погодилися.
Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорст – 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом, а за московським це було 9 травня, 00:43. Текст другого документа майже дослівно повторював попередній. Наприклад, підтвердив час припинення вогню – 8 травня, о 23:01, за центральноєвропейським часом.
Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж – указом Президії Верховної Ради СРСР оголошено 9 травня днем всенародного торжества та вихідним днем. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистих заходів не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели в Москві лише 24 червня.
Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим днем, але залишився одним із державних свят. Поміж іншим, у тому ж 1947-му радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, які були удостоєні державних нагород.
Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним днем в СРСР, проте певні святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах радянських газет публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож увага до цього дня та певні комеморативні заходи зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада – дату Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом.
Вихідним День Перемоги знову став у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го.
Після 1960-х років 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф перемоги заступив міф революції. Компартія та особисто Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як одного зі складників підвищення авторитету правлячої верхівки в суспільстві.
Пам’ять про Другу світову («Велику Вітчизняну») війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє».
Всередині РФ риторика перемоги виконувала і виконує функцію ідеологічного складника легітимації правлячого режиму. Однак російська пропаганда спрямовує міфи про Другу світову війну не лише на власну країну та продовжує активно культивувати їх серед країн, які колись були частиною СРСР, а й поширює ці маніпулятивні наративи у Європі та світі. Так РФ намагається атакувати памʼять інших країн, їхню ідентичність, а часом і кордони. Держава-агресор послуговується міфом перемоги у Другій світовій війні як індульгенцією, вчиняючи злочини проти цивільних та військовополонених в Україні.
👍23
🇺🇦🇪🇺Цього року Україна вперше відзначає День Європи 9 травня – одночасно з країнами Європейського Союзу.
✍️Указ про відзначення Дня Європи 9 травня підписав Президент України Володимир Зеленський. Раніше памʼятну дату в Україні відзначали у третю суботу травня. Дата 9 травня має історичне підґрунтя.
Після завершення Другої світової війни європейські країни почали продумувати принципи політичної співпраці та економічної кооперації.
Зрештою 9 травня 1950 року французький міністр закордонних справ Робер Шуман виступив з ініціативою налагодити в Європі спільну координацію та контроль за важкою промисловістю. Він запропонував розробити принципи спільної політики для досягнення солідарності в цій окремій галузі. Шляхом до реалізації плану Шумана мала стати Європейська спільнота вугілля та сталі. За задумом Шумана, Франція, Німеччина та інші європейські країни мали передати управління виробництвом вугілля та сталі єдиному органу. Унаслідок такого об’єднання ключові галузі військової промисловості також мали перейти під спільний контроль, що унеможливило б підготовку окремої країни до нової війни.
🤝У результаті 18 квітня 1951 року в Парижі був підписаний договір про створення Європейської спільноти вугілля та сталі. Спершу його ратифікували шість країн: Франція, Німеччина, Італія та країни Бенілюксу – Бельгія, Нідерланди й Люксембург. Організація була відкрита для інших європейських країн.
Нині вважається, що Декларація Шумана офіційно започаткувала процес європейської інтеграції. Саме тому в ЄС 9 травня відзначається День Європи.
🗓Тож на шляху до повноцінного членства в ЄС Україна не просто синхронізує свій календар із європейським. Перенісши День Європи на 9 травня, ми відновлюємо історичну коректність.
9 травня 2023 року на виставкових конструкціях Українського інституту національної памʼяті на Хрещатику біля Головпоштамту запрацювала виставка, підготовлена спільно Представництвом Європейського Союзу в Україні, Міністерством культури та інформаційної політики України, Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Стенди розвінчують міфи про відносини ЄС та України, розповідають про шлях України до Європейського Союзу та допомогу ЄС нашій країні.
✍️Указ про відзначення Дня Європи 9 травня підписав Президент України Володимир Зеленський. Раніше памʼятну дату в Україні відзначали у третю суботу травня. Дата 9 травня має історичне підґрунтя.
Після завершення Другої світової війни європейські країни почали продумувати принципи політичної співпраці та економічної кооперації.
Зрештою 9 травня 1950 року французький міністр закордонних справ Робер Шуман виступив з ініціативою налагодити в Європі спільну координацію та контроль за важкою промисловістю. Він запропонував розробити принципи спільної політики для досягнення солідарності в цій окремій галузі. Шляхом до реалізації плану Шумана мала стати Європейська спільнота вугілля та сталі. За задумом Шумана, Франція, Німеччина та інші європейські країни мали передати управління виробництвом вугілля та сталі єдиному органу. Унаслідок такого об’єднання ключові галузі військової промисловості також мали перейти під спільний контроль, що унеможливило б підготовку окремої країни до нової війни.
🤝У результаті 18 квітня 1951 року в Парижі був підписаний договір про створення Європейської спільноти вугілля та сталі. Спершу його ратифікували шість країн: Франція, Німеччина, Італія та країни Бенілюксу – Бельгія, Нідерланди й Люксембург. Організація була відкрита для інших європейських країн.
Нині вважається, що Декларація Шумана офіційно започаткувала процес європейської інтеграції. Саме тому в ЄС 9 травня відзначається День Європи.
🗓Тож на шляху до повноцінного членства в ЄС Україна не просто синхронізує свій календар із європейським. Перенісши День Європи на 9 травня, ми відновлюємо історичну коректність.
