Сьогодні, 9 січня, відзначаємо сторіччя від дня народження відомого українського та вірменського режисера та сценариста, родоначальника «українського поетичного кіно» та дисидента Сергія Параджанова.
Ми підготували карусель про життя та творчість видатного кіномитця.
Ми підготували карусель про життя та творчість видатного кіномитця.
👍23❤6
🙏Національна комісія з реабілітації реабілітувала українського режисера та сценариста, родоначальника напрямку «українське поетичне кіно» Сергія Йосиповича Параджанова. Реабілітація відбулась з подачі Українського інституту національної пам’яті.
У рішенні Нацкомісії йдеться, що після детального аналізу кримінальної справи режисера та інших архівних документів було виявлено наявність політичного мотиву переслідування та засудження Сергія Параджанова.
❗️Це рішення Національної комісії є знаковим прецедентом для розгляду інших резонансних справ українських дисидентів, які за сфабрикованими звинуваченнями були засуджені комуністичним тоталітарним режимом за так званими «загальними кримінальними статтями».
💬«Юридична реабілітація Сергія Параджанова — це дійсно непересічна і знакова подія. Вона є черговим свідченням тези про те, що добро і справедливість зрештою перемагають, нехай навіть у стратегічній перспективі. Усі жертви комуністичного тоталітарного режиму, як і будь-якого тоталітарного режиму, мають право і можливість бути відновленими у гідності та правді. Дуже надихає, що ця реабілітація відбулася якраз до сторічного ювілею з дня народження Сергія Параджанова», — зазначив голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович.
Фото: Довженко-Центр
У рішенні Нацкомісії йдеться, що після детального аналізу кримінальної справи режисера та інших архівних документів було виявлено наявність політичного мотиву переслідування та засудження Сергія Параджанова.
❗️Це рішення Національної комісії є знаковим прецедентом для розгляду інших резонансних справ українських дисидентів, які за сфабрикованими звинуваченнями були засуджені комуністичним тоталітарним режимом за так званими «загальними кримінальними статтями».
💬«Юридична реабілітація Сергія Параджанова — це дійсно непересічна і знакова подія. Вона є черговим свідченням тези про те, що добро і справедливість зрештою перемагають, нехай навіть у стратегічній перспективі. Усі жертви комуністичного тоталітарного режиму, як і будь-якого тоталітарного режиму, мають право і можливість бути відновленими у гідності та правді. Дуже надихає, що ця реабілітація відбулася якраз до сторічного ювілею з дня народження Сергія Параджанова», — зазначив голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович.
Фото: Довженко-Центр
❤39👍5🔥1
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
Сьогодні минає 120 років з дня народження Олени Вітер, настоятельки греко-католицького монастиря, та одної з перших українок, що отримала звання «Праведник народів світу».
Олена народилася в селі Миклашів на Львівщині в родині гімназійних викладачів. До 13-и років дівчинка з сім’єю мешкала в Австрії, а в 1918 році батьки повернулися до Львова.
Отримавши добру базову освіту в гімназії, в 1921 році Олена стає студенткою медичного інституту.
Наступного ж року залишає навчання та подається в монастир. У 1924-му в жіночому монастирі студитського уставу в Якторові було організовано відділення товариства «Рідна школа». В ньому Олена Вітер (сестра Йосифа) отримала посаду «магістри новіціатів», тобто наставниці для нових послушників, займалася просвітницькою діяльністю. Зокрема у селах Золочівщини організовувала бібліотеки, дитячі садки та сиротинці, медичні й господарські курси, хори, драматичні гуртки. У 1932 році сестра Йосифа стала ігуменею Якторівського жіночого монастиря. Її підтримував глава греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький.
В 1939-му СРСР та нацистська Німеччина розв’язали Другу світову війну. Червона армія й Вермахт взаємодіяли в боях проти польських військ. Відповідно до демаркаційної лінії союзники обопільно поступалися окупованими територіями. Західноукраїнські землі опинилися під радянською владою.
«В 1939 році, - згадувала Олена Вітер, - наш монастир був розгромлений Червоною армією… Радянські вояки, ввійшовши в монастир, скидали ікони, знущалися над святинями».
Олена Вітер вимушена була повернутися до Львова. Колишня ігуменя влаштувалася секретаркою у відомого львівського лікаря та громадського діяча Мар’яна Панчишина. На цю роботу її порекомендував митрополит Шептицький. Перебуваючи на посаді, Олена Вітер продовжувала підтримувати зв’язки з ОУН, таємно займалася організацією нелегального переходу кордону підпільниками.
11 червня 1940 року чекісти прийшли по Олену Вітер. Жінка опинилася в ув’язненні на вулиці Лонцького. Ігуменю постійно допитували та катували. Після 22 червня 1941-го врятувалася з ув’язнення втечею.
