Український інститут національної памʼяті та громадська організація «Вшануй» пропонують до громадського обговорення проєкт церемоніалу хвилини мовчання.
Хвилина мовчання – це щоденний ритуал подяки, пошани та пам’яті. Ця символічна об’єднавча дія, відкрита для участі всіх людей, покликана зберегти пам’ять про російсько-українську війну та ціну нашої спільної боротьби за свободу і незалежність.
Три варіанти церемоніалу містять текстову та практичну частину, ознайомитись з церемоніалами можна за посиланням.
Пропозиції та зауваження до пропонованих варіантів ритуалу просимо надсилати на офіційну електронну адресу УІНП: uinp@memory.gov.ua до 15 грудня 2024 року включно. Формат оформлення – довільний. У темі електронного листа необхідно зазначити: «Для обговорення церемоніалу хвилини мовчання».
Після збору та опрацювання пропозицій Український інститут національної памʼяті передасть проєкт церемоніалу Уряду для схвалення у вигляді рекомендацій суб’єктам владних повноважень, підприємствам, установам та організаціям різних форм власності для використання за потреби.
Хвилина мовчання – це щоденний ритуал подяки, пошани та пам’яті. Ця символічна об’єднавча дія, відкрита для участі всіх людей, покликана зберегти пам’ять про російсько-українську війну та ціну нашої спільної боротьби за свободу і незалежність.
Три варіанти церемоніалу містять текстову та практичну частину, ознайомитись з церемоніалами можна за посиланням.
Пропозиції та зауваження до пропонованих варіантів ритуалу просимо надсилати на офіційну електронну адресу УІНП: uinp@memory.gov.ua до 15 грудня 2024 року включно. Формат оформлення – довільний. У темі електронного листа необхідно зазначити: «Для обговорення церемоніалу хвилини мовчання».
Після збору та опрацювання пропозицій Український інститут національної памʼяті передасть проєкт церемоніалу Уряду для схвалення у вигляді рекомендацій суб’єктам владних повноважень, підприємствам, установам та організаціям різних форм власності для використання за потреби.
❤14👍5
11 грудня вшановується День пам'яті євреїв Криму і кримчаків, які загинули в роки Другої світової війни. Цього дня у 1941 році нацисти розпочали масові розстріли кримських євреїв і кримчаків під Сімферополем.
У рамках нашої співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ми підготували для вас черговий допис.
Детальніше ➡
У рамках нашої співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ми підготували для вас черговий допис.
Детальніше ➡
💔15😢5
Протягом осені співробітники Українського інституту національної пам’яті здійснили робочі поїздки із обстеження місць поховань та меморіальних об’єктів на місцях пам’яті польського народу в Україні.
Співробітники відвідали більше десяти місць пам’яті на території Рівненської, Волинської, Львівської, Тернопільської областей. Обстежено локації, вказані у заявках на проведення пошукових та ексгумаційних робіт в Україні в офіційних зверненнях польської сторони, зверненнях окремих польських громадян, а також вже облаштовані раніше місця пам’яті польського народу в Україні.
Під час поїздки співробітники Інституту детально проаналізували стан збереження місць пам’яті, провели їх поточний благоустрій та вшанували памʼять загиблих людей, встановивши лампадки.
💬«Проведені експедиції наших фахівців є важливою частиною підготовки до запланованих у 2025-2026 роках робіт з впорядкування місць памʼяті польського народу в Україні, а також елементом поточного моніторингу стану справ на відповідних локаціях. Вони також можуть бути корисними органам місцевого самоврядування у плануванні та організації подальшого благоустрою та опіки», - розповів голова УІНП Антон Дробович.
❗️Нагадуємо, що українська сторона з 2015 року очікує на відновлення зруйнованої вандалами української могили на горі Монастир в Підкарпатському воєводстві (Польща).
Співробітники відвідали більше десяти місць пам’яті на території Рівненської, Волинської, Львівської, Тернопільської областей. Обстежено локації, вказані у заявках на проведення пошукових та ексгумаційних робіт в Україні в офіційних зверненнях польської сторони, зверненнях окремих польських громадян, а також вже облаштовані раніше місця пам’яті польського народу в Україні.
