Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики України з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму рекомендувала забрати з публічного простору пам’ятники Миколі Щорсу на бульварі Тараса Шевченка та Миколі Ватутіну у Маріїнському парку в Києві.
🔺 Пам’ятник Миколі Щорсу Експертна рада рекомендує перемістити у визначене Київською міською державною адміністрацією місце. Нагадаємо, що Український інститут національної пам’яті в 2021 році пропонував перемістити пам’ятник Щорсу до «Парку радянського періоду» у Спадщанському лісі Сумської області.
🔺 Пам’ятник Миколі Ватутіну Експертна рада рекомендує перемістити зі збереженням декору до музейного простору.
🔺 Оскільки пам’ятник є надмогильною спорудою, Експертна рада також рекомендує створити робочу групу, яка опрацює питання ексгумації та перепоховання останків Миколи Ватутіна.
❗️Микола Щорс – один із військових командирів більшовиків. У 1918–1919 роках воював проти українського національно-визвольного руху. Після взяття більшовицькими підрозділами під командуванням Щорса Києва на початку лютого 1919 року в місті відбулася хвиля червоного терору. Пам’ятник радянському діячеві встановили в 1954 році з нагоди 300-ліття Переяславської ради. Монумент підпадає під демонтаж відповідно до декомунізаційного законодавства.
❗️(UPD) Микола Ватутін – генерал Червоної армії, під час Другої світової війни командував військами 1-го Українського фронту, які звільняли Україну від нацистів. Водночас із січня-лютого 1944 року частини 1-го Українського фронту вступали у бої з підрозділами Української повстанської армії. 29 лютого 1944 року в одній із засідок УПА Микола Ватутін отримав поранення. Помер у київському госпіталі 15 квітня 1944-го.
🔺 Пам’ятник Миколі Щорсу Експертна рада рекомендує перемістити у визначене Київською міською державною адміністрацією місце. Нагадаємо, що Український інститут національної пам’яті в 2021 році пропонував перемістити пам’ятник Щорсу до «Парку радянського періоду» у Спадщанському лісі Сумської області.
🔺 Пам’ятник Миколі Ватутіну Експертна рада рекомендує перемістити зі збереженням декору до музейного простору.
🔺 Оскільки пам’ятник є надмогильною спорудою, Експертна рада також рекомендує створити робочу групу, яка опрацює питання ексгумації та перепоховання останків Миколи Ватутіна.
❗️Микола Щорс – один із військових командирів більшовиків. У 1918–1919 роках воював проти українського національно-визвольного руху. Після взяття більшовицькими підрозділами під командуванням Щорса Києва на початку лютого 1919 року в місті відбулася хвиля червоного терору. Пам’ятник радянському діячеві встановили в 1954 році з нагоди 300-ліття Переяславської ради. Монумент підпадає під демонтаж відповідно до декомунізаційного законодавства.
❗️(UPD) Микола Ватутін – генерал Червоної армії, під час Другої світової війни командував військами 1-го Українського фронту, які звільняли Україну від нацистів. Водночас із січня-лютого 1944 року частини 1-го Українського фронту вступали у бої з підрозділами Української повстанської армії. 29 лютого 1944 року в одній із засідок УПА Микола Ватутін отримав поранення. Помер у київському госпіталі 15 квітня 1944-го.
👍27🔥3
Щороку в четверту суботу листопада вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
У 2022-му пам’ятна дата припадає на 26 листопада.
Цього року ми вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни Росії проти України. Через дев’ять десятиліть після Голодомору-геноциду проти українців знову застосовують геноцидні практики.
У нинішній війні Росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали.
🕯 В умовах повномасштабної війни один із ключових способів вшанувати пам’ять убитих голодом – долучитися до акції «Запали свічку» та закликати українців по всьому світу і громадян інших країн засвітити вогники у вікнах як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.
❕26 листопада, о 16:00, долучіться до Загальнонаціональної хвилини мовчання.
Наше сьогодення вчить: щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів. Тож цьогорічна кампанія на вшанування пам’яті жертв Голодомору проходитиме під гаслом #ПамятаємоЄднаємосяПереможемо
Детальніше прочитати можна тут.
#памятаємоГолодомор
#зупинимогеноцид
#rememberHolodomor
#stopgenocideinUkraine
У 2022-му пам’ятна дата припадає на 26 листопада.
Цього року ми вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни Росії проти України. Через дев’ять десятиліть після Голодомору-геноциду проти українців знову застосовують геноцидні практики.
У нинішній війні Росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали.
🕯 В умовах повномасштабної війни один із ключових способів вшанувати пам’ять убитих голодом – долучитися до акції «Запали свічку» та закликати українців по всьому світу і громадян інших країн засвітити вогники у вікнах як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.
❕26 листопада, о 16:00, долучіться до Загальнонаціональної хвилини мовчання.
Наше сьогодення вчить: щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів. Тож цьогорічна кампанія на вшанування пам’яті жертв Голодомору проходитиме під гаслом #ПамятаємоЄднаємосяПереможемо
Детальніше прочитати можна тут.
#памятаємоГолодомор
#зупинимогеноцид
#rememberHolodomor
#stopgenocideinUkraine
👍17😢3
#ПатрониЗСУ
Продовжуємо розповідати, ім’я яких славнозвісних воїнів минулого носять бригади сучасних українських Збройних сил.
22 серпня 2019 року 92-га окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ отримала почесне ім’я кошового отамана Івана Сірка. Це був один із найлегендарніших кошових отаманів Запорізької Січі.
Документальних відомостей про першу половину життя майбутнього отамана майже не збереглося. Народився Іван Сірко на початку 17-го століття. Дослідники схиляються, що місцем його народження була Вінниччина, а походив козацький ватажок із родини православної української шляхти.
⚔️ Відомо, що Сірко брав участь у національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького, зокрема в битві під Жванцем 1653 року. Він був серед тієї козацької старшини, яка відмовилась присягати московському царю після Переяславської ради 1654-го. Помітну роль у політичному житті Гетьманщини почав відігравати з другої половини 1650-х років. У той час Іван Сірко виступав проти курсу гетьмана Виговського, спрямованого на зближення з Річчю Посполитою та Кримським ханатом. У боротьбі за гетьманську булаву підтримав сина Богдана Хмельницького Юрія.
Наприкінці 1650-х Іван Сірко став кальницьким (вінницьким) полковником. А в 1662 році його вперше обрали кошовим отаманом Війська Запорозького низового. Це була найвища виборна посада Запорізької Січі. Козаки обирали Сірка своїм отаманом близько 12 разів, що свідчило про велику шану з боку низового козацтва. З усіх кошових отаманів Запорізької Січі Іван Сірко обіймав цю посаду чи не найдовше.
У період Руїни (від початку 1660-х – до середини 1680-х), коли альянси як всередині Гетьманщини, так і з зовнішніми союзниками постійно змінювалися, Іван Сірко послідовно виступав за захист українського православного населення від поневолення, зокрема від татарських набігів. Водночас був противником і московського гніту.
⚔️ Відомий своїми походами в Крим. Восени 1667 року очолюваний Сірком загін запорожців здійснив успішний похід до Кафи (сучасна Феодосія), визволивши кілька тисяч невільників.
⚔️ А в 1668 році отаман підтримав антимосковське повстання лівобережного козацтва та намагався поширити його на Слобожанщину.
Коли наприкінці 1660-х гетьману Петру Дорошенку вдалося на короткий час об’єднати під своєю владою Правобережну та Лівобережну Україну, Сірко підтримав його, допоміг приборкати виступ отамана Суховія та деякий час виконував обов’язки ніжинського полковника. Проте рішуче виступив проти зближення Дорошенка з Османською імперією.
У 1672-му, під час боротьби за гетьманську булаву, лівобережна козацька старшина ув’язнила отамана. За наказом московського царя його відправили у заслання до Тобольська в Сибіру. Проте зовсім скоро Сірка звільнили: надто відчутною була його роль у стримуванні татарських набігів. У 1673-му Івана Сірка знову обрали кошовим отаманом Війська Запорозького, яке він очолював до кінця життя в 1680 році.
⚔️ Серед найуспішніших військових кампаній Сірка – похід в Крим 1675 року, внаслідок якого кримський хан був змушений рятуватися втечею. А перед походом запорожці, за свідоцтвом літописця Величка, розгромили османський загін, який у Різдвяну ніч спробував захопити Січ.
⚔️ Загалом, за оцінками істориків, Іван Сірко здійснив понад 60 переможних походів. Вони і принесли йому славу талановитого полководця. Кошовий отаман віддавав перевагу нестандартним рішенням, несподіваним та блискавичним військовим діям.
92-га окрема механізована бригада створена в 2000 році та дислокується на Харківщині. До початку російсько-української війни в 2014-му військовослужбовці бригади брали участь у місіях ООН з підтримки миру в Лівані, Ліберії, Сьєрра-Леоне та на Балканах. З 2014-го бригада брала участь у боях за Іловайськ, під Дебальцевим, Щастям, Бахмуткою, біля Станиці Луганської на початку російсько-української війни. Після повномасштабного вторгнення обороняла Харків. Воїни 92-ї бригади піднімали український стяг над міськрадою звільненого Куп'янська 10 вересня 2022 року🇺🇦
Продовжуємо розповідати, ім’я яких славнозвісних воїнів минулого носять бригади сучасних українських Збройних сил.