Згодом у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. Серед них були Лілі Польман, Натан Левін, Адам Ротфельд та ін. Ігуменя й монахині монастиря не лише доглядали й опікувалися дітьми, а й навчали християнських молитов і звичаїв, щоб вони не вирізнялися від інших вихованців сиротинця. Діти вижили та зі вдячністю згадували ігуменю Йосифу, згодом сприяли присудженню їй почесного звання.
12 жовтня 1945-го сестру Йосифу арештували органи НКДБ, засудили на 20 років каторжних робіт та 5 років позбавлення прав. Вона пройшла концтабори Східного Сибіру та Мордовської АРСР. 29 березня 1956 року Олена Вітер змогла вийти на волю, їй заборонили селитися у Львові, до самої смерті проживала у місті Скалат Тернопільської області, де створила підпільний монастир сестер студиток.
19 лютого 1976 року Яд Вашем присудив Олені Вітер почесне звання «Праведник народів світу». Вона була однією з перших українок, удостоєних цього почесного звання.
Олена Вітер, сестра Йосифа, померла 15 листопада 1988 року, не доживши менш як рік до виходу греко-католицької церкви з підпілля.
Сьогодні минає 120 років з дня народження Олени Вітер, настоятельки греко-католицького монастиря, та одної з перших українок, що отримала звання «Праведник народів світу».
Олена народилася в селі Миклашів на Львівщині в родині гімназійних викладачів. До 13-и років дівчинка з сім’єю мешкала в Австрії, а в 1918 році батьки повернулися до Львова.
Отримавши добру базову освіту в гімназії, в 1921 році Олена стає студенткою медичного інституту.
Наступного ж року залишає навчання та подається в монастир. У 1924-му в жіночому монастирі студитського уставу в Якторові було організовано відділення товариства «Рідна школа». В ньому Олена Вітер (сестра Йосифа) отримала посаду «магістри новіціатів», тобто наставниці для нових послушників, займалася просвітницькою діяльністю. Зокрема у селах Золочівщини організовувала бібліотеки, дитячі садки та сиротинці, медичні й господарські курси, хори, драматичні гуртки. У 1932 році сестра Йосифа стала ігуменею Якторівського жіночого монастиря. Її підтримував глава греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький.
В 1939-му СРСР та нацистська Німеччина розв’язали Другу світову війну. Червона армія й Вермахт взаємодіяли в боях проти польських військ. Відповідно до демаркаційної лінії союзники обопільно поступалися окупованими територіями. Західноукраїнські землі опинилися під радянською владою.
«В 1939 році, - згадувала Олена Вітер, - наш монастир був розгромлений Червоною армією… Радянські вояки, ввійшовши в монастир, скидали ікони, знущалися над святинями».
Олена Вітер вимушена була повернутися до Львова. Колишня ігуменя влаштувалася секретаркою у відомого львівського лікаря та громадського діяча Мар’яна Панчишина. На цю роботу її порекомендував митрополит Шептицький. Перебуваючи на посаді, Олена Вітер продовжувала підтримувати зв’язки з ОУН, таємно займалася організацією нелегального переходу кордону підпільниками.
11 червня 1940 року чекісти прийшли по Олену Вітер. Жінка опинилася в ув’язненні на вулиці Лонцького. Ігуменю постійно допитували та катували. Після 22 червня 1941-го врятувалася з ув’язнення втечею.
Згодом у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. Серед них були Лілі Польман, Натан Левін, Адам Ротфельд та ін. Ігуменя й монахині монастиря не лише доглядали й опікувалися дітьми, а й навчали християнських молитов і звичаїв, щоб вони не вирізнялися від інших вихованців сиротинця. Діти вижили та зі вдячністю згадували ігуменю Йосифу, згодом сприяли присудженню їй почесного звання.
12 жовтня 1945-го сестру Йосифу арештували органи НКДБ, засудили на 20 років каторжних робіт та 5 років позбавлення прав. Вона пройшла концтабори Східного Сибіру та Мордовської АРСР. 29 березня 1956 року Олена Вітер змогла вийти на волю, їй заборонили селитися у Львові, до самої смерті проживала у місті Скалат Тернопільської області, де створила підпільний монастир сестер студиток.
19 лютого 1976 року Яд Вашем присудив Олені Вітер почесне звання «Праведник народів світу». Вона була однією з перших українок, удостоєних цього почесного звання.
Олена Вітер, сестра Йосифа, померла 15 листопада 1988 року, не доживши менш як рік до виходу греко-католицької церкви з підпілля.
❤23
190 років тому, 6 (18 за новим стилем) січня 1834 року в селі Махнівці Київської губернії народився відомий історик і етнограф Володимир Антонович – одна із фундаментальних фігур у становленні української ідеї в ХІХ столітті.