Під час поїздки співробітники Інституту детально проаналізували стан збереження місць пам’яті, провели їх поточний благоустрій та вшанували памʼять загиблих людей, встановивши лампадки.
💬«Проведені експедиції наших фахівців є важливою частиною підготовки до запланованих у 2025-2026 роках робіт з впорядкування місць памʼяті польського народу в Україні, а також елементом поточного моніторингу стану справ на відповідних локаціях. Вони також можуть бути корисними органам місцевого самоврядування у плануванні та організації подальшого благоустрою та опіки», - розповів голова УІНП Антон Дробович.
❗️Нагадуємо, що українська сторона з 2015 року очікує на відновлення зруйнованої вандалами української могили на горі Монастир в Підкарпатському воєводстві (Польща).
😢11👍5💔1
#FightForUkraine
Артем Ковбасинський був відомим артистом балету в Клайпедському державному музичному театрі в Литві, проте з початком повномасштабного вторгнення Росії повернувся в рідні Бровари, аби приєднатися до Сил оборони України.
В свої 4 роки Артем втратив обох батьків та, потрапивши з старшою сестрою в різні дитячі будинки, був повністю відокремлений від родини. Вже через рік його усиновили в нову сім’ю, де й помітили талант майбутнього артиста. Прийомні батьки віддали хлопця в професійну школу танців, а вже в 2019 році він отримав диплом хореографа в Київській муніципальній академії танцю імені Сержа Лифаря.
Згодом Ковбасинський переїхав до Литви, де приєднався до балетної трупи Клайпедського державного музичного театру. Він успішно виконував ролі в різноманітних сольних та групових номерах, а в 2021 році навіть зміг відновити контакт з сестрою та своєю біологічною родиною з Київщини.
Після початку повномасштабного вторгнення артист прийняв рішення приєднатися до захисту держави. Відігравши останні вистави та зібравши потрібне спорядження, Артем Ковбасинський вже в березні 2022 року повернувся в Україну та вступив у лави Сил оборони.
«За такої ситуації в Україні я не можу просто спокійно сидіти в Клайпеді і спостерігати за подіями в країні. Якби я це зробив, я б загубився як людина... Я б втратив людяність у своєму серці... Це рішення було важким, не буду приховувати. Адже, живучи в Клайпеді, я створив свій маленький світ: у мене є кохана дівчина, квартира, кіт і багато хороших друзів, які всіляко мене відмовляли... Але інакше я не можу.», – так він прокоментував своє рішення в інтерв’ю литовському виданню.
У вересні 2024 року стало відомо про загибель Артема на фронті.
Артем Ковбасинський був відомим артистом балету в Клайпедському державному музичному театрі в Литві, проте з початком повномасштабного вторгнення Росії повернувся в рідні Бровари, аби приєднатися до Сил оборони України.
В свої 4 роки Артем втратив обох батьків та, потрапивши з старшою сестрою в різні дитячі будинки, був повністю відокремлений від родини. Вже через рік його усиновили в нову сім’ю, де й помітили талант майбутнього артиста. Прийомні батьки віддали хлопця в професійну школу танців, а вже в 2019 році він отримав диплом хореографа в Київській муніципальній академії танцю імені Сержа Лифаря.
Згодом Ковбасинський переїхав до Литви, де приєднався до балетної трупи Клайпедського державного музичного театру. Він успішно виконував ролі в різноманітних сольних та групових номерах, а в 2021 році навіть зміг відновити контакт з сестрою та своєю біологічною родиною з Київщини.
Після початку повномасштабного вторгнення артист прийняв рішення приєднатися до захисту держави. Відігравши останні вистави та зібравши потрібне спорядження, Артем Ковбасинський вже в березні 2022 року повернувся в Україну та вступив у лави Сил оборони.