9 травня 2023 року на виставкових конструкціях Українського інституту національної памʼяті на Хрещатику біля Головпоштамту запрацювала виставка, підготовлена спільно Представництвом Європейського Союзу в Україні, Міністерством культури та інформаційної політики України, Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Стенди розвінчують міфи про відносини ЄС та України, розповідають про шлях України до Європейського Союзу та допомогу ЄС нашій країні.
Офіційне інтернет-представництво Президента України
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №266/2023 — Офіційне інтернет-представництво Президента України
Про День Європи
👍17👎5❤1🔥1
🙏 До річниці загибелі викладача, підприємця та військовослужбовця 95-ї десантно-штурмової бригади Дениса Антіпова Меморіал героїв запрошує на допрем'єрний показ документального фільму пам'яті Дениса «Або ми. Або вони».
📍Коли та де: 10 травня, о 18:30, в кінотеатрі «Ліра» за адресою Київ, вулиця Велика Житомирська, 40.
Вхід вільний, але за попередньою реєстрацією.
Денис був родом з Івано-Франківщини. Його прадіди були повстанцями. Після Революції гідності, коли Росія окупувала Крим та розпочала гібридну агресію проти України на Сході, Денис вирішив захищати країну. Він звернувся до військкомату, але йому відмовляли кілька разів. Тоді він обрав аеророзвідку, став дипломованим фахівцем. Брав участь у боях біля Донецького аеропорту й Авдіївки.
Після 2016 року Денис повернувся до мирного життя. Викладав в університеті та відкрив власну справу – виробництво деревʼяних іграшок і подарунків з дерева. Але коли росіяни розвʼязали повномасштабну війну, Денис знову став на захист України.
9 березня 2022 року він отримав важке поранення під Ізюмом на Харківщині. Не долікувавшись, повернувся на передову. 11 травня Денис Антіпов загинув у бою на Харківщині.
📍Коли та де: 10 травня, о 18:30, в кінотеатрі «Ліра» за адресою Київ, вулиця Велика Житомирська, 40.
Вхід вільний, але за попередньою реєстрацією.
Денис був родом з Івано-Франківщини. Його прадіди були повстанцями. Після Революції гідності, коли Росія окупувала Крим та розпочала гібридну агресію проти України на Сході, Денис вирішив захищати країну. Він звернувся до військкомату, але йому відмовляли кілька разів. Тоді він обрав аеророзвідку, став дипломованим фахівцем. Брав участь у боях біля Донецького аеропорту й Авдіївки.
Після 2016 року Денис повернувся до мирного життя. Викладав в університеті та відкрив власну справу – виробництво деревʼяних іграшок і подарунків з дерева. Але коли росіяни розвʼязали повномасштабну війну, Денис знову став на захист України.
9 березня 2022 року він отримав важке поранення під Ізюмом на Харківщині. Не долікувавшись, повернувся на передову. 11 травня Денис Антіпов загинув у бою на Харківщині.
❤🔥22😢1
🇺🇦🇵🇱🇺🇲У 1920 році польські та українські війська обʼєднали зусилля для збройної відсічі агресії більшовицької Росії. Чи знали ви, що тоді на боці поляків та українців воювали американські добровольці-пілоти у складі 7-ї бойової ескадрильї імені Тадеуша Костюшка. А в складі цієї ескадрильї воював режисер фільму «Кінг-Конг» (1933 р.) Меріан Купер. На початку травня 1920 року Купер брав участь у визволенні Києва від більшовиків. Розповідаємо, як це сталося.
До вступу США у Першу світову війну в 1917-му Меріан Купер встиг повчитися у Військово-морській академії, зайнятися журналістикою, взяти участь у Прикордонній війні з Мексикою в 1916 році та вивчитися на пілота у Нью-Йорку.
1917 року як пілот він воював проти німців на фронтах Першої світової війни. Згодом потрапив у полон. Але в полоні пробув недовго й наприкінці 1918-го, після звільнення, приїхав у Париж. Там Купер познайомився з колишнім ковбоєм та військовим французького Іноземного легіону Седриком Фонтлероєм, який у майбутньому очолить 7-му ескадрилью імені Костюшка. Це знайомство породило ідею створення американського добровольчого підрозділу для боротьби з більшовиками. Тоді ж виникла ідея назвати такий підрозділ іменем Тадеуша Костюшка – національного героя Польщі та США, який, до речі, мав білорусько-українське коріння та відзначився у Війні за Незалежність США (1776–1783 рр.) і польському повстанні (1794 р.). Те, що народи Європи, після стількох років поневірянь і воєн, заслуговують на створення незалежних республік, було щирим переконанням Меріана.
🛩️ Урешті ідею вдалося втілити. У жовтні 1919 року американські пілоти прибули у Львів, де їх приєднали до 7-го дивізіону повітряних сил Польщі. Так виникла ескадрилья імені Тадеуша Костюшка, яка базувалася на Левандівці. До складу ескадрильї входив 21 американський пілот. Спершу виконували переважно розвідувальні польоти. Перший повітряний бій дав лейтенант Хармон Рорісон в районі містечка Бар на Вінниччині.
Що ж до капітана Меріана Купера – у складі ескадрильї він взяв участь у визволенні Києва та провів низку успішних боїв з більшовиками в районі села Трипілля на Київщині.