Принаймні, про це свідчить запис з актової книги Махнівського повітового суду метрики про хрещення Антоновича в місцевому римо-католицькому костелі, який стверджує, що «Року Господнього тисяча вісімсот тридцять четвертого січня місяця сьомого дня у Махнівському римо-католицькому приходському костелі окрещено і миром помазано отрока трьох імен Володимир-Станіслав-Йосип через Махнівського настоятеля декана ксьондза Фелікса Саховського благородних Г.Г. Боніфація — Генріха по Йвану і Моніки по Іполіту з Горських Антоновичів законовінчаного подружжя син року і місяця тих же шостого числа проти вечора народженого в Махнівці». Хоча деякі біографи Антоновича схиляються до думки, що він народився в 1830 році в Чорнобилі і був охрещений в греко-католицькому обряді, а в Махнівці відбулося його перехрещення на польську віру.
Не менш цікавою є ситуація із батьками Антоновича. У цій же метриці батьком вказано польського шляхтича Боніфатія-Генріха Антоновича, хоча насправді батьком історика є Янош Джидай — син угорського революціонера Матяша Джидая, який виступав за відокремлення Угорщини від Австрійської імперії та запровадження республіканського ладу. Тікаючи від переслідувань влади, він оселився в Україні, де й народився Янош. Підрісши та здобувши гарну освіту, Янош влаштувався гувернером у маєтку шляхтича пана Марковського, в селі Ягубець на Уманщині, де й познайомився з пані Монікою, яка на той час була офіційно одруженою із Боніфатієм Антоновичем, хоча вони давно уже жили порізно «Результатом цієї стрічі, — писав Володимир Боніфатійович у спогадах, — було моє життя».
За спогадами Антоновича, мама мала твердий характер і була схильна до деспотизму, карала за будь-яку провину чи непослух і дуже пишалася своїм шляхетним походженням, забороняючи «паничу» спілкуватися із українцями-«хлопами». Пізніше це вилилося в категоричний протест і зміну світогляду – Антонович порвав із польською шляхтою і став один із лідерів руху «хлопоманів» та фундаторів «Київської громади», всі свої сили і знання вклавши у дослідження та пробудження української ідентичності.
Недруги називали його «небезпечним лідером українофільства», на нього сипалися доноси, влаштовувалися обшуки. Але всі обвинувачення, як польської шляхти, так і єзуїтів, він легко розбивав своїми логічними аргументами. Він присвятив своє життя дослідженню історії України і козацтва, зокрема, 30 років викладав в Київському університеті і виплекав цілу плеяду відомих істориків. При цьому, в житті він відзначався надзвичайною скромністю і органічно не сприймав будь-яких форм галасливої «роботи на публіку», самореклами чи самовихваляння.
Постать Володимира Антоновича настільки цікава, що про нього варто більше знати і відкривати для себе. Першим кроком до цього може стати наш тест, який ми спеціально підготували до цієї дати. Хочете перевірити свої знання? До річниці з його дня народження запрошуємо перевірити свої знання.
Принаймні, про це свідчить запис з актової книги Махнівського повітового суду метрики про хрещення Антоновича в місцевому римо-католицькому костелі, який стверджує, що «Року Господнього тисяча вісімсот тридцять четвертого січня місяця сьомого дня у Махнівському римо-католицькому приходському костелі окрещено і миром помазано отрока трьох імен Володимир-Станіслав-Йосип через Махнівського настоятеля декана ксьондза Фелікса Саховського благородних Г.Г. Боніфація — Генріха по Йвану і Моніки по Іполіту з Горських Антоновичів законовінчаного подружжя син року і місяця тих же шостого числа проти вечора народженого в Махнівці». Хоча деякі біографи Антоновича схиляються до думки, що він народився в 1830 році в Чорнобилі і був охрещений в греко-католицькому обряді, а в Махнівці відбулося його перехрещення на польську віру.
Не менш цікавою є ситуація із батьками Антоновича. У цій же метриці батьком вказано польського шляхтича Боніфатія-Генріха Антоновича, хоча насправді батьком історика є Янош Джидай — син угорського революціонера Матяша Джидая, який виступав за відокремлення Угорщини від Австрійської імперії та запровадження республіканського ладу. Тікаючи від переслідувань влади, він оселився в Україні, де й народився Янош. Підрісши та здобувши гарну освіту, Янош влаштувався гувернером у маєтку шляхтича пана Марковського, в селі Ягубець на Уманщині, де й познайомився з пані Монікою, яка на той час була офіційно одруженою із Боніфатієм Антоновичем, хоча вони давно уже жили порізно «Результатом цієї стрічі, — писав Володимир Боніфатійович у спогадах, — було моє життя».