22 серпня 2019 року 92-га окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ отримала почесне ім’я кошового отамана Івана Сірка. Це був один із найлегендарніших кошових отаманів Запорізької Січі.
Документальних відомостей про першу половину життя майбутнього отамана майже не збереглося. Народився Іван Сірко на початку 17-го століття. Дослідники схиляються, що місцем його народження була Вінниччина, а походив козацький ватажок із родини православної української шляхти.
⚔️ Відомо, що Сірко брав участь у національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького, зокрема в битві під Жванцем 1653 року. Він був серед тієї козацької старшини, яка відмовилась присягати московському царю після Переяславської ради 1654-го. Помітну роль у політичному житті Гетьманщини почав відігравати з другої половини 1650-х років. У той час Іван Сірко виступав проти курсу гетьмана Виговського, спрямованого на зближення з Річчю Посполитою та Кримським ханатом. У боротьбі за гетьманську булаву підтримав сина Богдана Хмельницького Юрія.
Наприкінці 1650-х Іван Сірко став кальницьким (вінницьким) полковником. А в 1662 році його вперше обрали кошовим отаманом Війська Запорозького низового. Це була найвища виборна посада Запорізької Січі. Козаки обирали Сірка своїм отаманом близько 12 разів, що свідчило про велику шану з боку низового козацтва. З усіх кошових отаманів Запорізької Січі Іван Сірко обіймав цю посаду чи не найдовше.
У період Руїни (від початку 1660-х – до середини 1680-х), коли альянси як всередині Гетьманщини, так і з зовнішніми союзниками постійно змінювалися, Іван Сірко послідовно виступав за захист українського православного населення від поневолення, зокрема від татарських набігів. Водночас був противником і московського гніту.
⚔️ Відомий своїми походами в Крим. Восени 1667 року очолюваний Сірком загін запорожців здійснив успішний похід до Кафи (сучасна Феодосія), визволивши кілька тисяч невільників.
⚔️ А в 1668 році отаман підтримав антимосковське повстання лівобережного козацтва та намагався поширити його на Слобожанщину.
Коли наприкінці 1660-х гетьману Петру Дорошенку вдалося на короткий час об’єднати під своєю владою Правобережну та Лівобережну Україну, Сірко підтримав його, допоміг приборкати виступ отамана Суховія та деякий час виконував обов’язки ніжинського полковника. Проте рішуче виступив проти зближення Дорошенка з Османською імперією.
У 1672-му, під час боротьби за гетьманську булаву, лівобережна козацька старшина ув’язнила отамана. За наказом московського царя його відправили у заслання до Тобольська в Сибіру. Проте зовсім скоро Сірка звільнили: надто відчутною була його роль у стримуванні татарських набігів. У 1673-му Івана Сірка знову обрали кошовим отаманом Війська Запорозького, яке він очолював до кінця життя в 1680 році.
⚔️ Серед найуспішніших військових кампаній Сірка – похід в Крим 1675 року, внаслідок якого кримський хан був змушений рятуватися втечею. А перед походом запорожці, за свідоцтвом літописця Величка, розгромили османський загін, який у Різдвяну ніч спробував захопити Січ.
⚔️ Загалом, за оцінками істориків, Іван Сірко здійснив понад 60 переможних походів. Вони і принесли йому славу талановитого полководця. Кошовий отаман віддавав перевагу нестандартним рішенням, несподіваним та блискавичним військовим діям.
92-га окрема механізована бригада створена в 2000 році та дислокується на Харківщині. До початку російсько-української війни в 2014-му військовослужбовці бригади брали участь у місіях ООН з підтримки миру в Лівані, Ліберії, Сьєрра-Леоне та на Балканах. З 2014-го бригада брала участь у боях за Іловайськ, під Дебальцевим, Щастям, Бахмуткою, біля Станиці Луганської на початку російсько-української війни. Після повномасштабного вторгнення обороняла Харків. Воїни 92-ї бригади піднімали український стяг над міськрадою звільненого Куп'янська 10 вересня 2022 року🇺🇦
👍18❤7
⚡️ Верховна Рада України звернулася до парламентів держав світу із закликом визнати Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу:
💬 «Мусимо визнати, що вкотре стандартна формула про те, що минулі злочини ніколи не мають повторитися, знову не спрацювала. Ті страшні події повторюються нині в Україні.
Як тоді, так і нині Росія намагалася нав'язати свою волю Україні, а зіткнувшись з опором, вирішила вдатися до грубої нічим неприкритої сили та геноциду.
Верховна Рада України закликає парламенти держав світу відновити історичну справедливість та визнати Голодомор 1932–1933 років в Україні злочином геноциду Українського народу. Це стане важливим сигналом усім силам у світі, які можуть вдатися по нових геноцидних дій, та вагомим внеском у справу забезпечення мирного та безпечного майбутнього для прийдешніх поколінь».
ℹ️ Наразі Голодомор 1932–1933 визнали геноцидом українців парламенти 17 держав-учасниць Організації Об’єднаних Націй зі 193.
☝️ Саме визнання Голодомору геноцидом іноземними державами визначене ключовим завданням у Плані заходів на 2022–2023 роки до 90-х роковин трагедії.
Детальніше: https://bit.ly/3AqtgYU
#памятаємоГолодомор
#зупинимогеноцид
#rememberHolodomor
#stopgenocideinUkraine
#ПамятаємоЄднаємосяПереможемо
💬 «Мусимо визнати, що вкотре стандартна формула про те, що минулі злочини ніколи не мають повторитися, знову не спрацювала. Ті страшні події повторюються нині в Україні.
Як тоді, так і нині Росія намагалася нав'язати свою волю Україні, а зіткнувшись з опором, вирішила вдатися до грубої нічим неприкритої сили та геноциду.
Верховна Рада України закликає парламенти держав світу відновити історичну справедливість та визнати Голодомор 1932–1933 років в Україні злочином геноциду Українського народу. Це стане важливим сигналом усім силам у світі, які можуть вдатися по нових геноцидних дій, та вагомим внеском у справу забезпечення мирного та безпечного майбутнього для прийдешніх поколінь».
ℹ️ Наразі Голодомор 1932–1933 визнали геноцидом українців парламенти 17 держав-учасниць Організації Об’єднаних Націй зі 193.
☝️ Саме визнання Голодомору геноцидом іноземними державами визначене ключовим завданням у Плані заходів на 2022–2023 роки до 90-х роковин трагедії.
Детальніше: https://bit.ly/3AqtgYU
#памятаємоГолодомор
#зупинимогеноцид
#rememberHolodomor
#stopgenocideinUkraine
#ПамятаємоЄднаємосяПереможемо
👍26❤6
#russiaruinsculture
📍Херсон: під час утечі з міста росіяни пограбували 4 значні культурні та історичні установи😡
З початком повномасштабного вторгнення Росія вдається до різних методів терору – масовані ракетні атаки українських міст, геноцидні практики на окупованих територіях. Окрім того, ворог систематично знищує українську культурну спадщину. Він не приховує, що хоче знищити нашу ідентичність.
Внаслідок ракетних ударів пошкоджені або зруйновані десятки важливих культурних об’єктів, як наприклад Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди на Харківщині. Існують непоодинокі випадки варварського знищення місць пам’яті, як демонтаж на камери пропагандистських каналів пам’ятника жертвам Голодомору 1932–1933 років та Великого терору в Маріуполі.
Російські окупанти регулярно застосовують ще одну методику руйнування української культурної та історичної спадщини – розграбування музейних, архівних та бібліотечних фондів на окупованих територіях.
Зокрема, під час утечі з Херсона російська окупаційна адміністрація пограбувала:
🔺 Державний архів Херсонської області,
🔺 художній музей імені Олексія Шовкуненка,
🔺 місцевий краєзнавчий музей,
🔺 Херсонську обласну універсальну наукову бібліотеку імені Олеся Гончара.
З Херсонського художнього музею викрали ікони XVII століття «Тихвінська Богоматір», «Спас у силах», «Четьї Мінеї», а також роботи Івана Айвазовського «Буря вщухає» та Костянтина Маковського «Жіночий портрет (дружини Юлії Павлівни)». Були вивезені інші полотна українських та іноземних майстрів – Руфіна Судковського, Миколи Пимоненка, Степана Васильківського, Михайла Жука, Олексія Шовкуненка. Невідомою лишається доля унікальної колекції Михайла Шибанова. Також у музеї була велика колекція закордонних майстрів – Августа фон Байера, Пітера Лелі, Карліса Дабрайса.
За словами очільниці управління культури Херсонської міськради Світлани Думинської, російські окупанти розграбували й Херсонський краєзнавчий музей, у якому розміщувались понад 170 тисяч експонатів: краєзнавчі книжки, античні стелі, домашні вівтарі, амфори, скульптури 4‒3 тисячоліть до нашої ери.
Російські мародери дістались і бібліотечних та архівних фондів. За повідомленням голови Державної архівної служби Анатолія Хромова, окупанти вивезли з Державного архіву Херсонської області документи XVIII–XIX століть та матеріали з архівних підрозділів судів, міської ради та РАЦСу.