⛓️У липні 1920 року Купер потрапив у полон до «червоних» кавалеристів армії Семена Будьонного. Меріану пощастило, що на його одязі не було розпізнавальних знаків. Він видав себе за робітника з Чикаго, якого примусово відправили на війну. Так вдалось уникнути розстрілу, але не полону. Та хороброму пілоту вдалося втекти і пробратися з Росії до Польщі, де в травні 1921 року маршал Юзеф Пілсудський нагородив його та побратимів з ескадрильї Костюшка орденом Virtuti Militari.
🎞️ Повернувшись до США, Меріан Купер працював у Голлівуді. Він зняв вражаючий на той час за масштабами та спецефектами фільм «Кінг-Конг». Згодом був продюсером таких видатних стрічок, як «Маленькі жінки» й вестерн «Форт Апачі». Наприкінці 1930-х Купер добровільно повернувся на військову службу. Під час Другої світової війни планував операції на Тихоокеанському театрі воєнних дій. Звільнився у запас у званні бригадного генерала та продовжив створювати кіно.
До вступу США у Першу світову війну в 1917-му Меріан Купер встиг повчитися у Військово-морській академії, зайнятися журналістикою, взяти участь у Прикордонній війні з Мексикою в 1916 році та вивчитися на пілота у Нью-Йорку.
1917 року як пілот він воював проти німців на фронтах Першої світової війни. Згодом потрапив у полон. Але в полоні пробув недовго й наприкінці 1918-го, після звільнення, приїхав у Париж. Там Купер познайомився з колишнім ковбоєм та військовим французького Іноземного легіону Седриком Фонтлероєм, який у майбутньому очолить 7-му ескадрилью імені Костюшка. Це знайомство породило ідею створення американського добровольчого підрозділу для боротьби з більшовиками. Тоді ж виникла ідея назвати такий підрозділ іменем Тадеуша Костюшка – національного героя Польщі та США, який, до речі, мав білорусько-українське коріння та відзначився у Війні за Незалежність США (1776–1783 рр.) і польському повстанні (1794 р.). Те, що народи Європи, після стількох років поневірянь і воєн, заслуговують на створення незалежних республік, було щирим переконанням Меріана.
🛩️ Урешті ідею вдалося втілити. У жовтні 1919 року американські пілоти прибули у Львів, де їх приєднали до 7-го дивізіону повітряних сил Польщі. Так виникла ескадрилья імені Тадеуша Костюшка, яка базувалася на Левандівці. До складу ескадрильї входив 21 американський пілот. Спершу виконували переважно розвідувальні польоти. Перший повітряний бій дав лейтенант Хармон Рорісон в районі містечка Бар на Вінниччині.
Що ж до капітана Меріана Купера – у складі ескадрильї він взяв участь у визволенні Києва та провів низку успішних боїв з більшовиками в районі села Трипілля на Київщині.
⛓️У липні 1920 року Купер потрапив у полон до «червоних» кавалеристів армії Семена Будьонного. Меріану пощастило, що на його одязі не було розпізнавальних знаків. Він видав себе за робітника з Чикаго, якого примусово відправили на війну. Так вдалось уникнути розстрілу, але не полону. Та хороброму пілоту вдалося втекти і пробратися з Росії до Польщі, де в травні 1921 року маршал Юзеф Пілсудський нагородив його та побратимів з ескадрильї Костюшка орденом Virtuti Militari.
🎞️ Повернувшись до США, Меріан Купер працював у Голлівуді. Він зняв вражаючий на той час за масштабами та спецефектами фільм «Кінг-Конг». Згодом був продюсером таких видатних стрічок, як «Маленькі жінки» й вестерн «Форт Апачі». Наприкінці 1930-х Купер добровільно повернувся на військову службу. Під час Другої світової війни планував операції на Тихоокеанському театрі воєнних дій. Звільнився у запас у званні бригадного генерала та продовжив створювати кіно.
🔥25👍7
14 травня втретє відзначаємо День памʼяті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.
Ця памʼятна дата вшановує тих, хто проявив людяність у дуже нелюдяний час і протягнув руку допомоги приреченим на смерть, незважаючи на ризик для свого життя і життя рідних.
Ми часто зауважуємо, що багато злочинів і жахіть Другої світової війни стали реальністю в сучасній Україні. Але також бачимо надзвичайні приклади людяності й самопожертви заради інших. Це зближує нас із тими, хто схоже чинив у роки Другої світової війни, ризикуючи життям, щоб урятувати іншу людину. Це показує, що не тільки зло здатне відтворюватися, добро – не менш стійке.
Україна займає четверте місце у світі за кількістю людей, нагороджених званням «Праведник народів світу». Понад 2600 українців отримали це звання, яке Держава Ізраїль із 1953 року надає тим, хто в окупованій нацистами Європі рятував євреїв від знищення.
На відміну від частини європейських країн, нацистський окупаційний режим в Україні жорсткіше карав тих, кого звинуватили у допомозі євреєм. Тим, хто переховував євреїв, загрожував розстріл, подекуди всією родиною. За підрахунками дослідника Якова Гоніґсмана, тільки у Львівський області в 1943 році нацисти стратили понад 100 українців за надання притулку євреям. Але наші співвітчизники все одно рятували тих, кого нацизм прирік на тотальне винищення.