За спогадами Антоновича, мама мала твердий характер і була схильна до деспотизму, карала за будь-яку провину чи непослух і дуже пишалася своїм шляхетним походженням, забороняючи «паничу» спілкуватися із українцями-«хлопами». Пізніше це вилилося в категоричний протест і зміну світогляду – Антонович порвав із польською шляхтою і став один із лідерів руху «хлопоманів» та фундаторів «Київської громади», всі свої сили і знання вклавши у дослідження та пробудження української ідентичності.
Недруги називали його «небезпечним лідером українофільства», на нього сипалися доноси, влаштовувалися обшуки. Але всі обвинувачення, як польської шляхти, так і єзуїтів, він легко розбивав своїми логічними аргументами. Він присвятив своє життя дослідженню історії України і козацтва, зокрема, 30 років викладав в Київському університеті і виплекав цілу плеяду відомих істориків. При цьому, в житті він відзначався надзвичайною скромністю і органічно не сприймав будь-яких форм галасливої «роботи на публіку», самореклами чи самовихваляння.
Постать Володимира Антоновича настільки цікава, що про нього варто більше знати і відкривати для себе. Першим кроком до цього може стати наш тест, який ми спеціально підготували до цієї дати. Хочете перевірити свої знання? До річниці з його дня народження запрошуємо перевірити свої знання.
❤21👍6
🔥«Вогняній стадії» Революції гідності сьогодні 10 років. 19 січня 2014 року протистояння на Грушевського, увійшли в історію як «Вогнехреща».
Перехід від мирних протестів до силового протистояння з режимом – було відповіддю на ухвалення 16 січня 2014-го «диктаторських законів».
19 січня у Києві зібралося вже традиційне недільне віче. На знак протесту проти ухвалених «Законів про диктатуру» частина мітингувальників вирішила пройти вулицею Грушевського до Верховної Ради. На той момент силовики вже блокували доступ до урядового кварталу.
У відповідь на цю спробу протестувальників внутрішні війська застосували проти активістів травматичну зброю, сльозогінний газ, світло-шумові гранати і водомети, які заборонені при мінусовій температурі. А протестувальники використали коктейлі молотова та підпалили перші шини.
Уже за кілька днів, на День Соборності, 22 січня з’явились перші загиблі майданівці. Смертельних поранень із вогнепальної зброї зазнали Сергій Нігоян із Дніпропетровщини та білорус Михайло Жизневський. Поранений того дня львів’янин Роман Сеник помер за кілька днів у лікарні. 22-го під Києвом виявили тіло зі слідами тортур викраденого напередодні львів’янина Юрія Вербицького. За кілька днів унаслідок отриманих травм померли майданівці Олександр Бадера та Богдан Калиняк.
Детальніше про події тих днів розповідає документальна стрічка Українського інституту національної памʼяті «Вогнехреща» (реж. Тетяна Ковтунович). Вона побудована на свідченнях учасників. Премʼєра фільму відбулася у січні 2022 року. Лишаємо лінк для перегляду за посиланням.
Перехід від мирних протестів до силового протистояння з режимом – було відповіддю на ухвалення 16 січня 2014-го «диктаторських законів».
19 січня у Києві зібралося вже традиційне недільне віче. На знак протесту проти ухвалених «Законів про диктатуру» частина мітингувальників вирішила пройти вулицею Грушевського до Верховної Ради. На той момент силовики вже блокували доступ до урядового кварталу.
У відповідь на цю спробу протестувальників внутрішні війська застосували проти активістів травматичну зброю, сльозогінний газ, світло-шумові гранати і водомети, які заборонені при мінусовій температурі. А протестувальники використали коктейлі молотова та підпалили перші шини.
Уже за кілька днів, на День Соборності, 22 січня з’явились перші загиблі майданівці. Смертельних поранень із вогнепальної зброї зазнали Сергій Нігоян із Дніпропетровщини та білорус Михайло Жизневський. Поранений того дня львів’янин Роман Сеник помер за кілька днів у лікарні. 22-го під Києвом виявили тіло зі слідами тортур викраденого напередодні львів’янина Юрія Вербицького. За кілька днів унаслідок отриманих травм померли майданівці Олександр Бадера та Богдан Калиняк.
Детальніше про події тих днів розповідає документальна стрічка Українського інституту національної памʼяті «Вогнехреща» (реж. Тетяна Ковтунович). Вона побудована на свідченнях учасників. Премʼєра фільму відбулася у січні 2022 року. Лишаємо лінк для перегляду за посиланням.
🔥21❤5👍1
20 січня – День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Оборона Донецького летовища тривала 242 дні – з 26 травня 2014 року до 23 січня 2015-го. ДАП героїчно обстоювали люди, які виявилися сильнішими за бетон. Їх стали називати «кіборгами». За найпоширенішою версією, так про захисників ДАП казали вороги, які не могли інакше пояснити, чому гарнізон неможливо взяти штурмом.