«За такої ситуації в Україні я не можу просто спокійно сидіти в Клайпеді і спостерігати за подіями в країні. Якби я це зробив, я б загубився як людина... Я б втратив людяність у своєму серці... Це рішення було важким, не буду приховувати. Адже, живучи в Клайпеді, я створив свій маленький світ: у мене є кохана дівчина, квартира, кіт і багато хороших друзів, які всіляко мене відмовляли... Але інакше я не можу.», – так він прокоментував своє рішення в інтерв’ю литовському виданню.
У вересні 2024 року стало відомо про загибель Артема на фронті.
😢15💔8👍1
Віктор Зелінський народився у місті Олександрівськ (нині Запоріжжя) в родині військового. Рід Зелінських має довге козацьке коріння, яке тягнулось ще з часів Богдана Хмельницького.
Поступово здобував фах військового, навчаючись спочатку в Псковсковському кадетському корпусі, а пізніше у Костянтинівському та Михайлівському артилерійському училищах у Петербурзі.
Брав участь у російсько-японській війні, як артилерійський офіцер. До початку Першої світової дослужився до генерал-майора та був нагороджений вищою військовою нагородою Російської імперії – орденом Святого Георгія. Під час Першої світової Віктор Зелінський потрапив у полон, намагався втекти і був направлений у більш суворий табір – Бішосферд у Саксонії.
У 1918 році сформував і очолив Першу українську козацьку дивізію Синьожупанників з українських військовополонених. Прибувши з дивізією до Києва Зелінський потрапив у складне становище, де з одного боку відчував неприязнь Центральної Ради, яка була переповнена пацифістськими настроями, а з іншого боку – існування великого національного військового підрозділу не влаштовувало німецьких союзників.
Після приходу до влади Павла Скоропадського, дивізію було розформовано, а самого Зелінського направлено на штабну службу до Полтави.
Наприкінці 1918 року він увійшов до вищого командного складу антигетьманського повстання під проводом Симона Петлюри.
У 1919 році був підвищений до генерал-поручника та переведений на дипломатичну службу. Проводив переговори щодо українських полонених в італійських таборах, та був інспектором українських військ, що перебували у Польщі.
Помер у 1940 році в окупованому німцями польському місті Соппот.
Поступово здобував фах військового, навчаючись спочатку в Псковсковському кадетському корпусі, а пізніше у Костянтинівському та Михайлівському артилерійському училищах у Петербурзі.
Брав участь у російсько-японській війні, як артилерійський офіцер. До початку Першої світової дослужився до генерал-майора та був нагороджений вищою військовою нагородою Російської імперії – орденом Святого Георгія. Під час Першої світової Віктор Зелінський потрапив у полон, намагався втекти і був направлений у більш суворий табір – Бішосферд у Саксонії.
У 1918 році сформував і очолив Першу українську козацьку дивізію Синьожупанників з українських військовополонених. Прибувши з дивізією до Києва Зелінський потрапив у складне становище, де з одного боку відчував неприязнь Центральної Ради, яка була переповнена пацифістськими настроями, а з іншого боку – існування великого національного військового підрозділу не влаштовувало німецьких союзників.
Після приходу до влади Павла Скоропадського, дивізію було розформовано, а самого Зелінського направлено на штабну службу до Полтави.
Наприкінці 1918 року він увійшов до вищого командного складу антигетьманського повстання під проводом Симона Петлюри.
У 1919 році був підвищений до генерал-поручника та переведений на дипломатичну службу. Проводив переговори щодо українських полонених в італійських таборах, та був інспектором українських військ, що перебували у Польщі.
Помер у 1940 році в окупованому німцями польському місті Соппот.
❤11💔6👍2
Минулої неділі вшановували жертв «Грецької операції» НКВД, у межах якої радянська влада масово репресувала представників грецьких громад насамперед у Приазов’ї та на Кавказі.
Внаслідок цієї «операції» арештували понад 20 тисяч греків, 93% арештованих розстріляли. За оцінкою дослідника Івана Джухи, в Україні жертвами стали від 7,6 тисячі до 9,4 тисячі представників грецької громади. Переважно це були чоловіки до 50 років. Більшість – греки Приазов’я.
