5 серпня роковини офіційного початку масових репресій 1937-1938 років відомих також, як Великий терор.

Саме цього дня 1937 року наказ НКВД СРСР № 00447 набув чинності підставою для якого було рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Це рішення проголошувало найбільші репресії з метою знищення усіх, хто на думку радянського керівництва не годився для майбутньої побудови комунізму. Її теоретично обґрунтував новий очільник НКВД Микола Єжов і відредагував особисто Сталін.

Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГу НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 людей, то у січні 1938 року він був збільшений до 83 122 людей. З проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Репресивна кампанія тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. В Україні протягом 1937-1938 років було засуджено 197 617 людей, із них на смертну кару – 122 237.

Одним із символів тих страшних подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. Тут співробітники НКВД закатували та убили понад 20 тисяч людей.

Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

У 1994 році Генасамблея ООН встановила 9 серпня Міжнародний день корінних народів світу задля щорічної солідарності з тими народами, що становлять меншість на своїй історичній батьківщині.

Корінний народ – це не те саме, що національна меншина. В Україні проживає доволі багато національних меншин і лише декілька корінних народів. Щоб бути корінним народом, етнічна спільнота мала сформуватися як така саме на території України, бути носієм самобутньої мови та культури й не мати власної держави за межами України.

Поряд з українцями корінними народами в Україні є кримські татари, караїми та кримчаки – їхньою історичною батьківщиною є Крим. Міжнародне право та українське законодавство захищає корінні народи. Йдеться насамперед про збереження та розвиток власних мови, культури й традицій. А також про захист від утисків, примусової асиміляції чи геноциду.

Але на своїй історичній батьківщині, уже 11 років поспіль окупованому Криму, представники корінних народів, насамперед кримські татари, мають справу з протилежною реальністю. 

Асиміляція корінних народів – це давня тактика Російської імперії, яку продовжує сучасний російський режим, як у самій РФ (подивіться на становище так званих автономних республік та їхніх народів), так і на окупованих територіях. Тих, хто протидіє асиміляції чи уникає співпраці з окупаційною владою, – переслідують.

За даними Представництва Президента в Автономній Республіки Крим, станом на лютий 2025 року, відомо про 221 кримського політв’язня, 134 з них – кримські татари.

Захист прав корінних народів – це ознака сталої демократії та розвиненої державності. Україна, яка захищає права своїх корінних народів, принципово відрізняється від Росії, що, маючи в своєму складі десятки корінних народів, спрямовує зусилля на їхню асиміляцію, планомірно знищуючи їхні ідентичності, мови та культури. Та навіть фізично знищує, використовуючи їхнє чоловіче населення як людський матеріал у власних воєнних авантюрах.

Покликання науковця служити людям іноді має дуже трагічні виміри. Такою була доля українського фізика та винахідника Олега Геращенка, чию соту річницю від дня народження ми сьогодні відзначаємо.

Олег Геращенко народився 1925 року в Узбекистані. В 1939 році його родина переїхала до Києва. Майбутній науковець спершу обрав більш робітничу професію, навчаючись на механіка в морехідній училищі та річковому технікумі. Пізніше навчався на теплотехнічному факультеті в КПІ.

З 1949 року до 1951 року працював на Одеському суднобудівному та судноремонтному заводі. Любов до моря стала другою важливою стихією його життя – Олег Геращенко, попри наукову зайнятість, приділяв увагу вітрильному спорту й навіть мав звання майстра спорту.

З 1951 Олег Геращенко починає працювати в Інституті теплоенергетики АН УРСР. За 20 років пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до директора цього Інституту. Як науковець, він розвинув вітчизняну школу теплометрії – вивчення теплового потоку та різних типів його первинних перетворювачів. А також створення приладів, які могли б фіксувати тепловий потік та його потужність.

Очолюючи Інститут теплоенергетики Олег Геращенко керував низкою груп, що впроваджували принципи теплометрії у різні галузі, насамперед медицині, сільському господарстві, металургії, геології, харчовій та холодильній промисловостях.

У 1986 році Олег Геращенко брав участь в ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Науковець, попри те, що вже не очолював Інститут теплоенергетики, добровільно погодився поруч з фахівцями з дозиметричної розвідки проводити, вперше в історії масштабних техногенних аварій, теплометричну розвідку, що змогла достовірно виміряти потужність тепловиділення активної зони реактора.

На жаль, під час проведення теплометричних замірів Олег Геращенко отримав складні проблеми зі здоров’ями, через які помер у 1992 році, так і не реалізувавши всі свої наукові плани, проте залишивши велику українську школу теплометрії та теплофізичного приборобудування, яка досі є конкурентною у світі.