💬«Темрява, обриси спаленої техніки, купи брухту під ногами, що зрадливо видають кроки - постапокаліпсис у всій красі. Якесь відчуття нереальності, ніби у комп’ютерній грі, тільки не можна зберегтись у разі чого. Є лише одна спроба одне життя…», – описує у своїй книзі «Точка неповернення» події оборони ДАП письменник та «кіборг» Дмитро Вербич.
⚔️20 січня 2015 року терористи підірвали бетонні перекриття нового терміналу аеропорту, а 21 січня вщухли останні бої за ДАП. За оцінками генерала, Героя України Олега Мікаца, який тоді командував 93-ю окремою механізованою бригадою, утримання Донецького аеропорту не давало ворогу діяти.
💬«Найбільші бої за Дебальцеве почалися після того, як упав Донецький аеропорт. І якби там не було українських військових, усе могло закінчитися для України втратою не тільки Дебальцевого, а й інших територій. ДАП сковував сили супротивника», – пояснював Мікац в інтерв’ю ВВС.
😢За даними Міністерства оборони (https://bit.ly/3GNw9Uy), в затяжному бою загинуло 97 оборонців, п’ятьох із яких відзначено найвищою державною нагородою «Герой України» посмертно. Ще троє військовослужбовців досі вважаються зниклими безвісти.
ℹ️Підбірка матеріалів про Донецький аеропорт та його захисників:
⏩про долю Максима Ридзанича, що останнім вийшов з ДАП, у рубриці «Історичний календар».
⏩фотовиставка УІНП «Героїчна оборона Донецького аеропорту (2014–2015)».
⏩спогади про оборону ДАП командира «кіборгів» Олега Мікаца.
⏩про значення оборони ДАП для України.
⏩про те, якими були дні оборони для захисників Донецького аеропорту.
Арт Нікіта Тітов
#ДАП
#кіборги
💬«Темрява, обриси спаленої техніки, купи брухту під ногами, що зрадливо видають кроки - постапокаліпсис у всій красі. Якесь відчуття нереальності, ніби у комп’ютерній грі, тільки не можна зберегтись у разі чого. Є лише одна спроба одне життя…», – описує у своїй книзі «Точка неповернення» події оборони ДАП письменник та «кіборг» Дмитро Вербич.
⚔️20 січня 2015 року терористи підірвали бетонні перекриття нового терміналу аеропорту, а 21 січня вщухли останні бої за ДАП. За оцінками генерала, Героя України Олега Мікаца, який тоді командував 93-ю окремою механізованою бригадою, утримання Донецького аеропорту не давало ворогу діяти.
💬«Найбільші бої за Дебальцеве почалися після того, як упав Донецький аеропорт. І якби там не було українських військових, усе могло закінчитися для України втратою не тільки Дебальцевого, а й інших територій. ДАП сковував сили супротивника», – пояснював Мікац в інтерв’ю ВВС.
😢За даними Міністерства оборони (https://bit.ly/3GNw9Uy), в затяжному бою загинуло 97 оборонців, п’ятьох із яких відзначено найвищою державною нагородою «Герой України» посмертно. Ще троє військовослужбовців досі вважаються зниклими безвісти.
ℹ️Підбірка матеріалів про Донецький аеропорт та його захисників:
⏩про долю Максима Ридзанича, що останнім вийшов з ДАП, у рубриці «Історичний календар».
⏩фотовиставка УІНП «Героїчна оборона Донецького аеропорту (2014–2015)».
⏩спогади про оборону ДАП командира «кіборгів» Олега Мікаца.
⏩про значення оборони ДАП для України.
⏩про те, якими були дні оборони для захисників Донецького аеропорту.
Арт Нікіта Тітов
#ДАП
#кіборги
❤33👍1🔥1
🥰Щороку 22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Україна відзначає День Соборності.
❗️Цього дня з різницею в рік відбулось дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки, яке сталося у 1918 році, та проголошення Акта Злуки українських земель, що відбулося 1919-го.
💪Акт Злуки, проголошений 105 років тому – 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві, став епохальною історичною подією, коли українські землі об’єдналися в одній державі. Це стало основоположною віхою українського державотворення, увінчало соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.
🇺🇦Проголошення Соборності 22 січня 1919 року, коли Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналися в соборну державу, увінчало прагнення до єднання українців, розділених кордонами тогочасних імперій. Ця подія повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році.
👫Окрім об’єднання розрізнених земель, на яких проживає одна нація в спільну державу, Соборність ще й символізує духовну консолідацію всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Нарешті, соборність невіддільна від суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту побудови демократичної держави, є запорукою виживання й існування нації.