Кричущим став випадок розграбування Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара. За даними директорки закладу Надії Коротун, російські окупанти вивезли більшість дореволюційних видань, які стосувалися Херсонської губернії (охоплювала нинішні Херсонську, Одеську, Миколаївську та Кіровоградську області), які були безцінним джерелом інформації для краєзнавчих студій з дослідження Українського Півдня.
Найбільш гірким у цих історіях є те, що росіяни здійснювали мародерства з подачі та за підтримки місцевих колаборантів. Вивезенням колекції Херсонського художнього музею керували співробітниці цього музею, які пішли на співпрацю з ворогом, – Наталя Кольцова та Ірина Буренко.
Частину фондів бібліотеки Гончара сховали вдома працівники. Але їх видали «колеги» – бібліотекарі та сторожі, які співпрацювали з окупантами. За «наводкою» колаборантів російські спецслужбісти проводили обшуки вдома у працівників книгозбірні.
Мародерство та розграбування українських фондів – один з елементів війни з метою не лише фізичного, а й культурного знищення українців.
#stopgenocideinukraine
#херсон
📍Херсон: під час утечі з міста росіяни пограбували 4 значні культурні та історичні установи😡
З початком повномасштабного вторгнення Росія вдається до різних методів терору – масовані ракетні атаки українських міст, геноцидні практики на окупованих територіях. Окрім того, ворог систематично знищує українську культурну спадщину. Він не приховує, що хоче знищити нашу ідентичність.
Внаслідок ракетних ударів пошкоджені або зруйновані десятки важливих культурних об’єктів, як наприклад Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди на Харківщині. Існують непоодинокі випадки варварського знищення місць пам’яті, як демонтаж на камери пропагандистських каналів пам’ятника жертвам Голодомору 1932–1933 років та Великого терору в Маріуполі.
Російські окупанти регулярно застосовують ще одну методику руйнування української культурної та історичної спадщини – розграбування музейних, архівних та бібліотечних фондів на окупованих територіях.
Зокрема, під час утечі з Херсона російська окупаційна адміністрація пограбувала:
🔺 Державний архів Херсонської області,
🔺 художній музей імені Олексія Шовкуненка,
🔺 місцевий краєзнавчий музей,
🔺 Херсонську обласну універсальну наукову бібліотеку імені Олеся Гончара.
З Херсонського художнього музею викрали ікони XVII століття «Тихвінська Богоматір», «Спас у силах», «Четьї Мінеї», а також роботи Івана Айвазовського «Буря вщухає» та Костянтина Маковського «Жіночий портрет (дружини Юлії Павлівни)». Були вивезені інші полотна українських та іноземних майстрів – Руфіна Судковського, Миколи Пимоненка, Степана Васильківського, Михайла Жука, Олексія Шовкуненка. Невідомою лишається доля унікальної колекції Михайла Шибанова. Також у музеї була велика колекція закордонних майстрів – Августа фон Байера, Пітера Лелі, Карліса Дабрайса.
За словами очільниці управління культури Херсонської міськради Світлани Думинської, російські окупанти розграбували й Херсонський краєзнавчий музей, у якому розміщувались понад 170 тисяч експонатів: краєзнавчі книжки, античні стелі, домашні вівтарі, амфори, скульптури 4‒3 тисячоліть до нашої ери.
Російські мародери дістались і бібліотечних та архівних фондів. За повідомленням голови Державної архівної служби Анатолія Хромова, окупанти вивезли з Державного архіву Херсонської області документи XVIII–XIX століть та матеріали з архівних підрозділів судів, міської ради та РАЦСу.
Кричущим став випадок розграбування Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара. За даними директорки закладу Надії Коротун, російські окупанти вивезли більшість дореволюційних видань, які стосувалися Херсонської губернії (охоплювала нинішні Херсонську, Одеську, Миколаївську та Кіровоградську області), які були безцінним джерелом інформації для краєзнавчих студій з дослідження Українського Півдня.
Найбільш гірким у цих історіях є те, що росіяни здійснювали мародерства з подачі та за підтримки місцевих колаборантів. Вивезенням колекції Херсонського художнього музею керували співробітниці цього музею, які пішли на співпрацю з ворогом, – Наталя Кольцова та Ірина Буренко.
Частину фондів бібліотеки Гончара сховали вдома працівники. Але їх видали «колеги» – бібліотекарі та сторожі, які співпрацювали з окупантами. За «наводкою» колаборантів російські спецслужбісти проводили обшуки вдома у працівників книгозбірні.
Мародерство та розграбування українських фондів – один з елементів війни з метою не лише фізичного, а й культурного знищення українців.
#stopgenocideinukraine
#херсон
😱19🔥2😢2👍1
#ПамятаємоЄднаємосяПереможемо
П’ять видань на тему Голодомору 1932–1933, які можна безкоштовно завантажити на сайті Українського інституту національної пам’яті👇
1️⃣ «Репресовані» щоденники. Голодомор 1932–1933 років в Україні»
Це збірка щоденників та нотаток семи очевидців Голодомору, які не сподівались, що їхні записи будуть опубліковані. Селянин, учителька, студент, партієць – вони не ставили перед собою мету написати історію Голодомору, а лише фіксували свої почуття, писали про те, що бачили. Записи вціліли, як це не парадоксально, завдяки радянським спецслужбам. Для чекістів це були речові докази, свідчення «контрреволюційної діяльності» авторів. Їхні нотатки чи щоденники були долучені до кримінальних справ.
Завантажити: https://cutt.ly/EMRSBpt
2️⃣ «Людяність у нелюдяний час»
Книга розповідає про доброчинців, які в 1932–1933 роках допомагали вижити тим, хто голодував. У виданні подано інформацію про понад 180 праведних людей часів Голодомору, прізвища та імена яких встановлені на основі документальних даних та усних свідчень.
Завантажити: https://cutt.ly/eMRS59s
3️⃣ «Скажи про щасливе життя»
Це збірка спогадів сільської вчительки Анастасії Лисивець про Голодомор. У книзі зібрані оповіді дівчини, на долю якої випало пережити геноцид. Авторка мала письменницький хист, добре чуття композиції, точне й пронизливе відчуття деталі, живої фрази, драматичної ситуації. Твір написаний у 70–80-ті роки минулого століття «в шухляду», для нащадків на прохання вже дорослих дітей та чоловіка авторки. Упорядкувала спогади Наталка Білоцерківець.
Завантажити: https://cutt.ly/8MRDEHz
4️⃣ «По той бік себе»
Це книга психологині Ірини Реви про соціально-психологічні й культурні наслідки Голодомору та сталінських репресій. Занижена самооцінка, прагнення «не висовуватися» і «не йти проти начальства», патерналізм, пошук «сильної руки» й того, хто «прийде й порядок наведе» – все це програма виживання, яка виробилася внаслідок геноциду. Ірина Рева детально аналізує механізми, які були запущені в людській психіці, та дає відповіді на питання, що з цим робити.
Завантажити: https://cutt.ly/8MRFeZl
5️⃣ «Пам’ять роду»
До книги увійшли 16 історій, зокрема історії родин письменника та політв’язня Олеся Бердника, письменника й публіциста Сергія Плачинди, які дивом вижили в роки Голодомору; розповідь про бабусю письменниці Тетяни Лемешко, яка через геноцид втратила чоловіка та 11 дітей. Свої родинні історії розповіли поетка Наталка Поклад, актор Олександр Ігнатуша та інші. Видання містить фрагменти книги Олеся Бердника «Пітьма вогнища не розпалює» та оповідання Оксани Шалак «Торбинка». Книга покликана спонукати кожного дізнатися більше про історію своїх родин під час Голодомору.
Завантажити: https://cutt.ly/4MRFdio
П’ять видань на тему Голодомору 1932–1933, які можна безкоштовно завантажити на сайті Українського інституту національної пам’яті👇
1️⃣ «Репресовані» щоденники. Голодомор 1932–1933 років в Україні»
Це збірка щоденників та нотаток семи очевидців Голодомору, які не сподівались, що їхні записи будуть опубліковані. Селянин, учителька, студент, партієць – вони не ставили перед собою мету написати історію Голодомору, а лише фіксували свої почуття, писали про те, що бачили. Записи вціліли, як це не парадоксально, завдяки радянським спецслужбам. Для чекістів це були речові докази, свідчення «контрреволюційної діяльності» авторів. Їхні нотатки чи щоденники були долучені до кримінальних справ.
Завантажити: https://cutt.ly/EMRSBpt
2️⃣ «Людяність у нелюдяний час»
Книга розповідає про доброчинців, які в 1932–1933 роках допомагали вижити тим, хто голодував. У виданні подано інформацію про понад 180 праведних людей часів Голодомору, прізвища та імена яких встановлені на основі документальних даних та усних свідчень.
Завантажити: https://cutt.ly/eMRS59s
3️⃣ «Скажи про щасливе життя»
Це збірка спогадів сільської вчительки Анастасії Лисивець про Голодомор. У книзі зібрані оповіді дівчини, на долю якої випало пережити геноцид. Авторка мала письменницький хист, добре чуття композиції, точне й пронизливе відчуття деталі, живої фрази, драматичної ситуації. Твір написаний у 70–80-ті роки минулого століття «в шухляду», для нащадків на прохання вже дорослих дітей та чоловіка авторки. Упорядкувала спогади Наталка Білоцерківець.