Формально «Грецька операція» розпочалася 11 грудня 1937 року з директиви народного комісара внутрішніх справ Миколи Єжова, в якій ішлося про необхідність ліквідувати «широку мережу грецьких націоналістичних, шпигунсько-диверсійних, повстанських, шкідницьких організацій, кінцевою метою яких є ліквідація радянської влади в місцях компактного проживання греків на території Радянського Союзу та встановлення буржуазної держави фашистського типу». Однак перші арешти розпочалися 15 грудня 1937-го.
Репресії представників грецьких громад відбувалися в Грузії, Азербайджані, Криму, а також на Кубані й Одещині. Однак наймасштабніше «Грецьку операцію» проводили в сучасній Донецькій області, де найбільше греків мешкало у Маріуполі та навколишніх селах. Їхніх предків переселила туди ще Катерина ІІ наприкінці XVIII століття.
Першочерговим завданням сталінських спецслужб була ліквідація грецької інтелігенції. Тому першими арештували учителів, викладачів, інженерів, лікарів тощо. Одночасно з арештами людей радянська влада ліквідувала мережу грецьких шкіл та друкарень. Закрили також редакцію газети «Колехтивістис», а її головного редактора та зачинателя румейської (кримсько-грецької) літератури Георгія Костоправа розстріляли (на ілюстрації внизу – фрагмент памʼятника Георгію Костоправу у його рідному селі Малоянисоль на Донеччині). Ліквідували й Маріупольський грецький педагогічний технікум, а більшість його викладацького складу розстріляли в перші тижні терору проти грецької громади.
Молох репресій не жалів нікого. Трагічний приклад цього – історія інженера Костянтина Челпана, головного конструктора машинобудування на Харківському паровозобудівному заводі. У 1935 році він отримав орден Леніна за створення двигуна для танка Т-34, а вже в 1937, після тортур у харківській в’язниці, Челпана розстріляли як члена «грецької контрреволюційної організації».
«Грецька операція» НКВД – ще один приклад, що комуністичний режим СРСР був людиноненависницьким у своїй суті. Його врешті потрібно визнати таким і засудити всім світом.
Внаслідок цієї «операції» арештували понад 20 тисяч греків, 93% арештованих розстріляли. За оцінкою дослідника Івана Джухи, в Україні жертвами стали від 7,6 тисячі до 9,4 тисячі представників грецької громади. Переважно це були чоловіки до 50 років. Більшість – греки Приазов’я.
Формально «Грецька операція» розпочалася 11 грудня 1937 року з директиви народного комісара внутрішніх справ Миколи Єжова, в якій ішлося про необхідність ліквідувати «широку мережу грецьких націоналістичних, шпигунсько-диверсійних, повстанських, шкідницьких організацій, кінцевою метою яких є ліквідація радянської влади в місцях компактного проживання греків на території Радянського Союзу та встановлення буржуазної держави фашистського типу». Однак перші арешти розпочалися 15 грудня 1937-го.
Репресії представників грецьких громад відбувалися в Грузії, Азербайджані, Криму, а також на Кубані й Одещині. Однак наймасштабніше «Грецьку операцію» проводили в сучасній Донецькій області, де найбільше греків мешкало у Маріуполі та навколишніх селах. Їхніх предків переселила туди ще Катерина ІІ наприкінці XVIII століття.
Першочерговим завданням сталінських спецслужб була ліквідація грецької інтелігенції. Тому першими арештували учителів, викладачів, інженерів, лікарів тощо. Одночасно з арештами людей радянська влада ліквідувала мережу грецьких шкіл та друкарень. Закрили також редакцію газети «Колехтивістис», а її головного редактора та зачинателя румейської (кримсько-грецької) літератури Георгія Костоправа розстріляли (на ілюстрації внизу – фрагмент памʼятника Георгію Костоправу у його рідному селі Малоянисоль на Донеччині). Ліквідували й Маріупольський грецький педагогічний технікум, а більшість його викладацького складу розстріляли в перші тижні терору проти грецької громади.