⚔️Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.
🤝 Соборність передбачає не лише пам’ять про спільне минуле, а й потребує згуртованої співпраці заради майбутнього, як на полі бою, так і в тилу. Коли ми, з різних регіонів, разом працюємо, боремося з російськими агресорами, створюємо знакове і важливе, адже ціль у нас спільна: незалежна, демократична і соборна Україна. Наша єдність – наша зброя!
🤓Також запрошуємо вас сьогодні, о 18:00 відвідати публічну дискусію присвячену Дню Соборності: «Відстояти Соборність: чому в 1919-му не вдалося і що робити, щоб вийшло зараз?» за участі відомих істориків та військовослужбовців Сил оборони України.
❗️Цього дня з різницею в рік відбулось дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки, яке сталося у 1918 році, та проголошення Акта Злуки українських земель, що відбулося 1919-го.
💪Акт Злуки, проголошений 105 років тому – 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві, став епохальною історичною подією, коли українські землі об’єдналися в одній державі. Це стало основоположною віхою українського державотворення, увінчало соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.
🇺🇦Проголошення Соборності 22 січня 1919 року, коли Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналися в соборну державу, увінчало прагнення до єднання українців, розділених кордонами тогочасних імперій. Ця подія повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році.
👫Окрім об’єднання розрізнених земель, на яких проживає одна нація в спільну державу, Соборність ще й символізує духовну консолідацію всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Нарешті, соборність невіддільна від суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту побудови демократичної держави, є запорукою виживання й існування нації.
⚔️Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.
🤝 Соборність передбачає не лише пам’ять про спільне минуле, а й потребує згуртованої співпраці заради майбутнього, як на полі бою, так і в тилу. Коли ми, з різних регіонів, разом працюємо, боремося з російськими агресорами, створюємо знакове і важливе, адже ціль у нас спільна: незалежна, демократична і соборна Україна. Наша єдність – наша зброя!
🤓Також запрошуємо вас сьогодні, о 18:00 відвідати публічну дискусію присвячену Дню Соборності: «Відстояти Соборність: чому в 1919-му не вдалося і що робити, щоб вийшло зараз?» за участі відомих істориків та військовослужбовців Сил оборони України.
❤24👍2
#FightForUkraine
Піднімав дух полоненим побратимам, переказуючи їм сюжети улюблених фільмів. Бойовик медик Орест Грицюк провів у російському полоні дев’ять місяців та повернувся в межах обміну 26 квітня 2023-го року.
Орест Грицюк родом з міста Нетішин. До початку повномасштабного вторгнення служив у патрульній поліції міста Київ, спершу у якості патрульного, а згодом, як інспектор з психологічного забезпечення. У 2021 році звільнився зі служби та влаштувався в компанію «Нова Пошта», де проводив внутрішні тренінги для співробітників компанії.
Після початку вторгнення долучився до нетішинської самооборони, де навчався вчорашніх цивільних базовим військовим навичкам. У квітні 2022-го чоловіка мобілізували до Сил оборони. Служив на Донецькому напрямку бойовим медиком.
У серпні 2022-го року підрозділ, де служив сержант Грицюк потрапив у ситуацію, в якій не можна було надіслати підкріплення. Коли у бійців закінчились патрони, щоб врятувати життя пораненим, було ухвалене рішення здатись в полон.
Уже в полоні, Грицюк зумів переконати російського офіцера не розстрілювати полонених артилеристів та надав медичну допомогу побратимам.
Більшу частину перебування в полоні – утримувався в Горлівській колонії.
«Я ніколи не думав, що в ХХІ столітті взнаю, що таке “плятянные вши”, які заводяться у всіх швах. Ми зранку прокидались, нас всіх шикували, ми співали гімн Росії. Неможливо його до речі не співати. Ходять і дивляться. Хто не співає - фізичний вплив. Потім під “Катюшу” на сніданок. А після їжі і до обіду ми вишукували вошей. Ось так групками, по п’ять-шість людей, як на волі люди збирались кави попити, ми збирались, спілкувались і давили вошей», – розповідав в інтерв’ю Грицюк.
Також, щоб підняти моральний дух побратимів, Орест влаштовував своєрідні «кінопокази». Він детально переказував відомі кінофільми, щоб були хоч якоюсь розрадою для військових у полоні. Переповідав фільми Квентіна Тарантіно, перші три частини «Термінатора», воєнну драму «Врятувати рядового Раяна», історичну драму «Форрест Гамп».
«Улюблений був “Врятувати рядового Раяна”. От здавалося б військові в полоні, нащо вам ця війна? Але ні постійно просили “Рядового Раяна” розказати», – згадував у інтерв’ю Грицюк.