Завантажити: https://cutt.ly/8MRDEHz
4️⃣ «По той бік себе»
Це книга психологині Ірини Реви про соціально-психологічні й культурні наслідки Голодомору та сталінських репресій. Занижена самооцінка, прагнення «не висовуватися» і «не йти проти начальства», патерналізм, пошук «сильної руки» й того, хто «прийде й порядок наведе» – все це програма виживання, яка виробилася внаслідок геноциду. Ірина Рева детально аналізує механізми, які були запущені в людській психіці, та дає відповіді на питання, що з цим робити.
Завантажити: https://cutt.ly/8MRFeZl
5️⃣ «Пам’ять роду»
До книги увійшли 16 історій, зокрема історії родин письменника та політв’язня Олеся Бердника, письменника й публіциста Сергія Плачинди, які дивом вижили в роки Голодомору; розповідь про бабусю письменниці Тетяни Лемешко, яка через геноцид втратила чоловіка та 11 дітей. Свої родинні історії розповіли поетка Наталка Поклад, актор Олександр Ігнатуша та інші. Видання містить фрагменти книги Олеся Бердника «Пітьма вогнища не розпалює» та оповідання Оксани Шалак «Торбинка». Книга покликана спонукати кожного дізнатися більше про історію своїх родин під час Голодомору.
Завантажити: https://cutt.ly/4MRFdio
👍19
Гідність та свобода – в головах українців прошиті наскрізно. Завдяки цим рисам український народ бере до рук зброю і відстоює право на власну країну.
9 років тому 21 листопада 2013 року почалася Революція гідності. Той день став точкою неповернення в сучасній українській історії. Сотня студентів розпочала протест, який перетворився у перший переможний бій великого протистояння з Росією. Ці студенти згодом прямо з майдану Незалежності поїдуть на війну в Донецьк та Луганськ. Але перша битва відбулася у центрі Києва. Там, де проходила Революція на граніті та Помаранчева революція. І де відбулася Революція гідності.
З Днем Гідності та Свободи!
Ми все подолаємо. Пересилимо. Переживемо. Переможемо!
Ми вистояли на Майдані, переможемо й у війні!
Слава Україні!
#революціягідності #революція_гідності
#євромайдан
#деньгідностітасвободи
9 років тому 21 листопада 2013 року почалася Революція гідності. Той день став точкою неповернення в сучасній українській історії. Сотня студентів розпочала протест, який перетворився у перший переможний бій великого протистояння з Росією. Ці студенти згодом прямо з майдану Незалежності поїдуть на війну в Донецьк та Луганськ. Але перша битва відбулася у центрі Києва. Там, де проходила Революція на граніті та Помаранчева революція. І де відбулася Революція гідності.
З Днем Гідності та Свободи!
Ми все подолаємо. Пересилимо. Переживемо. Переможемо!
Ми вистояли на Майдані, переможемо й у війні!
Слава Україні!
#революціягідності #революція_гідності
#євромайдан
#деньгідностітасвободи
❤20👍7
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
120 років тому в селі Яблунівка на Хмельниччині народився Василь Івчук – педагог, директор школи в селі Дударків на Київщині, який в часи Голодомору врятував від смерті понад 200 учнів.
Його батьки були заможними, тож і дітей привчали до праці. Але Василя тягло до науки. У 20 років він сів за парту, закінчив 7 класів Славутської гімназії, а далі – Вищі учительські курси. Отримав призначення на посаду директора та вчителя історії неповної середньої школи в селі Дударків Бориспільського району на Київщині.
Перший рік вчителювання і директорства припав на трагічний 1932-й. Зрозумівши, якими можуть бути осінь і зима, Івчук заснував при школі підсобне господарство «для трудової практики учнів», орендувавши для цього в колгоспу 8 десятин землі, 2 корови і коня. Це дало змогу організувати безкоштовні сніданки в школі. Відмінникам для заохочення видавалася «премія» у вигляді двох шматочків хліба, які вони могли забрати додому і поділитися з рідними.
Але їжі катастрофічно не вистачало. Тоді директор домовився з керівництвом Дарницького м’ясокомбінату, що школярі в межах так званої «виробничої практики» працюватимуть на їхньому підсобному господарстві – полотимуть, сапатимуть, збиратимуть урожай. Платнею був черпак юшки в день.
Це врятувало життям більш як 200 школярам та вчителям: за офіційними даними, в Дударкові за час Голодомору померло 153 людини (хоча очевидці подій називають цифру в 400 осіб), але до цього списку не потрапив жоден школяр.
Дбав директор і про здоров’я учнів та їхній всебічний розвиток. У школі працювали численні гуртки – спортивний, художній, музичний, драматичний і хоровий, стрілецький, санітарний, юних мічурінців та юних моделістів. За короткий час школа стала однією з найкращих у районі та отримала перехідний червоний прапор за успіхи у навчально-виховному процесі.
Утім, це не завадило місцевим чиновникам від освіти в травні 1937 року без будь-яких пояснень перевести школу із десятирічки знову до рівня початкової. Дев’ятикласники, яким лишилося провчитися рік, організували ініціативну групу і пішли домагатися справедливості. Учнів підтримали вчителі й директор.
Але їх ніхто не слухав. Закінчувати 10-й клас довелося в сусідніх селах Броварського району – Гоголеві і Требухові. Натомість почалися репресії. 17 травня 1938 року «чорний ворон» приїхав і до директора. Це був уже другий арешт – у 1932 році його намагалися звинуватити у контрреволюційній діяльності, та все ж звільнили з-під варти.
У 1938-му Василю Івчуку приписали участь у контрреволюційній повстанській організації, «яка ставила за мету відокремити Україну від СРСР та приєднати до Польщі». Разом з ним у справі проходило ще восьмеро людей. 28 вересня 1938 року «трійка» при Київському обласному управлінні НКВД винесла їм вирок – розстріл.
2 жовтня вирок було виконано. Місце поховання педагога-гуманіста досі не встановлено. Найімовірніше його поховали у сумнозвісному Биківнянському лісі.
Довгий час ім’я Василя Івчука було невідоме широкому загалу. Лише на початку 2000-х краєзнавці розпитали живих свідків і дізналися про його долю. У 2007 році Указом Президента України Василю Іщуку було посмертно присвоєно звання Героя України.
#ПамятаємоЄднаємосяПереможемо
120 років тому в селі Яблунівка на Хмельниччині народився Василь Івчук – педагог, директор школи в селі Дударків на Київщині, який в часи Голодомору врятував від смерті понад 200 учнів.
Його батьки були заможними, тож і дітей привчали до праці. Але Василя тягло до науки. У 20 років він сів за парту, закінчив 7 класів Славутської гімназії, а далі – Вищі учительські курси. Отримав призначення на посаду директора та вчителя історії неповної середньої школи в селі Дударків Бориспільського району на Київщині.
Перший рік вчителювання і директорства припав на трагічний 1932-й. Зрозумівши, якими можуть бути осінь і зима, Івчук заснував при школі підсобне господарство «для трудової практики учнів», орендувавши для цього в колгоспу 8 десятин землі, 2 корови і коня. Це дало змогу організувати безкоштовні сніданки в школі. Відмінникам для заохочення видавалася «премія» у вигляді двох шматочків хліба, які вони могли забрати додому і поділитися з рідними.
Але їжі катастрофічно не вистачало. Тоді директор домовився з керівництвом Дарницького м’ясокомбінату, що школярі в межах так званої «виробничої практики» працюватимуть на їхньому підсобному господарстві – полотимуть, сапатимуть, збиратимуть урожай. Платнею був черпак юшки в день.
Це врятувало життям більш як 200 школярам та вчителям: за офіційними даними, в Дударкові за час Голодомору померло 153 людини (хоча очевидці подій називають цифру в 400 осіб), але до цього списку не потрапив жоден школяр.
Дбав директор і про здоров’я учнів та їхній всебічний розвиток. У школі працювали численні гуртки – спортивний, художній, музичний, драматичний і хоровий, стрілецький, санітарний, юних мічурінців та юних моделістів. За короткий час школа стала однією з найкращих у районі та отримала перехідний червоний прапор за успіхи у навчально-виховному процесі.
Утім, це не завадило місцевим чиновникам від освіти в травні 1937 року без будь-яких пояснень перевести школу із десятирічки знову до рівня початкової. Дев’ятикласники, яким лишилося провчитися рік, організували ініціативну групу і пішли домагатися справедливості. Учнів підтримали вчителі й директор.
Але їх ніхто не слухав. Закінчувати 10-й клас довелося в сусідніх селах Броварського району – Гоголеві і Требухові. Натомість почалися репресії. 17 травня 1938 року «чорний ворон» приїхав і до директора. Це був уже другий арешт – у 1932 році його намагалися звинуватити у контрреволюційній діяльності, та все ж звільнили з-під варти.
У 1938-му Василю Івчуку приписали участь у контрреволюційній повстанській організації, «яка ставила за мету відокремити Україну від СРСР та приєднати до Польщі». Разом з ним у справі проходило ще восьмеро людей. 28 вересня 1938 року «трійка» при Київському обласному управлінні НКВД винесла їм вирок – розстріл.