Після Другої світової війни Радянський Союз замовчував Голокост, тож документувати, а тим паче надавати розголосу історіям порятунку євреїв було складно. Крім того, у переліку праведників, який веде ізраїльський Національний меморіал Катастрофи та Героїзму Яд Вашем, зазначається громадянство, а не національність. Тож перші жителі України, яких визнали «Праведниками народів світу» в 1960-х та на початку 1970-х років, були внесені до переліку як громадяни Польщі чи Радянського Союзу. Першою, хто отримав це звання саме як українка, була Олена Вітер – монахиня греко-католицької церкви, яка належала до Організації українських націоналістів. Вона переховувала єврейських дітей у львівському сиротинці, яким опікувалася.
По-справжньому пошук та фіксація історій українців-рятівників розпочалися зі здобуттям незалежності. Рік тому, незадовго до російського повномасштабного вторгнення, Держава Ізраїль нагородила ще сімох українців званням «Праведник народів світу».
Дізнатися конкретні історії порятунку можна на сайті проєкту «Українці-рятівники. Марафон історій».
#Українці_рятівники
Ця памʼятна дата вшановує тих, хто проявив людяність у дуже нелюдяний час і протягнув руку допомоги приреченим на смерть, незважаючи на ризик для свого життя і життя рідних.
Ми часто зауважуємо, що багато злочинів і жахіть Другої світової війни стали реальністю в сучасній Україні. Але також бачимо надзвичайні приклади людяності й самопожертви заради інших. Це зближує нас із тими, хто схоже чинив у роки Другої світової війни, ризикуючи життям, щоб урятувати іншу людину. Це показує, що не тільки зло здатне відтворюватися, добро – не менш стійке.
Україна займає четверте місце у світі за кількістю людей, нагороджених званням «Праведник народів світу». Понад 2600 українців отримали це звання, яке Держава Ізраїль із 1953 року надає тим, хто в окупованій нацистами Європі рятував євреїв від знищення.
На відміну від частини європейських країн, нацистський окупаційний режим в Україні жорсткіше карав тих, кого звинуватили у допомозі євреєм. Тим, хто переховував євреїв, загрожував розстріл, подекуди всією родиною. За підрахунками дослідника Якова Гоніґсмана, тільки у Львівський області в 1943 році нацисти стратили понад 100 українців за надання притулку євреям. Але наші співвітчизники все одно рятували тих, кого нацизм прирік на тотальне винищення.
Після Другої світової війни Радянський Союз замовчував Голокост, тож документувати, а тим паче надавати розголосу історіям порятунку євреїв було складно. Крім того, у переліку праведників, який веде ізраїльський Національний меморіал Катастрофи та Героїзму Яд Вашем, зазначається громадянство, а не національність. Тож перші жителі України, яких визнали «Праведниками народів світу» в 1960-х та на початку 1970-х років, були внесені до переліку як громадяни Польщі чи Радянського Союзу. Першою, хто отримав це звання саме як українка, була Олена Вітер – монахиня греко-католицької церкви, яка належала до Організації українських націоналістів. Вона переховувала єврейських дітей у львівському сиротинці, яким опікувалася.
По-справжньому пошук та фіксація історій українців-рятівників розпочалися зі здобуттям незалежності. Рік тому, незадовго до російського повномасштабного вторгнення, Держава Ізраїль нагородила ще сімох українців званням «Праведник народів світу».
Дізнатися конкретні історії порятунку можна на сайті проєкту «Українці-рятівники. Марафон історій».
#Українці_рятівники
❤🔥26❤6👍2👎1
15 травня виповнюється 150 років від дня народження очільника Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.
Українська Держава (29 квітня – 14 грудня 1918 року), очолювана Скоропадським, була однією з форм української державності й одним з етапів національно-визвольних змагань.
Історики по-різному оцінюють постать гетьмана. Проте без знань про нього та період його правління неможливо сформувати вичерпне уявлення про Українську революцію 1917–1921 років, яка є важливою віхою в історії української державності. А частина інституцій, створених в Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського, продовжили свою роботу і є частиною культурного простору сучасної України.
Український інститут національної пам'яті підготував інформаційні матеріали, які розповідають про факти з життя Павла Скоропадського та про очолювану ним Українську Державу
Українська Держава (29 квітня – 14 грудня 1918 року), очолювана Скоропадським, була однією з форм української державності й одним з етапів національно-визвольних змагань.
Історики по-різному оцінюють постать гетьмана. Проте без знань про нього та період його правління неможливо сформувати вичерпне уявлення про Українську революцію 1917–1921 років, яка є важливою віхою в історії української державності. А частина інституцій, створених в Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського, продовжили свою роботу і є частиною культурного простору сучасної України.
Український інститут національної пам'яті підготував інформаційні матеріали, які розповідають про факти з життя Павла Скоропадського та про очолювану ним Українську Державу
❤18👍8👎1
#FightForUkraine
Рік тому ми вболівали за цивільних та військових, які опинилися в російському оточенні на маріупольському заводі «Азовсталь». У травні цивільних поступово вдалося евакуювати. Захисники «Азовсталі» за наказом командування здалися в полон. Декого вдалося звільнити внаслідок обмінів, понад 50 воїнів загинули внаслідок злочинного теракту в Оленівці, а близько двох тисяч, за інформацією ГО «Рада жінок і матерів «Жінки зі Сталі», досі в полоні.
Історії, вчинки, мужність людей, які пройшли через «Азовсталь», заслуговують бути розказаними і почутими. Одна з таких історій – маріупольки Наталії Бабеуш.
Наталія багато років працювала на заводі «Азовсталь» машиністкою котлів. Під час повномасштабного російського вторгнення, коли вдома стало небезпечно, вони з чоловіком перейшли до одного з бункерів заводу. Під землею на глибині 3–4 метри прожили два місяці до евакуації.
