🔥«Вогняній стадії» Революції гідності сьогодні 10 років. 19 січня 2014 року протистояння на Грушевського, увійшли в історію як «Вогнехреща».

Перехід від мирних протестів до силового протистояння з режимом – було відповіддю на ухвалення 16 січня 2014-го «диктаторських законів».

19 січня у Києві зібралося вже традиційне недільне віче. На знак протесту проти ухвалених «Законів про диктатуру» частина мітингувальників вирішила пройти вулицею Грушевського до Верховної Ради. На той момент силовики вже блокували доступ до урядового кварталу.

У відповідь на цю спробу протестувальників внутрішні війська застосували проти активістів травматичну зброю, сльозогінний газ, світло-шумові гранати і водомети, які заборонені при мінусовій температурі. А протестувальники використали коктейлі молотова та підпалили перші шини.

Уже за кілька днів, на День Соборності, 22 січня з’явились перші загиблі майданівці. Смертельних поранень із вогнепальної зброї зазнали Сергій Нігоян із Дніпропетровщини та білорус Михайло Жизневський. Поранений того дня львів’янин Роман Сеник помер за кілька днів у лікарні. 22-го під Києвом виявили тіло зі слідами тортур викраденого напередодні львів’янина Юрія Вербицького. За кілька днів унаслідок отриманих травм померли майданівці Олександр Бадера та Богдан Калиняк.

Детальніше про події тих днів розповідає документальна стрічка Українського інституту національної памʼяті «Вогнехреща» (реж. Тетяна Ковтунович). Вона побудована на свідченнях учасників. Премʼєра фільму відбулася у січні 2022 року. Лишаємо лінк для перегляду за посиланням.

​​20 січня – День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Оборона Донецького летовища тривала 242 дні – з 26 травня 2014 року до 23 січня 2015-го. ДАП героїчно обстоювали люди, які виявилися сильнішими за бетон. Їх стали називати «кіборгами». За найпоширенішою версією, так про захисників ДАП казали вороги, які не могли інакше пояснити, чому гарнізон неможливо взяти штурмом.

💬«Темрява, обриси спаленої техніки, купи брухту під ногами, що зрадливо видають кроки - постапокаліпсис у всій красі. Якесь відчуття нереальності, ніби у комп’ютерній грі, тільки не можна зберегтись у разі чого. Є лише одна спроба одне життя…», – описує у своїй книзі «Точка неповернення» події оборони ДАП письменник та «кіборг» Дмитро Вербич.

⚔️20 січня 2015 року терористи підірвали бетонні перекриття нового терміналу аеропорту, а 21 січня вщухли останні бої за ДАП. За оцінками генерала, Героя України Олега Мікаца, який тоді командував 93-ю окремою механізованою бригадою, утримання Донецького аеропорту не давало ворогу діяти.

💬«Найбільші бої за Дебальцеве почалися після того, як упав Донецький аеропорт. І якби там не було українських військових, усе могло закінчитися для України втратою не тільки Дебальцевого, а й інших територій. ДАП сковував сили супротивника», – пояснював Мікац в інтерв’ю ВВС.

😢За даними Міністерства оборони (https://bit.ly/3GNw9Uy), в затяжному бою загинуло 97 оборонців, п’ятьох із яких відзначено найвищою державною нагородою «Герой України» посмертно. Ще троє військовослужбовців досі вважаються зниклими безвісти.

ℹ️Підбірка матеріалів про Донецький аеропорт та його захисників:
⏩про долю Максима Ридзанича, що останнім вийшов з ДАП, у рубриці «Історичний календар».
⏩фотовиставка УІНП «Героїчна оборона Донецького аеропорту (2014–2015)».
⏩спогади про оборону ДАП командира «кіборгів» Олега Мікаца.
⏩про значення оборони ДАП для України.
⏩про те, якими були дні оборони для захисників Донецького аеропорту.

Арт Нікіта Тітов
#ДАП
#кіборги

​​🥰Щороку 22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Україна відзначає День Соборності.

❗️Цього дня з різницею в рік відбулось дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки, яке сталося у 1918 році, та проголошення Акта Злуки українських земель, що відбулося 1919-го.

💪Акт Злуки, проголошений 105 років тому – 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві, став епохальною історичною подією, коли українські землі об’єдналися в одній державі. Це стало основоположною віхою українського державотворення, увінчало соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.

🇺🇦Проголошення Соборності 22 січня 1919 року, коли Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналися в соборну державу, увінчало прагнення до єднання українців, розділених кордонами тогочасних імперій. Ця подія повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році.

👫Окрім об’єднання розрізнених земель, на яких проживає одна нація в спільну державу, Соборність ще й символізує духовну консолідацію всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Нарешті, соборність невіддільна від суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту побудови демократичної держави, є запорукою виживання й існування нації.

⚔️Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.

🤝 Соборність передбачає не лише пам’ять про спільне минуле, а й потребує згуртованої співпраці заради майбутнього, як на полі бою, так і в тилу. Коли ми, з різних регіонів, разом працюємо, боремося з російськими агресорами, створюємо знакове і важливе, адже ціль у нас спільна: незалежна, демократична і соборна Україна. Наша єдність – наша зброя!

🤓Також запрошуємо вас сьогодні, о 18:00 відвідати публічну дискусію присвячену Дню Соборності: «Відстояти Соборність: чому в 1919-му не вдалося і що робити, щоб вийшло зараз?» за участі відомих істориків та військовослужбовців Сил оборони України.

​​#FightForUkraine

Піднімав дух полоненим побратимам, переказуючи їм сюжети улюблених фільмів. Бойовик медик Орест Грицюк провів у російському полоні дев’ять місяців та повернувся в межах обміну 26 квітня 2023-го року.