Молох репресій не жалів нікого. Трагічний приклад цього – історія інженера Костянтина Челпана, головного конструктора машинобудування на Харківському паровозобудівному заводі. У 1935 році він отримав орден Леніна за створення двигуна для танка Т-34, а вже в 1937, після тортур у харківській в’язниці, Челпана розстріляли як члена «грецької контрреволюційної організації».
«Грецька операція» НКВД – ще один приклад, що комуністичний режим СРСР був людиноненависницьким у своїй суті. Його врешті потрібно визнати таким і засудити всім світом.
💔22👍5
#FightForUkraine
28 жовтня, на День незалежності Чехії, президент країни Петр Павел нагородив посмертно вищою відзнакою для військових – медаллю «За героїзм», чеського добровольця Інтернаціонального Легіону ЗСУ Карела Кучеру, який загинув у боях під час оборони Бахмуту в 2023 році.
Карел Кучера народився 2000 року в містечку Раковнік, поблизу Праги. З дитинства він захоплювався фотографією та військовою справою. Після повноліття пройшов військові збори та був зарахований в резерв Збройних сил Чехії.
Після гімназії, за порадами батьків, Карел опановував вчительський фах в університеті. Однак після початку пандемії та переходу на онлайн-навчання, вирішив покинути його та готувався до вступу в Університет оборони у Брно.
З початком повномасштабного вторгнення в Україну, він активно слідкував за новинами, брав участь у гуманітарних акціях і зборах коштів для підтримки українців. Згодом вирішив, що цього замало та долучився до 3-го батальйону Інтернаціонального Легіону. Карел Кучера загинув у березні 2023 року під час виконання бойових завдань в районі Бахмута. Похований у Чехії.
Посмертно відзначений українським орденом «За мужність» ІІІ ступеню, а також почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест». Також Карел Кучера був нагороджений чеською медаллю «За героїзм» – він став першим чеським добровольцем, якого відзначили державною нагородою власної країни за особисту мужність та відвагу в боях за незалежність України.
28 жовтня, на День незалежності Чехії, президент країни Петр Павел нагородив посмертно вищою відзнакою для військових – медаллю «За героїзм», чеського добровольця Інтернаціонального Легіону ЗСУ Карела Кучеру, який загинув у боях під час оборони Бахмуту в 2023 році.
Карел Кучера народився 2000 року в містечку Раковнік, поблизу Праги. З дитинства він захоплювався фотографією та військовою справою. Після повноліття пройшов військові збори та був зарахований в резерв Збройних сил Чехії.
Після гімназії, за порадами батьків, Карел опановував вчительський фах в університеті. Однак після початку пандемії та переходу на онлайн-навчання, вирішив покинути його та готувався до вступу в Університет оборони у Брно.
З початком повномасштабного вторгнення в Україну, він активно слідкував за новинами, брав участь у гуманітарних акціях і зборах коштів для підтримки українців. Згодом вирішив, що цього замало та долучився до 3-го батальйону Інтернаціонального Легіону. Карел Кучера загинув у березні 2023 року під час виконання бойових завдань в районі Бахмута. Похований у Чехії.
Посмертно відзначений українським орденом «За мужність» ІІІ ступеню, а також почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест». Також Карел Кучера був нагороджений чеською медаллю «За героїзм» – він став першим чеським добровольцем, якого відзначили державною нагородою власної країни за особисту мужність та відвагу в боях за незалежність України.
❤🔥23💔1
Сьогодні, 17 грудня, Антон Дробович офіційно завершує 5-річну каденцію на посаді голови Українського інституту національної пам’яті.
Ці роки були позначені великими потрясіннями для країни і світу. Та попри пандемію ковіду і повномасштабний етап війни, Інститут зберіг сталість і тяглість, продовжив послідовно реалізувати політику у сфері національної памʼяті, а в частині робочих напрямів і завдань вийшов на новий рівень.
Весь колектив Українського інституту національної пам’яті дякує Антону за 5 років плідної співпраці, лідерства та натхнення! За професійність, людяність, стратегічне бачення та невтомну роботу.