У сховку з ними перебувало близько 40 людей включно з вісьмома дітьми. Наймолодшій дитині було два роки.
Наталія зголосилася готувати їжу для всіх.
35-річна жінка почала шукати собі роботу, аби якось витримати в бункері. Зрозуміла: щоб вижити – треба об’єднуватись. «У мене немає дітей, тому я вирішила, що краще за все підходжу на роль кухарки. Мій чоловік – сирота, і я не хотіла, щоб ще якась дитина втратила маму. Тому сказала людям, що поки жива, то готуватиму», – розповідала вона згодом.
Дві імпровізовані кухні Наталі знищили бомби. Одна була просто неба, і там вціліла тільки каструля, а друга – під дахом, але туди теж прилетіло. Тому згодом жінка почала готувати в підземеллі, на сходах. З реманенту в неї була напівспалена каструля та щось схоже на мангал.
Щоб навіть маленькі діти могли її покликати, Наталя вигадала прізвисько «Тьотя Суп». Воно прижилося.
Їжу доводилося суттєво економити. З запасів були крупи, які прихопили деякі родини, й те, що в сухпайках. Тому в основному їли суп – раз на день. «Фірмовий» суп, на якому виживали люди з Наталиного бункера, мав простий рецепт: на 30 літрів води з промислових резервуарів одна-дві консерви з сухпайків. На вечерю був тільки чай.
Найбільше Наталя боялась одного дня сказати дітям, що в них уже немає що їсти.
«Вони малювали мені малюнки з їжею та мріяли про піцу і картоплю фрі», – згадує Наталія Бабеуш. Вона ж, щоб підтримати, намагалася втілити дитячі бажання про таку недоступну на війні їжу. Одного разу, коли у бункері знайшлися чотири картоплини, Наталя посмажила дітям деруни, аби замінити картоплю фрі.
Жінка вигадувала рецепти з того, що опинилося під рукою, щоб підняти дух і допомогти пройти через пекло облоги. З бункера під час евакуації вона забрала ті дитячі малюнки, які досі береже.
Перше, що зʼїла Наталя, вибравшись із «Азовсталі», був окраєць хліба з маслом. Вона хоче написати невеликий посібник із виживання, який міг би допомогти людям, у чиє життя увірвалася війна.
Рік тому ми вболівали за цивільних та військових, які опинилися в російському оточенні на маріупольському заводі «Азовсталь». У травні цивільних поступово вдалося евакуювати. Захисники «Азовсталі» за наказом командування здалися в полон. Декого вдалося звільнити внаслідок обмінів, понад 50 воїнів загинули внаслідок злочинного теракту в Оленівці, а близько двох тисяч, за інформацією ГО «Рада жінок і матерів «Жінки зі Сталі», досі в полоні.
Історії, вчинки, мужність людей, які пройшли через «Азовсталь», заслуговують бути розказаними і почутими. Одна з таких історій – маріупольки Наталії Бабеуш.
Наталія багато років працювала на заводі «Азовсталь» машиністкою котлів. Під час повномасштабного російського вторгнення, коли вдома стало небезпечно, вони з чоловіком перейшли до одного з бункерів заводу. Під землею на глибині 3–4 метри прожили два місяці до евакуації.
У сховку з ними перебувало близько 40 людей включно з вісьмома дітьми. Наймолодшій дитині було два роки.
Наталія зголосилася готувати їжу для всіх.
35-річна жінка почала шукати собі роботу, аби якось витримати в бункері. Зрозуміла: щоб вижити – треба об’єднуватись. «У мене немає дітей, тому я вирішила, що краще за все підходжу на роль кухарки. Мій чоловік – сирота, і я не хотіла, щоб ще якась дитина втратила маму. Тому сказала людям, що поки жива, то готуватиму», – розповідала вона згодом.
Дві імпровізовані кухні Наталі знищили бомби. Одна була просто неба, і там вціліла тільки каструля, а друга – під дахом, але туди теж прилетіло. Тому згодом жінка почала готувати в підземеллі, на сходах. З реманенту в неї була напівспалена каструля та щось схоже на мангал.
Щоб навіть маленькі діти могли її покликати, Наталя вигадала прізвисько «Тьотя Суп». Воно прижилося.
Їжу доводилося суттєво економити. З запасів були крупи, які прихопили деякі родини, й те, що в сухпайках. Тому в основному їли суп – раз на день. «Фірмовий» суп, на якому виживали люди з Наталиного бункера, мав простий рецепт: на 30 літрів води з промислових резервуарів одна-дві консерви з сухпайків. На вечерю був тільки чай.
Найбільше Наталя боялась одного дня сказати дітям, що в них уже немає що їсти.
«Вони малювали мені малюнки з їжею та мріяли про піцу і картоплю фрі», – згадує Наталія Бабеуш. Вона ж, щоб підтримати, намагалася втілити дитячі бажання про таку недоступну на війні їжу. Одного разу, коли у бункері знайшлися чотири картоплини, Наталя посмажила дітям деруни, аби замінити картоплю фрі.
Жінка вигадувала рецепти з того, що опинилося під рукою, щоб підняти дух і допомогти пройти через пекло облоги. З бункера під час евакуації вона забрала ті дитячі малюнки, які досі береже.