26 квітня 2023 року сержант Орест Грицюк повернувся в межах обміну полоненими. Більше про допити російськими каральними органами та реабілітацію після полону дивіться у розлогому інтерв’ю Ореста Грицюка.
Піднімав дух полоненим побратимам, переказуючи їм сюжети улюблених фільмів. Бойовик медик Орест Грицюк провів у російському полоні дев’ять місяців та повернувся в межах обміну 26 квітня 2023-го року.
Орест Грицюк родом з міста Нетішин. До початку повномасштабного вторгнення служив у патрульній поліції міста Київ, спершу у якості патрульного, а згодом, як інспектор з психологічного забезпечення. У 2021 році звільнився зі служби та влаштувався в компанію «Нова Пошта», де проводив внутрішні тренінги для співробітників компанії.
Після початку вторгнення долучився до нетішинської самооборони, де навчався вчорашніх цивільних базовим військовим навичкам. У квітні 2022-го чоловіка мобілізували до Сил оборони. Служив на Донецькому напрямку бойовим медиком.
У серпні 2022-го року підрозділ, де служив сержант Грицюк потрапив у ситуацію, в якій не можна було надіслати підкріплення. Коли у бійців закінчились патрони, щоб врятувати життя пораненим, було ухвалене рішення здатись в полон.
Уже в полоні, Грицюк зумів переконати російського офіцера не розстрілювати полонених артилеристів та надав медичну допомогу побратимам.
Більшу частину перебування в полоні – утримувався в Горлівській колонії.
«Я ніколи не думав, що в ХХІ столітті взнаю, що таке “плятянные вши”, які заводяться у всіх швах. Ми зранку прокидались, нас всіх шикували, ми співали гімн Росії. Неможливо його до речі не співати. Ходять і дивляться. Хто не співає - фізичний вплив. Потім під “Катюшу” на сніданок. А після їжі і до обіду ми вишукували вошей. Ось так групками, по п’ять-шість людей, як на волі люди збирались кави попити, ми збирались, спілкувались і давили вошей», – розповідав в інтерв’ю Грицюк.
Також, щоб підняти моральний дух побратимів, Орест влаштовував своєрідні «кінопокази». Він детально переказував відомі кінофільми, щоб були хоч якоюсь розрадою для військових у полоні. Переповідав фільми Квентіна Тарантіно, перші три частини «Термінатора», воєнну драму «Врятувати рядового Раяна», історичну драму «Форрест Гамп».
«Улюблений був “Врятувати рядового Раяна”. От здавалося б військові в полоні, нащо вам ця війна? Але ні постійно просили “Рядового Раяна” розказати», – згадував у інтерв’ю Грицюк.
26 квітня 2023 року сержант Орест Грицюк повернувся в межах обміну полоненими. Більше про допити російськими каральними органами та реабілітацію після полону дивіться у розлогому інтерв’ю Ореста Грицюка.
❤24👍1
У рамках нашої рубрики, яку ми ведемо в співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ми підготували для вас розвінчання чергового міту, який нав’язала світу російська та радянська історіографія. Цього дня, рівно 70 років тому відбулась цікава подія в історії Криму.
Подробиці читайте у каруселі 👆
#Крим
Подробиці читайте у каруселі 👆
#Крим
❤20👍7
27 січня в багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Генеральна асамблея ООН 1 листопада 2005 р. ухвалила Резолюцію №60/7, де зазначено, що «Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…».
Україна на державному рівні вперше долучилася до вшанування пам’яті у Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту у 2012 році, відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру». Однак громадські ініціативи вшанування пам’яті жертв Голокосту 27 січня розпочалися відразу по ухваленню резолюції Генасамблеєю ООН.
Дату приурочено до звільнення 1945 року військами 1-го Українського фронту в’язнів нацистського концтабору Аушвіц, який став у сучасному світі символом нацистських злочинів. Аушвіц ‑ єдиний колишній концтабір, а нині - музей, який внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку його відвідують мільйони туристів.
Нацистська расова політика базувалася на злочинних дискримінаційних заходах, що із часом переросли у масові страти. Першими жертвами цієї політики стало єврейське населення. Людей знищували лише за етнічну належність. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкригу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі ‑ в район Кракова, на Мадагаскар або за Урал) з розгортанням Другої світової війни виявилися примарними. Відтак нацисти вдалися до терору.
Методи Голокосту ‑ переслідування і масового винищення нацистами євреїв під час Другої світової ‑ на окупованій нацистами території СРСР дещо відрізнялися від тих, що застосовували в європейських країнах. Там євреїв заганяли в гетто, із часом могли відправити до місць масового знищення у газових камерах. А на українських землях, які стали складовою СРСР до 1939 р., більшість єврейського населення загинула від куль у протитанкових ровах. Частину ровів викопали ще за радянської влади, інші копали за окупації військовополонені, місцеве населення або самі жертви.