У свої 17 він пройшов курс молодого бійця в полку «Азов», повідомивши матері, що виїхав за кордон. У 18 – брав участь в обороні Маріуполя. Свої 19 років він зустрів на території металургійного комбінату «Азовсталь», потрапив у полон, був звільнений і знову повернувся на службу. У 21 рік загинув, захищаючи Україну.

«Моє життя нічого не варто порівняно із нацією» – це слова командира «Контакт 12» Назарія «Грєнки» Гринцевича, який віддав своє життя за оборону України.

Назарій Гринцевич народився у 2003 році на Вінниччині. З дитинства захоплювався футболом, часто відвідував матчі місцевого футбольного клубу «Нива». Саме у фанатському середовищі познайомився з учасниками бойових дій, зокрема з бійцями полку «Азов». Ці зустрічі відіграли важливу роль у формуванні його світогляду та вплинули на життєвий вибір. Ще підлітком Назарій ухвалив рішення: з настанням повноліття він стане до лав оборонців України.

Попри юний вік, Назарій пройшов курс молодого бійця в полку «Азов». З початком повномасштабного вторгнення Росії, він без вагань приєднався до оборони Маріуполя, де служив парамедиком в артилерійському дивізіоні. Під час бойових дій отримав два поранення, однак продовжив виконання завдань у зоні бойових дій.

Серед військовослужбовців Назарій був одним із наймолодших. Своє 19-річчя він зустрів під час оборони заводу «Азовсталь». Окремою ж рисою Назарія була глибока відданість обов’язку, стійкість духу та внутрішня сила. Під час оборони «Азовсталі» він сказав слова, які згодом стали символом незламності українських воїнів: «Що б не було у вас, любіть маму, їжте кашу і любіть Україну».

У травні 2022 року, після відповідного наказу Президента України, бійці гарнізону були змушені скласти зброю й здалися у полон. Назарій провів понад чотири місяці у колонії на тимчасово окупованій території. Звільнений у межах обміну 22 вересня 2022 року.

Після повернення з полону він не залишив службу. У складі підрозділу спецпризначення «Контакт 12» виконував обов’язки командира взводу оптичних спостерігачів. Брав участь у бойових діях на Луганщині, зокрема в районі Кремінної. 6 травня 2024 року Назарій Гринцевич загинув під час виконання бойового завдання в Серебрянському лісі, поблизу Кремінної. Йому був 21 рік. Похований у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

За проявлену мужність, відвагу і вірність присязі Назарій Гринцевич був нагороджений орденами «За мужність» III ступеня та Богдана Хмельницького III ступеня, медаллю «За військову службу Україні», нагрудним знаком «За відвагу», а також відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя». 7 липня 2025 року Указом Президента України Володимира Зеленського Назарію Гринцевичу посмертно присвоєно звання Герой України.

#FightForUkraine

🇺🇦🇵🇱 Запрошуємо на круглий стіл, присвячений 105-й річниці Битви під Варшавою, відомої як «Диво над Віслою» – ключової події польсько-більшовицької війни 1919-1921 років.

📍 Де: Укрінформ (Богдана Хмельницького, 8/16, Київ)
⏱ Коли: 20 серпня,14:30

Учасники круглого столу обговорять геополітичне значення битви для Європи, історичні паралелі спільного опору російській агресії та український вклад у «Диво над Віслою».

До участі запрошені:

Андрій Руккас – історик, кандидат наук, доцент;
Ґжегож Новік – історик, доктора габілітований, заступник Директора музею Юзефа Пілсудського з наукової роботи;
Даріус Слота – Аташе з питань оборони Польщі, полковник;
Марцін Олдак – керівник Музею Варшавської битви 1920 року;
Олександр Алфьоров – історик, Голова Українського інституту національної пам’яті, майор запасу;
Пйотр Лукасєвіч – Тимчасовий повірений у справах Республіки Польща в Україні;
Ярослав Тинченко – заступник директора Національного військово-історичного музею України, кандидат історичних наук.

👥 Захід відкритий для представників засобів масової інформації.

Організатори: Український інститут національної пам'яті, Укрінформ

Віктор Петров, позивний «Лелека», львів’янин, який знімав документальні фільми, відеосюжети та комерційні відеокліпи.
Разом з іншою журналісткою він створив студію зйомки та монтажу WHAT IF Creative Studio, а також креативну школу для підлітків-львів’ян і внутрішньо переміщених осіб.

Віктор здобув вищу освіту на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка та закінчив військову кафедру, отримавши звання молодшого лейтенанта.