Перше, що зʼїла Наталя, вибравшись із «Азовсталі», був окраєць хліба з маслом. Вона хоче написати невеликий посібник із виживання, який міг би допомогти людям, у чиє життя увірвалася війна.
❤🔥15👍8❤2
Щорічно 18 травня в Україні вшановують пам’ять близько 200 тисяч кримських татар, яких радянська влада примусово вивезла з Криму в 1944 році. Головна хвиля депортацій відбулася 18–20 травня 1944 року. Офіційно радянська влада обґрунтувала свої дії звинуваченням всього кримськотатарського народу у державній зраді та співпраці з нацистами. Внаслідок насильницької депортації кримські татари втратили дім, батьківщину, рідних, а багато хто – і життя.
У місцях депортації, а це насамперед степові райони Центральної Азії, кримські татари жили без елементарних засобів для існування. Депортовані будували життя з нуля, обживаючи землянки, господарські приміщення. Проте навіть у жахливих умовах спецпоселень кримські татари намагалися зберегти національну ідентичність та культуру. Зокрема, через приготування страв зі своєї традиційної кухні.
Через те, що значна кількість кримських татар жили на засланні в Узбекистані, їхня національна кухня зазнала впливу узбецької. Тому сьогодні серед кримськотатарських страв можна побачити плов, долму чи манти. Однак, янтик та чіберек (чебурек) завжди залишалися головними кримськотатарськими стравами. Янтик – це пиріжок із прісного тіста з баранячим фаршем та прянощами, який смажать без додавання олії, а чіберек (чебурек) – пиріжок із прісного тіста з баранячим фаршем та прянощами, який обсмажують в олії.
Кримський татарин Ерфан Кудусов розповів, що приготування його бабусею кримськотатарських страв на засланні завжди викликало у старшого покоління сльози та спогади про втрачену батьківщину.
Поки злочинно депортовані кримські татари намагалися зберегти культурну ідентичність, радянська влада в Криму нищила те, що містило памʼять про корінний народ півострова. Перейменовувала кримськотатарські назви міст і сіл на «більш звичні» для російської мови.
Знищувала старовинні кримськотатарські цвинтарі, перетворюючи їх у сільськогосподарські угіддя. Занедбувала культурні та архітектурні пам’ятки, пов’язані з кримськими татарами.
Намагання стерти національну пам’ять кримських татар торкнулося навіть кухні. Сестра лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва Диляра Сеітвелієва згадувала, що радянська влада забороняла використовувати вивіску «Чебуреки», замінюючи її на «Южные пирожки».
Заборона кримським татарам повертатися на батьківщину діяла до 1989 року. А по-справжньому їхнє повернення стало можливим лише після відновлення Україною незалежності в 1991 році.
У 2015 році Верховна Рада України визнала депортації 1944 року актом геноциду кримськотатарського народу, який скоїв комуністичний режим.
А в 2022 році практику та культурний контекст приготування традиційних кримськотатарських страв – янтика й чіберека було внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.
Зануритися в культуру кримськотатарського народу може допомогти проєкт «Крим. Інший погляд». Це серія виставок, які до Дня памʼяті жертв геноциду кримських татар з ініціативи Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим відбудуться у культурних просторах у Києві, Дніпрі, Львові, Чернігові, Кмитові. Перелік локацій та графік подій можна переглянути на сайті Представництва.
Спогади кримських татар, наведені в цьому дописі, взяті з дослідження «Кухня терору. Як збудувати імперію ножем, ополоником та виделкою» Вітольда Шабловського, український переклад якого вийшов друком у Видавництві Старого Лева.
#кримськітатари
#депортація
#геноцид
У місцях депортації, а це насамперед степові райони Центральної Азії, кримські татари жили без елементарних засобів для існування. Депортовані будували життя з нуля, обживаючи землянки, господарські приміщення. Проте навіть у жахливих умовах спецпоселень кримські татари намагалися зберегти національну ідентичність та культуру. Зокрема, через приготування страв зі своєї традиційної кухні.
Через те, що значна кількість кримських татар жили на засланні в Узбекистані, їхня національна кухня зазнала впливу узбецької. Тому сьогодні серед кримськотатарських страв можна побачити плов, долму чи манти. Однак, янтик та чіберек (чебурек) завжди залишалися головними кримськотатарськими стравами. Янтик – це пиріжок із прісного тіста з баранячим фаршем та прянощами, який смажать без додавання олії, а чіберек (чебурек) – пиріжок із прісного тіста з баранячим фаршем та прянощами, який обсмажують в олії.
Кримський татарин Ерфан Кудусов розповів, що приготування його бабусею кримськотатарських страв на засланні завжди викликало у старшого покоління сльози та спогади про втрачену батьківщину.
Поки злочинно депортовані кримські татари намагалися зберегти культурну ідентичність, радянська влада в Криму нищила те, що містило памʼять про корінний народ півострова. Перейменовувала кримськотатарські назви міст і сіл на «більш звичні» для російської мови.
Знищувала старовинні кримськотатарські цвинтарі, перетворюючи їх у сільськогосподарські угіддя. Занедбувала культурні та архітектурні пам’ятки, пов’язані з кримськими татарами.
Намагання стерти національну пам’ять кримських татар торкнулося навіть кухні. Сестра лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва Диляра Сеітвелієва згадувала, що радянська влада забороняла використовувати вивіску «Чебуреки», замінюючи її на «Южные пирожки».