2 жовтня вирок було виконано. Місце поховання педагога-гуманіста досі не встановлено. Найімовірніше його поховали у сумнозвісному Биківнянському лісі.
Довгий час ім’я Василя Івчука було невідоме широкому загалу. Лише на початку 2000-х краєзнавці розпитали живих свідків і дізналися про його долю. У 2007 році Указом Президента України Василю Іщуку було посмертно присвоєно звання Героя України.
#ПамятаємоЄднаємосяПереможемо
👍25😢11❤1💔1
Сьогодні, 22 листопада, відійшов у вічність український дисидент, син головнокомандувача УПА та Герой України Юрій Шухевич.
З 89 років життя 28 він провів у радянських в’язницях і таборах.
Народився Юрій Шухевич у березні 1933-го на Галичині.
Під перший арешт потрапив в 11 років – виключно за те, що був сином головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Певний час Юрій перебував із матір’ю у Сибіру, куди їх вислала радянська влада. Згодом його розлучили з мамою і перевели в будинок для «дітей ворогів народу». У 16 років Юрій отримав від сталінського режиму перший, десятирічний, термін ув’язнення виключно за те, ким був його батько. У 1958-му – додаткові десять років за сфабрикованою «тюремною справою», яку відкрили під час його перебування у в’язниці на основі фальшивих показань тюремних активістів та наглядачів.
Після звільнення у 1968 році радянська влада заборонила Юрію Шухевичу повертатися в Україну, тож він оселився у місті Нальчику на Кавказі. Працював електромонтером до 1972 року, коли його втретє ув’язнив радянський режим.
Відбував ув’язнення в мордовських таборах, а згодом у Володимирській та Чистопільській тюрмах. В ув’язненні Юрій Шухевич продовжив батьківську справу – боротьбу за Україну. Але не зі зброєю в руках, а як правозахисник. Був членом Української Гельсінської групи. Брав участь у кампаніях за надання ув’язненим статусу політв’язнів та дозволу на виїзд з СРСР.
Останні роки заслання провів у Тюменській області. Звільнення Юрій Шухевич отримав лише в 1988 році. На той момент він майже повністю втратив зір. Лише 1990-го Шухевичу дозволили повернутися в Україну.
Після відновлення Україною незалежності брав активну участь у громадсько-політичному житті. Зокрема, став першим головою Української національної асамблеї – Української народної самооборони (УНА-УНСО). У 2014-му обраний народним депутатом України. Був ініціатором та автором закону «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті».
Останні роки життя Юрій Шухевич провів на лікуванні у Мюнхені.
З 89 років життя 28 він провів у радянських в’язницях і таборах.
Народився Юрій Шухевич у березні 1933-го на Галичині.
Під перший арешт потрапив в 11 років – виключно за те, що був сином головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Певний час Юрій перебував із матір’ю у Сибіру, куди їх вислала радянська влада. Згодом його розлучили з мамою і перевели в будинок для «дітей ворогів народу». У 16 років Юрій отримав від сталінського режиму перший, десятирічний, термін ув’язнення виключно за те, ким був його батько. У 1958-му – додаткові десять років за сфабрикованою «тюремною справою», яку відкрили під час його перебування у в’язниці на основі фальшивих показань тюремних активістів та наглядачів.
Після звільнення у 1968 році радянська влада заборонила Юрію Шухевичу повертатися в Україну, тож він оселився у місті Нальчику на Кавказі. Працював електромонтером до 1972 року, коли його втретє ув’язнив радянський режим.
Відбував ув’язнення в мордовських таборах, а згодом у Володимирській та Чистопільській тюрмах. В ув’язненні Юрій Шухевич продовжив батьківську справу – боротьбу за Україну. Але не зі зброєю в руках, а як правозахисник. Був членом Української Гельсінської групи. Брав участь у кампаніях за надання ув’язненим статусу політв’язнів та дозволу на виїзд з СРСР.
Останні роки заслання провів у Тюменській області. Звільнення Юрій Шухевич отримав лише в 1988 році. На той момент він майже повністю втратив зір. Лише 1990-го Шухевичу дозволили повернутися в Україну.
Після відновлення Україною незалежності брав активну участь у громадсько-політичному житті. Зокрема, став першим головою Української національної асамблеї – Української народної самооборони (УНА-УНСО). У 2014-му обраний народним депутатом України. Був ініціатором та автором закону «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті».
Останні роки життя Юрій Шухевич провів на лікуванні у Мюнхені.
😢32❤4👍2
#FightForUkraine
9-річна Маргарита Поліщук із села Павлівка на Вінниччині зібрала для українських розвідників 300 тисяч гривень. За ці кошти придбали дрон та автівку для частини, де служить її батько, військовий Павло Поліщук. Автівка та «пташка» для розвідки вже виконують бойові задачі на передовій.
Для дівчинки спочатку це була гра. Вона вбиралася в «однострій» і запроваджувала пароль «паляниця» для всіх, хто приходив до хати. Згодом вирішила допомогти частині батька з технікою.
Спершу школярка організувала збір на дрон – встановила скриньки для пожертв у сільських магазинах. Коли зібрала 100 тисяч гривень і на них купили техніку, Маргарита продовжила збір коштів на вдвічі дорожчий «гаджет» для армії – автівку. Завдяки її зусиллям вдалося зібрати і цю суму. Автомобіль завантажили необхідними речами для військових та відправили на передову. Ініціативу школярки підтримала її бабуся, яка мешкає у Старокостянтинові, жінка залучила до збору коштів мешканців Хмельниччини.
До 24 лютого Маргарита була безтурботною українською школяркою, захоплювалась вивченням іноземних мов, любила танці та яскраві сукні. Але після повномасштабного вторгнення у неї з’явилась ще одна мета – перемога України❤️🇺🇦
9-річна Маргарита Поліщук із села Павлівка на Вінниччині зібрала для українських розвідників 300 тисяч гривень. За ці кошти придбали дрон та автівку для частини, де служить її батько, військовий Павло Поліщук. Автівка та «пташка» для розвідки вже виконують бойові задачі на передовій.
Для дівчинки спочатку це була гра. Вона вбиралася в «однострій» і запроваджувала пароль «паляниця» для всіх, хто приходив до хати. Згодом вирішила допомогти частині батька з технікою.
Спершу школярка організувала збір на дрон – встановила скриньки для пожертв у сільських магазинах. Коли зібрала 100 тисяч гривень і на них купили техніку, Маргарита продовжила збір коштів на вдвічі дорожчий «гаджет» для армії – автівку. Завдяки її зусиллям вдалося зібрати і цю суму. Автомобіль завантажили необхідними речами для військових та відправили на передову. Ініціативу школярки підтримала її бабуся, яка мешкає у Старокостянтинові, жінка залучила до збору коштів мешканців Хмельниччини.
До 24 лютого Маргарита була безтурботною українською школяркою, захоплювалась вивченням іноземних мов, любила танці та яскраві сукні. Але після повномасштабного вторгнення у неї з’явилась ще одна мета – перемога України❤️🇺🇦
❤27👍3
⬜️🟥⬜️ Опозиційний до режиму Лукашенка Об’єднаний перехідний кабінет Білорусі ухвалив постанову про визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу та засудження злочинів комуністичного уряду проти національних республік Радянського Союзу в міжвоєнний період.
Зокрема, у постанові йдеться, про «визнання злочинної політики комуністичної держави щодо народу України, яка призвела до штучного голоду 1932–1933 років, актом геноциду проти українського народу та злочином проти людства. Ми також засуджуємо ці та інші злочини, скоєні комуністичним урядом проти національних республік Радянського Союзу у міжвоєнний період».
Зазначимо, що у жовтні цього року відбулася зустріч представниці Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі Аліни Ковшик з представниками Українського інституту національної пам’яті, зокрема, заступником голови інституту Володимиром Тиліщаком, в.о. начальника управління комунікації та інформаційно-аналітичного забезпечення Оксаною Полтавець. Під час зустрічі серед іншого йшлося про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів.
Нагадаємо, що раніше Голодомор визнали геноцидом парламенти 16 держав: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, США, Угорщина, Чехія. Також у квітні цього року Федеральний сенат Бразилії, який є верхньою палатою Національного конгресу країни, визнав Голодомор геноцидом українського народу. Геноцидну природу Голодомору визнали Римо-Католицька Церква та Константинопольська Православна Церква.
Український парламент у 2002 році постановою, а в 2006-му законом визнав Голодомор 1932–1933 років геноцидом українців.
Зокрема, у постанові йдеться, про «визнання злочинної політики комуністичної держави щодо народу України, яка призвела до штучного голоду 1932–1933 років, актом геноциду проти українського народу та злочином проти людства. Ми також засуджуємо ці та інші злочини, скоєні комуністичним урядом проти національних республік Радянського Союзу у міжвоєнний період».
Зазначимо, що у жовтні цього року відбулася зустріч представниці Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі Аліни Ковшик з представниками Українського інституту національної пам’яті, зокрема, заступником голови інституту Володимиром Тиліщаком, в.о. начальника управління комунікації та інформаційно-аналітичного забезпечення Оксаною Полтавець. Під час зустрічі серед іншого йшлося про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів.