Одна з акцій «остаточного вирішення» відбулася наприкінці серпня 1941 р. Ідеться про масовий розстріл євреїв у Кам’янець-Подільському, де їх на початок війни мешкало близько 10 тис. осіб. У першій декаді серпня 1941-го угорська влада депортувала майже 18 тис. євреїв із Закарпаття в окуповану німцями Україну. Нацисти змусили їх іти маршем від Коломиї до Кам’янця-Подільського, де разом із місцевими євреями розстріляли протягом 26–29 серпня (разом 23,6 тис. осіб). Євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944-го вивезли до концтабору Аушвіц. Там переважна більшість з них загинула в газових камерах відразу після прибуття.
Аушвіц ‑ найбільший концентраційний табір нацистської Німеччини. Він існував на території Польщі (в м. Освенцим) упродовж 1940–1945 рр. До 1942 р. це був один з багатьох концтаборів Третього Рейху; від 1942 р. ‑ головний осередок масового винищення євреїв. Аушвіц став для світу символом терору, Голокосту й геноциду.
Вчені вважають, що за весь час у концтаборі було ув’язнено близько 1,3 млн осіб, з яких 1,1 млн знищили. Крім євреїв і поляків ‑ двох найбільш постраждалих етнічних груп – в Аушвіці утримували радянських військовополонених і представників інших національностей. Серед них були й українці та вихідці з українських земель, за припущенням дослідників – близько 100 тис. осіб.
Страхітлива політика терору проти євреїв на території окупованої України знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту на українських територіях стало близько 1,5 млн осіб.
Україна на державному рівні вперше долучилася до вшанування пам’яті у Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту у 2012 році, відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру». Однак громадські ініціативи вшанування пам’яті жертв Голокосту 27 січня розпочалися відразу по ухваленню резолюції Генасамблеєю ООН.
Дату приурочено до звільнення 1945 року військами 1-го Українського фронту в’язнів нацистського концтабору Аушвіц, який став у сучасному світі символом нацистських злочинів. Аушвіц ‑ єдиний колишній концтабір, а нині - музей, який внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку його відвідують мільйони туристів.
Нацистська расова політика базувалася на злочинних дискримінаційних заходах, що із часом переросли у масові страти. Першими жертвами цієї політики стало єврейське населення. Людей знищували лише за етнічну належність. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкригу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі ‑ в район Кракова, на Мадагаскар або за Урал) з розгортанням Другої світової війни виявилися примарними. Відтак нацисти вдалися до терору.
Методи Голокосту ‑ переслідування і масового винищення нацистами євреїв під час Другої світової ‑ на окупованій нацистами території СРСР дещо відрізнялися від тих, що застосовували в європейських країнах. Там євреїв заганяли в гетто, із часом могли відправити до місць масового знищення у газових камерах. А на українських землях, які стали складовою СРСР до 1939 р., більшість єврейського населення загинула від куль у протитанкових ровах. Частину ровів викопали ще за радянської влади, інші копали за окупації військовополонені, місцеве населення або самі жертви.
Одна з акцій «остаточного вирішення» відбулася наприкінці серпня 1941 р. Ідеться про масовий розстріл євреїв у Кам’янець-Подільському, де їх на початок війни мешкало близько 10 тис. осіб. У першій декаді серпня 1941-го угорська влада депортувала майже 18 тис. євреїв із Закарпаття в окуповану німцями Україну. Нацисти змусили їх іти маршем від Коломиї до Кам’янця-Подільського, де разом із місцевими євреями розстріляли протягом 26–29 серпня (разом 23,6 тис. осіб). Євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944-го вивезли до концтабору Аушвіц. Там переважна більшість з них загинула в газових камерах відразу після прибуття.
Аушвіц ‑ найбільший концентраційний табір нацистської Німеччини. Він існував на території Польщі (в м. Освенцим) упродовж 1940–1945 рр. До 1942 р. це був один з багатьох концтаборів Третього Рейху; від 1942 р. ‑ головний осередок масового винищення євреїв. Аушвіц став для світу символом терору, Голокосту й геноциду.
Вчені вважають, що за весь час у концтаборі було ув’язнено близько 1,3 млн осіб, з яких 1,1 млн знищили. Крім євреїв і поляків ‑ двох найбільш постраждалих етнічних груп – в Аушвіці утримували радянських військовополонених і представників інших національностей. Серед них були й українці та вихідці з українських земель, за припущенням дослідників – близько 100 тис. осіб.
Страхітлива політика терору проти євреїв на території окупованої України знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту на українських територіях стало близько 1,5 млн осіб.
👍11😢9😱6❤1