Заборона кримським татарам повертатися на батьківщину діяла до 1989 року. А по-справжньому їхнє повернення стало можливим лише після відновлення Україною незалежності в 1991 році.
У 2015 році Верховна Рада України визнала депортації 1944 року актом геноциду кримськотатарського народу, який скоїв комуністичний режим.
А в 2022 році практику та культурний контекст приготування традиційних кримськотатарських страв – янтика й чіберека було внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.
Зануритися в культуру кримськотатарського народу може допомогти проєкт «Крим. Інший погляд». Це серія виставок, які до Дня памʼяті жертв геноциду кримських татар з ініціативи Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим відбудуться у культурних просторах у Києві, Дніпрі, Львові, Чернігові, Кмитові. Перелік локацій та графік подій можна переглянути на сайті Представництва.
Спогади кримських татар, наведені в цьому дописі, взяті з дослідження «Кухня терору. Як збудувати імперію ножем, ополоником та виделкою» Вітольда Шабловського, український переклад якого вийшов друком у Видавництві Старого Лева.
#кримськітатари
#депортація
#геноцид
❤20👍6👎1
Для українців вишита сорочка – не просто елемент національного одягу. Вишиванка – це маркер ідентичності та оберіг💙💛
У Міжнародний день вишиванки, який відзначаємо в третій четвер травня, її одягають українці по всьому світу. Для багатьох людей з інших країн одягнути вишиванку означає висловити солідарність з Україною та українцями, які змушені збройно відстоювати свою ідентичність.
Вбираючись у вишиванку сьогодні, ми демонструємо: скільки б зусиль не докладав ворог, щоб знищити нас, нашу культуру, наші символи – ми сильніші.
З Міжнародним днем вишиванки! Бережімо своє. Слава Україні!
#деньвишиванки
У Міжнародний день вишиванки, який відзначаємо в третій четвер травня, її одягають українці по всьому світу. Для багатьох людей з інших країн одягнути вишиванку означає висловити солідарність з Україною та українцями, які змушені збройно відстоювати свою ідентичність.
Вбираючись у вишиванку сьогодні, ми демонструємо: скільки б зусиль не докладав ворог, щоб знищити нас, нашу культуру, наші символи – ми сильніші.
З Міжнародним днем вишиванки! Бережімо своє. Слава Україні!
#деньвишиванки
👍16❤8
18 травня відзначаємо Міжнародний день музеїв🏛
Музеї називають завмерлою історією. Свідчення різних епох, зібрані в одному просторі, дають можливість доторкнутися до минулого, краще відчути його та зрозуміти.
Але історія – це не лише про минуле. Нині історія твориться на наших очах, ми є свідками та безпосередніми учасниками цього процесу.
Музейні експозиції допомагають нам переосмислити наш досвід, пізнати себе та віднайти сили йти далі. Відразу після перемоги Революції гідності з’явилася ідея створення Музею Майдану, для якого зібрали тисячі експонатів. Із початком російсько-української війни у багатьох музеях були створені експозиції про сучасну війну, зʼявилися пересувні виставки. Є навіть окремі музеї, як музей «Доброволець» у Фастові. Цей процес дуже динамічний і не припиняється. Зараз музейники формують простори, які допомагають відрефлексувати те, через що проходить країна під час повномасштабної війни з Росією.
Музейники – особлива когорта сподвижників. Ми знаємо приклади жертовності та самовідданості, коли вони ставали на захист історичних пам’яток, ризикуючи життям, у період «войовничого комунізму». Або ж під час сучасної війни, коли, попри ризик, рятували цінні артефакти.
Вітаємо всіх, хто дотичний до цієї важливої місії – зберігати памʼять про минуле для майбутнього!🤍
Бажаємо сил і наснаги у непростій справі збереження правдивої історичної пам’яті. Тому що, як про наш час розкажуть музейники – такими очима дивитимуться на нас наші гості і нащадки.
Дякуємо вам за сподвижництво!
#деньмузеїв
Музеї називають завмерлою історією. Свідчення різних епох, зібрані в одному просторі, дають можливість доторкнутися до минулого, краще відчути його та зрозуміти.
Але історія – це не лише про минуле. Нині історія твориться на наших очах, ми є свідками та безпосередніми учасниками цього процесу.
Музейні експозиції допомагають нам переосмислити наш досвід, пізнати себе та віднайти сили йти далі. Відразу після перемоги Революції гідності з’явилася ідея створення Музею Майдану, для якого зібрали тисячі експонатів. Із початком російсько-української війни у багатьох музеях були створені експозиції про сучасну війну, зʼявилися пересувні виставки. Є навіть окремі музеї, як музей «Доброволець» у Фастові. Цей процес дуже динамічний і не припиняється. Зараз музейники формують простори, які допомагають відрефлексувати те, через що проходить країна під час повномасштабної війни з Росією.
Музейники – особлива когорта сподвижників. Ми знаємо приклади жертовності та самовідданості, коли вони ставали на захист історичних пам’яток, ризикуючи життям, у період «войовничого комунізму». Або ж під час сучасної війни, коли, попри ризик, рятували цінні артефакти.
Вітаємо всіх, хто дотичний до цієї важливої місії – зберігати памʼять про минуле для майбутнього!🤍
Бажаємо сил і наснаги у непростій справі збереження правдивої історичної пам’яті. Тому що, як про наш час розкажуть музейники – такими очима дивитимуться на нас наші гості і нащадки.
Дякуємо вам за сподвижництво!