Нагадаємо, що раніше Голодомор визнали геноцидом парламенти 16 держав: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, США, Угорщина, Чехія. Також у квітні цього року Федеральний сенат Бразилії, який є верхньою палатою Національного конгресу країни, визнав Голодомор геноцидом українського народу. Геноцидну природу Голодомору визнали Римо-Католицька Церква та Константинопольська Православна Церква.
Український парламент у 2002 році постановою, а в 2006-му законом визнав Голодомор 1932–1933 років геноцидом українців.
👍25❤1
❗️Парламент Республіки Молдови та Сенат Ірландії визнали геноцидом Голодомор в Україні 1932–1933 років.
Парламент Молдови 24 листопада 2022 року ухвалив декларацію, в якій ідеться, що💬 «Парламент Республіки Молдова в знак солідарності з українським народом та в ім'я справедливості заявляє, що більшовицький тоталітарний режим колишнього СРСР внаслідок застосування політики Голодомору несе відповідальність за акт навмисного геноциду проти українського народу».
За ухвалення декларації проголосували 54 зі 101 депутата, попри намагання представників Партії комуністів Республіки Молдова виключити голосування з порядку денного😡.
Своєю чергою верхня палата парламенту Ірландії – Сенат також 24 листопада визнав геноцидом Голодомор в Україні 1932–1933 років.
💬«Сенат Ірландії визнає Голодомор (заподіяння смерті голодом) у 1932–1933 роках геноцидом українського народу та висловлює свою солідарність у зв’язку з 90-ми роковинами в пам’ять про цей рукотворний голод, який був завданий українському народу свідомою політикою тоталітарного сталінського режиму, що призвело до загибелі мільйонів невинних життів», – йдеться в документі, ухваленому верхньою палатою парламенту Ірландії.
Зазначимо, що тепер Голодомор визнали геноцидом парламенти 17 держав: Австралії, Грузії, Еквадору, Естонії, Канади, Колумбії, Латвії, Литви, Мексики, Молдови, Парагваю, Перу, Польщі, Португалії, США, Угорщини, Чехії. У квітні цього року Федеральний сенат Бразилії, який є верхньою палатою Національного конгресу країни, визнав Голодомор геноцидом українського народу. Також Голодомор в Україні 1932–1933 років геноцидом визнав опозиційний до режиму Лукашенка Об’єднаний перехідний кабінет Білорусі. Геноцидну природу Голодомору визнали Римо-Католицька Церква та Константинопольська Православна Церква.
Парламент Молдови 24 листопада 2022 року ухвалив декларацію, в якій ідеться, що💬 «Парламент Республіки Молдова в знак солідарності з українським народом та в ім'я справедливості заявляє, що більшовицький тоталітарний режим колишнього СРСР внаслідок застосування політики Голодомору несе відповідальність за акт навмисного геноциду проти українського народу».
За ухвалення декларації проголосували 54 зі 101 депутата, попри намагання представників Партії комуністів Республіки Молдова виключити голосування з порядку денного😡.
Своєю чергою верхня палата парламенту Ірландії – Сенат також 24 листопада визнав геноцидом Голодомор в Україні 1932–1933 років.
💬«Сенат Ірландії визнає Голодомор (заподіяння смерті голодом) у 1932–1933 роках геноцидом українського народу та висловлює свою солідарність у зв’язку з 90-ми роковинами в пам’ять про цей рукотворний голод, який був завданий українському народу свідомою політикою тоталітарного сталінського режиму, що призвело до загибелі мільйонів невинних життів», – йдеться в документі, ухваленому верхньою палатою парламенту Ірландії.
Зазначимо, що тепер Голодомор визнали геноцидом парламенти 17 держав: Австралії, Грузії, Еквадору, Естонії, Канади, Колумбії, Латвії, Литви, Мексики, Молдови, Парагваю, Перу, Польщі, Португалії, США, Угорщини, Чехії. У квітні цього року Федеральний сенат Бразилії, який є верхньою палатою Національного конгресу країни, визнав Голодомор геноцидом українського народу. Також Голодомор в Україні 1932–1933 років геноцидом визнав опозиційний до режиму Лукашенка Об’єднаний перехідний кабінет Білорусі. Геноцидну природу Голодомору визнали Римо-Католицька Церква та Константинопольська Православна Церква.
❤35
🙏 26 листопада вшануймо пам’ять жертв Голодомору-геноциду
Щороку в четверту суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років. У цьому та наступному роках минає дев’ять десятиліть від злочину геноциду українського народу.
❓Як в Україні вшанувати пам’ять жертв Голодомору в умовах повномасштабної війни:
26 листопада, о 16:00, долучіться до загальнонаціональної хвилини мовчання.
🕯Увечері в суботу візьміть участь в акції «Запали свічку» – засвітіть вогники у вікнах ваших осель як символ пам’яті про відібрані сталінським геноцидом життя. Цього року, коли російський режим, який є спадкоємцем радянського тоталітаризму, намагається занурити нашу країну в цілковиту темряву, цей жест пам’яті має особливий зміст. Єднаючись у такий спосіб у вшануванні тих, хто став жертвою геноциду голодом, ми нагадуємо собі й усьому світу, що темрява не може перемогти, що рано чи пізно зло засуджують, а жертв – пам’ятають і шанують.
❗️Закликаємо людей з усього світу долучитися до вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932–1933, зокрема до акції «Запали свічку».
🏛Щодо пам’ятних заходів у Києві:
Цього року у зв’язку з безпековою ситуацією доступ на територію Національного музею Голодомору-геноциду буде обмежено 26 листопада, з 12:00 до 17:00.
Для тих, хто має бажання віддати шану жертвам геноциду біля Музею Голодомору в Києві, доступ буде відкрито після 17:00. У цей час відбуватиметься запалення лампадок, організоване Українським інститутом національної пам’яті.
Просимо взяти до уваги, що цього року вшанування роковин Голодомору відбувається в умовах повномасштабної війни. Якщо ви маєте намір відвідати Музей Голодомору, дбайте про свою безпеку та не ігноруйте сигналів повітряної тривоги.
#ПамятаємоЄднаємосяПереможемо
#памятаємоГолодомор
#зупинимогеноцид
#rememberHolodomor
#stopgenocidтeinukraine
https://www.youtube.com/watch?v=tskbuXOOFPw
Щороку в четверту суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років. У цьому та наступному роках минає дев’ять десятиліть від злочину геноциду українського народу.
❓Як в Україні вшанувати пам’ять жертв Голодомору в умовах повномасштабної війни:
26 листопада, о 16:00, долучіться до загальнонаціональної хвилини мовчання.
🕯Увечері в суботу візьміть участь в акції «Запали свічку» – засвітіть вогники у вікнах ваших осель як символ пам’яті про відібрані сталінським геноцидом життя. Цього року, коли російський режим, який є спадкоємцем радянського тоталітаризму, намагається занурити нашу країну в цілковиту темряву, цей жест пам’яті має особливий зміст. Єднаючись у такий спосіб у вшануванні тих, хто став жертвою геноциду голодом, ми нагадуємо собі й усьому світу, що темрява не може перемогти, що рано чи пізно зло засуджують, а жертв – пам’ятають і шанують.
❗️Закликаємо людей з усього світу долучитися до вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932–1933, зокрема до акції «Запали свічку».
🏛Щодо пам’ятних заходів у Києві:
Цього року у зв’язку з безпековою ситуацією доступ на територію Національного музею Голодомору-геноциду буде обмежено 26 листопада, з 12:00 до 17:00.
Для тих, хто має бажання віддати шану жертвам геноциду біля Музею Голодомору в Києві, доступ буде відкрито після 17:00. У цей час відбуватиметься запалення лампадок, організоване Українським інститутом національної пам’яті.
Просимо взяти до уваги, що цього року вшанування роковин Голодомору відбувається в умовах повномасштабної війни. Якщо ви маєте намір відвідати Музей Голодомору, дбайте про свою безпеку та не ігноруйте сигналів повітряної тривоги.
#ПамятаємоЄднаємосяПереможемо
#памятаємоГолодомор
#зупинимогеноцид
#rememberHolodomor
#stopgenocidтeinukraine
https://www.youtube.com/watch?v=tskbuXOOFPw
YouTube
На війні і в тилу – 26 листопада запали свічку пам'яті!
26 листопада 2022 року, о 16:00, – загальнонаціональна хвилина мовчання. Де б ти не був – на війні, чи вдома – вшануй пам'ять жертв Голодомору, запаливши свічку пам'яті!
Детальні інформаційні матеріали: https://bit.ly/3hKRx5b
Відео зняте Young&Hungry Production.
Детальні інформаційні матеріали: https://bit.ly/3hKRx5b
Відео зняте Young&Hungry Production.
❤29😢4👍2💔1
Щороку в четверту суботу листопада вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
У 2022-му пам’ятна дата припадає на 26 листопада.
Цьогоріч ми вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни Росії проти України. Через дев’ять десятиліть після Голодомору проти українців знову застосовують геноцидні практики.
😠У нинішній війні Росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали.
До 90-х роковин Голодомору команда Світового Конґресу Українців за підтримки Українського інституту національної пам'яті створила документальний мініфільм про історію 11-річної Валерії Прокопенко та її односельців із села Ягідного на Чернігівщині, які у лютому – березні цього року пережили жахіття російської окупації.