Його каденція засвідчила, що за наявності політичної волі та інституційної сталості можна досягати суттєвих якісних змін.
Це підтверджують соціологічні опитування, які показують, наприклад, суспільну підтримку державної політики національної памʼяті, зміну ставлення до памʼяті про Другу світову війну, зростання визнання Голодомору геноцидом, зміну меморіального ландшафту тощо.
Детальний звіт про роботу УІНП упродовж 5-річної каденції Антона Дробовича на сайті.
Бажаємо успіхів у наступних проєктах! Оскільки, як повідомив Антон під час звітної пресконференції, його робота надалі буде тісно повʼязана з напрямками, розпочатими в Інституті, сподіваємося, що наша співпраця продовжуватиметься у новому форматі.
Фото: Данила Павлова
Ці роки були позначені великими потрясіннями для країни і світу. Та попри пандемію ковіду і повномасштабний етап війни, Інститут зберіг сталість і тяглість, продовжив послідовно реалізувати політику у сфері національної памʼяті, а в частині робочих напрямів і завдань вийшов на новий рівень.
Весь колектив Українського інституту національної пам’яті дякує Антону за 5 років плідної співпраці, лідерства та натхнення! За професійність, людяність, стратегічне бачення та невтомну роботу.
Його каденція засвідчила, що за наявності політичної волі та інституційної сталості можна досягати суттєвих якісних змін.
Це підтверджують соціологічні опитування, які показують, наприклад, суспільну підтримку державної політики національної памʼяті, зміну ставлення до памʼяті про Другу світову війну, зростання визнання Голодомору геноцидом, зміну меморіального ландшафту тощо.
Детальний звіт про роботу УІНП упродовж 5-річної каденції Антона Дробовича на сайті.
Бажаємо успіхів у наступних проєктах! Оскільки, як повідомив Антон під час звітної пресконференції, його робота надалі буде тісно повʼязана з напрямками, розпочатими в Інституті, сподіваємося, що наша співпраця продовжуватиметься у новому форматі.
Фото: Данила Павлова
❤🔥25👍2❤1
Сенат, верхня палата парламенту, Чеської Республіки визнав депортацію кримськотатарського народу сталінським режимом у травні 1944 року актом геноциду.
За відповідне рішення під час сенатських слухань 18 грудня проголосувало 70 сенаторів, ще четверо утримались від голосування. Проти не голосував ніхто.
Отже, Чехія стала вже п’ятою державою, яка визнала на законодавчому рівні геноцидну сутність депортації кримських татар. У 2019 році депортацію кримських татар геноцидом також визнали парламенти Литви та Латвії. У 2022 – нижня палата парламенту Канади, а в 2024 – парламенти Польщі та Естонії.
Нагадаємо, що у 2015 році Верховна Рада України визнала геноцидом масові депортації кримськотатарського народу здійснені сталінським режимом у 1944 році.
За відповідне рішення під час сенатських слухань 18 грудня проголосувало 70 сенаторів, ще четверо утримались від голосування. Проти не голосував ніхто.
Отже, Чехія стала вже п’ятою державою, яка визнала на законодавчому рівні геноцидну сутність депортації кримських татар. У 2019 році депортацію кримських татар геноцидом також визнали парламенти Литви та Латвії. У 2022 – нижня палата парламенту Канади, а в 2024 – парламенти Польщі та Естонії.
Нагадаємо, що у 2015 році Верховна Рада України визнала геноцидом масові депортації кримськотатарського народу здійснені сталінським режимом у 1944 році.
👍16❤6🔥3😁1🤩1
Василь народився у Львові в родині технічних спеціалістів. З дитинства співав на сімейних святах. У 1983 році дев’ятирічного Василя старший брат Орест відвів до хорової капели «Дударик». Там відкрили талант хлопця. Спершу він співав дискантом та альтом, а потім – поєднував низькі партії баритона з високими партіями контртенора. Учасники «Дударика» згадують, що на репетиціях Василь із приятелем Юрієм Коласою любили виконувати пісню «Барселона», імітуючи голоси Монсеррат Кабальє та Фредді Мерк’юрі.