Орест Грицюк родом з міста Нетішин. До початку повномасштабного вторгнення служив у патрульній поліції міста Київ, спершу у якості патрульного, а згодом, як інспектор з психологічного забезпечення. У 2021 році звільнився зі служби та влаштувався в компанію «Нова Пошта», де проводив внутрішні тренінги для співробітників компанії.

Після початку вторгнення долучився до нетішинської самооборони, де навчався вчорашніх цивільних базовим військовим навичкам. У квітні 2022-го чоловіка мобілізували до Сил оборони. Служив на Донецькому напрямку бойовим медиком.

У серпні 2022-го року підрозділ, де служив сержант Грицюк потрапив у ситуацію, в якій не можна було надіслати підкріплення. Коли у бійців закінчились патрони, щоб врятувати життя пораненим, було ухвалене рішення здатись в полон.

Уже в полоні, Грицюк зумів переконати російського офіцера не розстрілювати полонених артилеристів та надав медичну допомогу побратимам.

Більшу частину перебування в полоні – утримувався в Горлівській колонії.

«Я ніколи не думав, що в ХХІ столітті взнаю, що таке “плятянные вши”, які заводяться у всіх швах. Ми зранку прокидались, нас всіх шикували, ми співали гімн Росії. Неможливо його до речі не співати. Ходять і дивляться. Хто не співає - фізичний вплив. Потім під “Катюшу” на сніданок. А після їжі і до обіду ми вишукували вошей. Ось так групками, по п’ять-шість людей, як на волі люди збирались кави попити, ми збирались, спілкувались і давили вошей», – розповідав в інтерв’ю Грицюк.

Також, щоб підняти моральний дух побратимів, Орест влаштовував своєрідні «кінопокази». Він детально переказував відомі кінофільми, щоб були хоч якоюсь розрадою для військових у полоні. Переповідав фільми Квентіна Тарантіно, перші три частини «Термінатора», воєнну драму «Врятувати рядового Раяна», історичну драму «Форрест Гамп».

«Улюблений був “Врятувати рядового Раяна”. От здавалося б військові в полоні, нащо вам ця війна? Але ні постійно просили “Рядового Раяна” розказати», – згадував у інтерв’ю Грицюк.

26 квітня 2023 року сержант Орест Грицюк повернувся в межах обміну полоненими. Більше про допити російськими каральними органами та реабілітацію після полону дивіться у розлогому інтерв’ю Ореста Грицюка.

​​27 січня в багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Генеральна асамблея ООН 1 листопада 2005 р. ухвалила Резолюцію №60/7, де зазначено, що «Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…».

Україна на державному рівні вперше долучилася до вшанування пам’яті у Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту у 2012 році, відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру». Однак громадські ініціативи вшанування пам’яті жертв Голокосту 27 січня розпочалися відразу по ухваленню резолюції Генасамблеєю ООН.

Дату приурочено до звільнення 1945 року військами 1-го Українського фронту в’язнів нацистського концтабору Аушвіц, який став у сучасному світі символом нацистських злочинів. Аушвіц ‑ єдиний колишній концтабір, а нині - музей, який внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку його відвідують мільйони туристів.

Нацистська расова політика базувалася на злочинних дискримінаційних заходах, що із часом переросли у масові страти. Першими жертвами цієї політики стало єврейське населення. Людей знищували лише за етнічну належність. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкригу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі ‑ в район Кракова, на Мадагаскар або за Урал) з розгортанням Другої світової війни виявилися примарними. Відтак нацисти вдалися до терору.

Методи Голокосту ‑ переслідування і масового винищення нацистами євреїв під час Другої світової ‑ на окупованій нацистами території СРСР дещо відрізнялися від тих, що застосовували в європейських країнах. Там євреїв заганяли в гетто, із часом могли відправити до місць масового знищення у газових камерах. А на українських землях, які стали складовою СРСР до 1939 р., більшість єврейського населення загинула від куль у протитанкових ровах. Частину ровів викопали ще за радянської влади, інші копали за окупації військовополонені, місцеве населення або самі жертви.

Одна з акцій «остаточного вирішення» відбулася наприкінці серпня 1941 р. Ідеться про масовий розстріл євреїв у Кам’янець-Подільському, де їх на початок війни мешкало близько 10 тис. осіб. У першій декаді серпня 1941-го угорська влада депортувала майже 18 тис. євреїв із Закарпаття в окуповану німцями Україну. Нацисти змусили їх іти маршем від Коломиї до Кам’янця-Подільського, де разом із місцевими євреями розстріляли протягом 26–29 серпня (разом 23,6 тис. осіб). Євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944-го вивезли до концтабору Аушвіц. Там переважна більшість з них загинула в газових камерах відразу після прибуття.

Аушвіц ‑ найбільший концентраційний табір нацистської Німеччини. Він існував на території Польщі (в м. Освенцим) упродовж 1940–1945 рр. До 1942 р. це був один з багатьох концтаборів Третього Рейху; від 1942 р. ‑ головний осередок масового винищення євреїв. Аушвіц став для світу символом терору, Голокосту й геноциду.

Вчені вважають, що за весь час у концтаборі було ув’язнено близько 1,3 млн осіб, з яких 1,1 млн знищили. Крім євреїв і поляків ‑ двох найбільш постраждалих етнічних груп – в Аушвіці утримували радянських військовополонених і представників інших національностей. Серед них були й українці та вихідці з українських земель, за припущенням дослідників – близько 100 тис. осіб.

Страхітлива політика терору проти євреїв на території окупованої України знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту на українських територіях стало близько 1,5 млн осіб.