😢Це ж село дев'ять десятиліть тому пережило штучний голод у 1932–1933 роках. А у 2022-му спадкоємець сталінського тоталітарного режиму – сучасний рашизм знову прийшов сюди, щоб знищувати українців.
❗️Сьогодення вчить: щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів.
🕯В умовах повномасштабної війни один із ключових способів вшанувати пам’ять убитих голодом – долучитися до акції «Запали свічку» та закликати українців і людей по всьому світу засвітити вогник у кожній домівці як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.
🙏26 листопада о 16:00 долучіться до загальнонаціональної хвилини мовчання.
https://youtu.be/aWYcWUFaVZI
У 2022-му пам’ятна дата припадає на 26 листопада.
Цьогоріч ми вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни Росії проти України. Через дев’ять десятиліть після Голодомору проти українців знову застосовують геноцидні практики.
😠У нинішній війні Росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали.
До 90-х роковин Голодомору команда Світового Конґресу Українців за підтримки Українського інституту національної пам'яті створила документальний мініфільм про історію 11-річної Валерії Прокопенко та її односельців із села Ягідного на Чернігівщині, які у лютому – березні цього року пережили жахіття російської окупації.
😢Це ж село дев'ять десятиліть тому пережило штучний голод у 1932–1933 роках. А у 2022-му спадкоємець сталінського тоталітарного режиму – сучасний рашизм знову прийшов сюди, щоб знищувати українців.
❗️Сьогодення вчить: щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів.
🕯В умовах повномасштабної війни один із ключових способів вшанувати пам’ять убитих голодом – долучитися до акції «Запали свічку» та закликати українців і людей по всьому світу засвітити вогник у кожній домівці як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.
🙏26 листопада о 16:00 долучіться до загальнонаціональної хвилини мовчання.
https://youtu.be/aWYcWUFaVZI
😢22❤1👍1💔1
Жертв Голодомору вшанували в Києві панахидою та громадською акцією.
🙏 Поминальну панахиду біля Національного музею Голодомору-геноциду за жертвами штучного голоду очолив глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав. У ній взяли участь архієпископ Православної церкви України, секретар Київської митрополії ПЦУ, намісник Свято-Михайлівського монастиря Агапіт (Гуменюк), а також духовенство УГКЦ та ПЦУ.
«На жаль, в історії ставалося так, що коли ми втрачали свою державність, північний агресор винищував наш народ. Те саме відбувається і сьогодні. Ворог нам каже здати свою державу. Однак ми розуміємо, що, втрачаючи державність, ми знову стаємо жертвами геноциду», – зазначив Блаженніший Святослав.
🕯 Український інститут національної пам’яті разом із молодіжними активістами з громадських організацій «Український студент» і «Пласт» провели громадську акцію: лампадки на території Музею Голодомору виклали у символічній формі колоска.
Цього року разом із гаслом #ПамятаємоЄднаємосяПереможемо символом вшанувань є свічка, стилізована під колосок.
Вже традиційно у четверту суботу листопада, о 16:00, відбулася загальнонаціональна хвилина мовчання. Доєднатися до загальносвітових ушанувань можна, запаливши увечері пам’ятного дня свічку на підвіконнях.
Більше інформації та фото тут
#памятаємоГолодомор
#зупинимогеноцид
#rememberHolodomor
#stopgenocidтeinukraine
🙏 Поминальну панахиду біля Національного музею Голодомору-геноциду за жертвами штучного голоду очолив глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав. У ній взяли участь архієпископ Православної церкви України, секретар Київської митрополії ПЦУ, намісник Свято-Михайлівського монастиря Агапіт (Гуменюк), а також духовенство УГКЦ та ПЦУ.
«На жаль, в історії ставалося так, що коли ми втрачали свою державність, північний агресор винищував наш народ. Те саме відбувається і сьогодні. Ворог нам каже здати свою державу. Однак ми розуміємо, що, втрачаючи державність, ми знову стаємо жертвами геноциду», – зазначив Блаженніший Святослав.
🕯 Український інститут національної пам’яті разом із молодіжними активістами з громадських організацій «Український студент» і «Пласт» провели громадську акцію: лампадки на території Музею Голодомору виклали у символічній формі колоска.
Цього року разом із гаслом #ПамятаємоЄднаємосяПереможемо символом вшанувань є свічка, стилізована під колосок.
Вже традиційно у четверту суботу листопада, о 16:00, відбулася загальнонаціональна хвилина мовчання. Доєднатися до загальносвітових ушанувань можна, запаливши увечері пам’ятного дня свічку на підвіконнях.
Більше інформації та фото тут
#памятаємоГолодомор
#зупинимогеноцид
#rememberHolodomor
#stopgenocidтeinukraine
😢24❤5
28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», який трактує масовий штучний голод 1932—1933 років як геноцид українського народу.
Чому Голодомор був саме геноцидом українців, пояснює стаття співробітниці Українського інституту національної пам'яті Вікторії Скуби, підготовлена у партнерстві з Міністерством закордонних справ.
🇺🇦Україномовну версію можна прочитати тут
🇬🇧Англомовну версію можна прочитати тут
📸 Едуард Крижанівський
Чому Голодомор був саме геноцидом українців, пояснює стаття співробітниці Українського інституту національної пам'яті Вікторії Скуби, підготовлена у партнерстві з Міністерством закордонних справ.
🇺🇦Україномовну версію можна прочитати тут
🇬🇧Англомовну версію можна прочитати тут
📸 Едуард Крижанівський
❤22👍5
До 140-річчя від дня народження українського вченого, історика та правника Михайла Слабченка презентуємо документальне відео «Каменяр з Одеси. Історія Михайла Слабченка».
Михайло Слабченко народився в селі Нерубайські Хутори (сучасна назва Нерубайське) на березі Хаджибейського лиману біля Одеси. Це місце знане катакомбами, які простягаються сюди від міста та які утворилися внаслідок добування будівельного каменю. Ці катакомби стали першим місцем праці майбутнього академіка. Згодом Слабченко написав про них дослідження.
Він пройшов усі ступені освіти в тодішній час: народне училище, семінарію та університет, що було рідкістю. Отримав золоту медаль за студентське наукове дослідження українського права козацької доби. Заснував одеський осередок української історичної науки, що перетворився у наукову школу, до якої сьогодні належать вже шість поколінь дослідників.
Документальна стрічка розповідає про шлях Слабченка від катакомб до Всеукраїнської академії наук, з колоніального минулого до національного майбутнього.
Михайло Слабченко народився в селі Нерубайські Хутори (сучасна назва Нерубайське) на березі Хаджибейського лиману біля Одеси. Це місце знане катакомбами, які простягаються сюди від міста та які утворилися внаслідок добування будівельного каменю. Ці катакомби стали першим місцем праці майбутнього академіка. Згодом Слабченко написав про них дослідження.
Він пройшов усі ступені освіти в тодішній час: народне училище, семінарію та університет, що було рідкістю. Отримав золоту медаль за студентське наукове дослідження українського права козацької доби. Заснував одеський осередок української історичної науки, що перетворився у наукову школу, до якої сьогодні належать вже шість поколінь дослідників.
Документальна стрічка розповідає про шлях Слабченка від катакомб до Всеукраїнської академії наук, з колоніального минулого до національного майбутнього.
YouTube
Каменяр з Одеси. Історія Михайла Слабченка
21 липня 2022 року виповнилося 140 років від дня народження видатного вченого, історика та правника, Михайла Слабченка.
Український академік народився в міщанській родині, першу життєву освіту отримав в місцевих нерубайських катакомбах, про які згодом написав…
Український академік народився в міщанській родині, першу життєву освіту отримав в місцевих нерубайських катакомбах, про які згодом написав…
🔥20👍3
#ПатрониЗСУ
З 5 грудня 2020 року 12-та окрема бригада армійської авіації Сухопутних військ #ЗСУ названа на честь Віктора Павленка – командувача Повітряного флоту Української Народної Республіки.
Віктор Павленко народився 1886 року на Харківщині. Ще в дитинстві обрав шлях військового. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище. Згодом – Качинську авіаційну школу неподалік Севастополя.
Під час Першої світової війни Віктор Павленко служив у 18-му корпусному авіаційному загоні 9-ї армії Південно-Західного фронту, командував Спеціальним авіаційним загоном (пізніше – дивізіоном) для оборони імператорської резиденції у Царському Селі і Ставки Верховного головнокомандувача у Могильові. У 1915 році його нагородили Георгіївською зброєю за успішні повітряні розвідки під час оборонних операцій на річці Ніда у Польщі.
🇺🇦 Втім, щойно в 1917 році під час революційних подій у Російській імперії утворилася Центральна Рада в Києві та почалося формування української армії – Павленко долучився до цієї справи. Його обрали до складу Українського військового генерального комітету, а відтак – і до Української Центральної Ради.
З листопада 1917-го Віктор Павленко виконував обов’язки начальника Київського військового округу.
✈️ Але насамперед він був фаховим льотчиком. Тож наприкінці 1917 року його призначили «завідуючим авіаційною справою Української Народної армії». За короткий час Павленко укомплектував два авіаційні загони загальною чисельністю у 24 бойових літаки. Були в Армії УНР і 4 дирижаблі. Крім того, Віктор Павленко розробив план організації української авіації та проєкт розміщення розпізнавальних знаків на літаках.