Він був першим редактором інтернет-видання «Сихів Медіа» і заснував WHAT IF Creative Studio та Креативну школу What If. Віктор активно здавав кров і тромбоцити для онкохворих дітей, за що був нагороджений почесного звання «Донор України».

На початку повномасштабного вторгнення він намагався приєднатися до Сил оборони, проте спочатку його не взяли. Однак у жовтні 2022 року він все ж був направлений на навчання.

Служив у Сіверську, Дружківці та Бахмуті. У 2023 році, виконуючи обов’язки командира роти, мав у підпорядкуванні понад 100 військовослужбовців.
Віктор загинув 26 травня 2023 року від влучання міни, запущеної дроном, під час евакуації тіла побратима в районі міста Часів Яр на Донеччині.

Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. 29 вересня 2023 року указом Президента України був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Журналістка та режисерка Ґала Козютинська створила документальний фільм «Лелеки завжди повертаються додому», присвячений пам'яті Віктора Петрова. Стрічка розповідає про його життя, активізм, волонтерську діяльність та службу в армії. Фільм також висвітлює його позивний «Лелека», який він обрав через переконання, що лелеки завжди повертаються додому.

#FightForUkraine

21 серпня світ з ініціативи ООН вшановує жертв тероризму. Росія у війні з Україною постійно вдається до методів терору, й не лише після 24 лютого 2022 року. Нижче підібрали кричущі приклади, що нагадують про терористичну сутність Росії.

Терор щодо цивільних українців Росія почала застосовувати ще в 2014 році, переслідуючи на окупованих територіях цивільне населення, яке не чинило збройного спротиву, але й не було лояльним до окупаційної адміністрації. Йдеться, наприклад, про активістів Євромайдану в Криму, як то кінорежисер Олег Сенцов, громадський діяч Олександр Кольченко та фермер Володимир Балух, яких спершу катували, а потім незаконно засудили на великі терміни ув’язнення за сфабрикованими справами. Або ж про депутата Горлівської міськради Володимира Рибака чи неповнолітнього футболіста Степана Чубенка, яких спершу катували, а потім убили на Донбасі.

Найбільш показовим актом міжнародного тероризму з боку Росії та контрольованих нею терористичних угрупувань ЛДНР до повномасштабного вторгнення стало збиття малайзійського боїнга MH17. Загинули всі пасажири та члени екіпажу літака – 298 людей. За даними розслідування міжнародної комісії, авіалайнер збили з зенітно-ракетної установки «Бук», яка належала курській 53-й бригаді протиповітряної оборони, а до злочину безпосередньо причетні два офіцери російської армії. Попри наявність доказів, оприлюднених кількома незалежними джерелами, Росія досі не визнає своєї провини в цьому акті міжнародного тероризму.

Після повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Росія лише посилила використання терору як методу війни. Це і терор через катування, вбивства, зґвалтування, насильницьке переміщення місцевого населення на окупованих територіях, яке до того ж має ознаки геноциду. І планомірні авіаційні та ракетні удари по цивільних об’єктах.

Внаслідок повітряних атак значних руйнувань зазнали міста по всій території України, а низка міст у прифронтових зонах була фактично знищена вщент. Жертвами ракетних ударів стали відвідувачі торгового центру в Кременчуці, діагностичного центру та інших цивільних закладів у центрі Вінниці. Росіяни обстріляли дитячу лікарню «Охматдит» у Києві. Застосовували практику обстрілу енергетичної інфраструктури, щоб залишити цивільне населення без світла й тепла, та таким чином здійснювати психологічний тиск і терор. Усі руйнування та страждання, завдані ракетним терором Росії, складно перелічити.

З 2022 року росіяни також вдаються до ядерного шантажу усього світу, навколо захопленої ними Запорізької АЕС. А влітку 2023 року здійснили теракт на Каховській ГЕС, підірвавши дамбу, що спричинило екологічну катастрофу.

Кричущими свідченнями того, що Росія є державою-терористом, стало вбивство 29 липня в Оленівці понад 50 українських військовополонених, які вийшли з Азовсталі під гарантії безпеки та обміну від ООН й Червоного хреста.

Зафіксовані десятки випадків розстрілів полонених на полі бою та безліч свідчень про катування, знущання, приниження та вбивства у полоні. Одним з найгучніших випадків стало вбивство української журналістки Вікторії Рощиної, яку росіяни взяли в полон в 2023 році.

Терористична діяльність у сучасному світі – це неприпустимий злочин, за який повинна настати належна відповідальність. Не важливо, чи терористами є група політичних радикалів, а чи одна з найбільших країн світу.