«Його голос я навіть боюсь кваліфікувати певним терміном, бо, мабуть, такого немає», – говорив про талант Сліпака його перший учитель, український диригент Микола Кацал.
Василь вступив до Львівського вищого державного музичного інституту імені Миколи Лисенка. Паралельно продовжував виступати, зокрема в європейських країнах. 1997-го став співаком Паризької національної опери. Він володів сімома іноземними мовами. Виконував оперні партії та арії в постановках Петра Чайковського, Джузеппе Верді, Жоржа Бізе, Вольфганга Амадея Моцарта та інших. Хоча найбільше Сліпак славився партією Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст».
Поряд із карʼєрою в опері Василь займався благодійною та громадською діяльністю. Був членом християнського руху «Віра і світло», який допомагає розумово неповносправним людям. Організовував концерти в колоніях для неповнолітніх.
З початком Революції гідності він організував у Франції акції на підтримку Майдану, займався гуманітарною підтримкою протестувальників в Україні. А з початком російської агресії у 2014 році організував благодійні концерти на підтримку дітей, які постраждали від бойових дій.
У травні 2015-го Василь вступив до складу 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу «Правого сектору». На передовій узяв позивний «Міф» – скорочено від Мефістофеля, оперної партії, що принесла йому славу.
Брав участь у боях біля Авдіївки, Водяного, Бахмута. Статус добровольця давав Василю змогу поєднувати участь у бойових діях з виступами в опері. Кошти від співочої кар’єри Сліпак передавав на потреби підрозділу. Так між виступами в Парижі та війною на Донбасі минув останній рік життя Василя. Він загинув 29 червня 2016-го під Бахмутом, виконуючи бойове завдання.
«Відбивали атаку сепарів, за участю арти, військової техніки. Василь загинув від кулі снайпера, з автоматом в руках», – розповідав командир Сліпака Олександр Карась.
Василя поховали у Львові, на Личаківському цвинтарі. У 2017 році його посмертно нагородили званням Героя України з врученням ордену «Золота Зірка».
«Його голос я навіть боюсь кваліфікувати певним терміном, бо, мабуть, такого немає», – говорив про талант Сліпака його перший учитель, український диригент Микола Кацал.
Василь вступив до Львівського вищого державного музичного інституту імені Миколи Лисенка. Паралельно продовжував виступати, зокрема в європейських країнах. 1997-го став співаком Паризької національної опери. Він володів сімома іноземними мовами. Виконував оперні партії та арії в постановках Петра Чайковського, Джузеппе Верді, Жоржа Бізе, Вольфганга Амадея Моцарта та інших. Хоча найбільше Сліпак славився партією Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст».
Поряд із карʼєрою в опері Василь займався благодійною та громадською діяльністю. Був членом християнського руху «Віра і світло», який допомагає розумово неповносправним людям. Організовував концерти в колоніях для неповнолітніх.
З початком Революції гідності він організував у Франції акції на підтримку Майдану, займався гуманітарною підтримкою протестувальників в Україні. А з початком російської агресії у 2014 році організував благодійні концерти на підтримку дітей, які постраждали від бойових дій.
У травні 2015-го Василь вступив до складу 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу «Правого сектору». На передовій узяв позивний «Міф» – скорочено від Мефістофеля, оперної партії, що принесла йому славу.
Брав участь у боях біля Авдіївки, Водяного, Бахмута. Статус добровольця давав Василю змогу поєднувати участь у бойових діях з виступами в опері. Кошти від співочої кар’єри Сліпак передавав на потреби підрозділу. Так між виступами в Парижі та війною на Донбасі минув останній рік життя Василя. Він загинув 29 червня 2016-го під Бахмутом, виконуючи бойове завдання.
«Відбивали атаку сепарів, за участю арти, військової техніки. Василь загинув від кулі снайпера, з автоматом в руках», – розповідав командир Сліпака Олександр Карась.
Василя поховали у Львові, на Личаківському цвинтарі. У 2017 році його посмертно нагородили званням Героя України з врученням ордену «Золота Зірка».
💔27👍1