#деньмузеїв
❤12👍5
18 травня Київська міська рада перейменувала ще 26 міських топонімів, серед них – 3 станції метро.
«Процес дерусифікації в Києві триває», — заявив київський міський голова Віталій Кличко.
Зокрема, перейменовано станції столичного метрополітену «Дружби народів», «Площа Льва Толстого» та проєкту станцію «Проспект Правди».
▫️Станція «Дружби народів» тепер називається «Звіринецька». Звіринець – це історична місцевість у Києві між Печерськом та Видубичами.
▫️Станція «Площа Льва Толстого», яка раніше мала імʼя класика російської літератури, перейменована на «Площу Українських Героїв» – на честь усіх, хто впродовж поколінь боровся за українську незалежність та державність.
▫️Проєктна станція «Проспект Правди» називатиметься «Варшавська». Цю назву обрали, щоб вшанувати польську столицю — місто-побратим Києва, а також ту підтримку, яку польський народ надає нам у сучасній війні за незалежність. Також майбутня станція метро розташована поруч із Варшавським житловим масивом.
Київські депутати проголосували й за перейменування низки вулиць та провулків. Зокрема, три вулиці отримали імена письменників-фантастів: Станіслава Лема, Рея Бредбері та Джорджа Орвелла. П’ять вулиць і провулків тепер матимуть назви на честь українських художників: Миколи Бурачека, Анатолія Базилевича, Роберта Лісовського, Опанаса Заливахи, Сергія Світославського. Також на мапі Києва з’явилися дві вулиці на честь медикинь: Віри Ґедройць та Любові Малої. Також у частині нових назв вшановані борці за незалежність України у XX столітті: Докія Гуменна, Дмитро Цвітковський, Надія Світлична, Ніна Строката.
«Процес дерусифікації в Києві триває», — заявив київський міський голова Віталій Кличко.
Зокрема, перейменовано станції столичного метрополітену «Дружби народів», «Площа Льва Толстого» та проєкту станцію «Проспект Правди».
▫️Станція «Дружби народів» тепер називається «Звіринецька». Звіринець – це історична місцевість у Києві між Печерськом та Видубичами.
▫️Станція «Площа Льва Толстого», яка раніше мала імʼя класика російської літератури, перейменована на «Площу Українських Героїв» – на честь усіх, хто впродовж поколінь боровся за українську незалежність та державність.
▫️Проєктна станція «Проспект Правди» називатиметься «Варшавська». Цю назву обрали, щоб вшанувати польську столицю — місто-побратим Києва, а також ту підтримку, яку польський народ надає нам у сучасній війні за незалежність. Також майбутня станція метро розташована поруч із Варшавським житловим масивом.
Київські депутати проголосували й за перейменування низки вулиць та провулків. Зокрема, три вулиці отримали імена письменників-фантастів: Станіслава Лема, Рея Бредбері та Джорджа Орвелла. П’ять вулиць і провулків тепер матимуть назви на честь українських художників: Миколи Бурачека, Анатолія Базилевича, Роберта Лісовського, Опанаса Заливахи, Сергія Світославського. Також на мапі Києва з’явилися дві вулиці на честь медикинь: Віри Ґедройць та Любові Малої. Також у частині нових назв вшановані борці за незалежність України у XX столітті: Докія Гуменна, Дмитро Цвітковський, Надія Світлична, Ніна Строката.
🔥15👍4❤3👎2😁1
Щороку, у третю неділю травня, в Україні вшановують День пам’яті жертв політичних репресій.
Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилося в історії. Однак, після вторгнення Росії в Україну ідеологічні спадкоємці тоталітарних режимів у Росії знову принесли ці жахіття на українську землю.
Спільно з Ukrainian Institute - Український інститут ми підготували карусель, щоб нагадати історичні факти про «Великий терор» та про політичні репресії загалом, вчинені радянським режимом, від яких постраждала Україна
👆
#памятаємо
#політичнірепресії
#биківня
Every year, the third Sunday in May, Ukraine commemorates the Day of Remembrance of the Victims of Political Repressions.
Torture, executions of innocents without a trial and investigation, forced deportations, filtration camps, persecutions for political reasons – we thought that with the fall of the Soviet Union this tragic experience was left in the past. However, after Russia invaded Ukraine, the ideological heirs of previous totalitarian regimes in Russia brought massive political repressions back to Ukraine.
Swipe the post to learn historical facts about the "Great Terror" and political repressions in Ukraine during the Soviet period.
Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилося в історії. Однак, після вторгнення Росії в Україну ідеологічні спадкоємці тоталітарних режимів у Росії знову принесли ці жахіття на українську землю.
Спільно з Ukrainian Institute - Український інститут ми підготували карусель, щоб нагадати історичні факти про «Великий терор» та про політичні репресії загалом, вчинені радянським режимом, від яких постраждала Україна
👆
#памятаємо
#політичнірепресії
#биківня
Every year, the third Sunday in May, Ukraine commemorates the Day of Remembrance of the Victims of Political Repressions.
Torture, executions of innocents without a trial and investigation, forced deportations, filtration camps, persecutions for political reasons – we thought that with the fall of the Soviet Union this tragic experience was left in the past. However, after Russia invaded Ukraine, the ideological heirs of previous totalitarian regimes in Russia brought massive political repressions back to Ukraine.
Swipe the post to learn historical facts about the "Great Terror" and political repressions in Ukraine during the Soviet period.
❤20