Після паузи впродовж короткого періоду правління гетьмана Скоропадського, Віктор Павленко з 25 грудня 1918-го повернувся на посаду командувача Повітряного флоту УНР. Одночасно був начальником тилу Дієвої Армії УНР. Встиг сформувати чотири авіаційні полки, ескадру бомбовозів, почав створювати авіаційну школу.
На жаль, у листопаді 1919 року у війні з білогвардійцями матеріальна частина Повітряного флоту була втрачена. Віктору Павленку вдалося домовитись із Варшавою про перепідготовку українських льотчиків у Бидгощі та передачу у розпорядження 8 аеропланів. На цій техніці восени 1920 року українські авіатори
взяли участь в останніх боях Армії УНР проти більшовиків на Поділлі.
Після поразки УНР у війні за незалежність наприкінці 1920 року та інтернування армії у польських таборах Віктор Павленко зробив усе можливе, щоб зберегти авіаційні підрозділи. Сподівався на продовження боротьби. До листопада 1921 року він виконував обов’язки військового міністра УНР. У квітні того ж року його підвищили до рангу генерал-хорунжого. Павленко став єдиним авіатором у званні генерала в українських національних арміях періоду 1917–1921 років.
П’ять років Віктор Павленко прожив в еміграції, але чужина гнітила. Вирішив повернутися на рідну Кубань. Влаштувався сторожем на баштан. Але радянська дійсність наздогнала його – у 1932 році Віктор Павленко помер внаслідок штучного голоду, організованого радянським режимом для упокорення українців.
🇺🇦 12-та окрема бригада армійської авіації захищає Україну від російської агресії з 2014 року. Льотчики бригади вели перші бої за Донецький аеропорт. Відзначилися в боях за Лутугине та під Георгіївкою. Продовжують боронити країну і від повномасштабного російського вторгнення.
🎖 Військовослужбовців бригади – підполковника Олександра Шемета, капітана Олександра Ляшенка та капітана Андрія Шогана нагородили званням Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
☝️ Ці льотчики на початку квітня успішно прорвалися на гелікоптерах в оточений Маріуполь: перевозили боєприпаси, висаджували розвідувальну групу, евакуювали поранених. Попри обстріл росіянами зі стрілецької зброї та ЗРК «Тор» під час заходу на посадку та злету, льотчики повністю виконали завдання💪
З 5 грудня 2020 року 12-та окрема бригада армійської авіації Сухопутних військ #ЗСУ названа на честь Віктора Павленка – командувача Повітряного флоту Української Народної Республіки.
Віктор Павленко народився 1886 року на Харківщині. Ще в дитинстві обрав шлях військового. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище. Згодом – Качинську авіаційну школу неподалік Севастополя.
Під час Першої світової війни Віктор Павленко служив у 18-му корпусному авіаційному загоні 9-ї армії Південно-Західного фронту, командував Спеціальним авіаційним загоном (пізніше – дивізіоном) для оборони імператорської резиденції у Царському Селі і Ставки Верховного головнокомандувача у Могильові. У 1915 році його нагородили Георгіївською зброєю за успішні повітряні розвідки під час оборонних операцій на річці Ніда у Польщі.
🇺🇦 Втім, щойно в 1917 році під час революційних подій у Російській імперії утворилася Центральна Рада в Києві та почалося формування української армії – Павленко долучився до цієї справи. Його обрали до складу Українського військового генерального комітету, а відтак – і до Української Центральної Ради.
З листопада 1917-го Віктор Павленко виконував обов’язки начальника Київського військового округу.
✈️ Але насамперед він був фаховим льотчиком. Тож наприкінці 1917 року його призначили «завідуючим авіаційною справою Української Народної армії». За короткий час Павленко укомплектував два авіаційні загони загальною чисельністю у 24 бойових літаки. Були в Армії УНР і 4 дирижаблі. Крім того, Віктор Павленко розробив план організації української авіації та проєкт розміщення розпізнавальних знаків на літаках.
Після паузи впродовж короткого періоду правління гетьмана Скоропадського, Віктор Павленко з 25 грудня 1918-го повернувся на посаду командувача Повітряного флоту УНР. Одночасно був начальником тилу Дієвої Армії УНР. Встиг сформувати чотири авіаційні полки, ескадру бомбовозів, почав створювати авіаційну школу.
На жаль, у листопаді 1919 року у війні з білогвардійцями матеріальна частина Повітряного флоту була втрачена. Віктору Павленку вдалося домовитись із Варшавою про перепідготовку українських льотчиків у Бидгощі та передачу у розпорядження 8 аеропланів. На цій техніці восени 1920 року українські авіатори
взяли участь в останніх боях Армії УНР проти більшовиків на Поділлі.
Після поразки УНР у війні за незалежність наприкінці 1920 року та інтернування армії у польських таборах Віктор Павленко зробив усе можливе, щоб зберегти авіаційні підрозділи. Сподівався на продовження боротьби. До листопада 1921 року він виконував обов’язки військового міністра УНР. У квітні того ж року його підвищили до рангу генерал-хорунжого. Павленко став єдиним авіатором у званні генерала в українських національних арміях періоду 1917–1921 років.
П’ять років Віктор Павленко прожив в еміграції, але чужина гнітила. Вирішив повернутися на рідну Кубань. Влаштувався сторожем на баштан. Але радянська дійсність наздогнала його – у 1932 році Віктор Павленко помер внаслідок штучного голоду, організованого радянським режимом для упокорення українців.
🇺🇦 12-та окрема бригада армійської авіації захищає Україну від російської агресії з 2014 року. Льотчики бригади вели перші бої за Донецький аеропорт. Відзначилися в боях за Лутугине та під Георгіївкою. Продовжують боронити країну і від повномасштабного російського вторгнення.
🎖 Військовослужбовців бригади – підполковника Олександра Шемета, капітана Олександра Ляшенка та капітана Андрія Шогана нагородили званням Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
☝️ Ці льотчики на початку квітня успішно прорвалися на гелікоптерах в оточений Маріуполь: перевозили боєприпаси, висаджували розвідувальну групу, евакуювали поранених. Попри обстріл росіянами зі стрілецької зброї та ЗРК «Тор» під час заходу на посадку та злету, льотчики повністю виконали завдання💪
👍15❤1
Вадим Хлуп’янець був артистом Київського національного академічного театру оперети, одним із найперспективніших майстрів української хореографії. Після повномасштабного російського вторгнення він став до лав ЗСУ.
Вадим закінчив Київський хореографічний коледж. Став артистом столичної оперети. Зіграв кілька ролей, зокрема у виставах «Таке єврейське щастя», «Доріан Грей». 2017 року знявся у трагікомедії режисера Дмитра Томашпольського «Ржака», був у фільмі постановником танцювальних номерів. Любив спорт, представляв театр оперети у турнірі з мініфутболу серед театральних команд Києва.
Хлуп'янець – уродженець Донецька. 2014-го з батьками переїхав на Житомирщину. Він не з чуток знав, що таке війна.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, покинув сцену, щоб захищати рідну землю. Взяв позивний «Магнум». Був старшим солдатом батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії. Його підрозділ боронив Бахмутський напрямок.
Вадим загинув від снайперської кулі 15 листопада. Але про його смерть стало відомо 22 числа. Йому було 26💔
«Тепер він танцює свій неповторний танок серед зірок», – прокоментував смерть побратима Олександр на позивний «Історик».
Попрощалися з Вадимом Хлуп’янцем у Національній опереті України та у селі Старий Дорогинь Коростенського району на Житомирщині, де живе його родина. У Вадима залишились батьки та два брати.
#FightForUkraine
Вадим закінчив Київський хореографічний коледж. Став артистом столичної оперети. Зіграв кілька ролей, зокрема у виставах «Таке єврейське щастя», «Доріан Грей». 2017 року знявся у трагікомедії режисера Дмитра Томашпольського «Ржака», був у фільмі постановником танцювальних номерів. Любив спорт, представляв театр оперети у турнірі з мініфутболу серед театральних команд Києва.
Хлуп'янець – уродженець Донецька. 2014-го з батьками переїхав на Житомирщину. Він не з чуток знав, що таке війна.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, покинув сцену, щоб захищати рідну землю. Взяв позивний «Магнум». Був старшим солдатом батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії. Його підрозділ боронив Бахмутський напрямок.
Вадим загинув від снайперської кулі 15 листопада. Але про його смерть стало відомо 22 числа. Йому було 26💔
«Тепер він танцює свій неповторний танок серед зірок», – прокоментував смерть побратима Олександр на позивний «Історик».
Попрощалися з Вадимом Хлуп’янцем у Національній опереті України та у селі Старий Дорогинь Коростенського району на Житомирщині, де живе його родина. У Вадима залишились батьки та два брати.
#FightForUkraine
😢26
В Ізюмі на Харківщині під час окупації врятували 300-річне Євангеліє. Співробітники місцевого краєзнавчого музею під обстрілами ховали найцінніші експонати, щоб врятувати їх від російських окупантів.
Врятоване напрестольне Євангеліє в срібному з позолотою окладі було видане 1707 року. За словами співробітниці музею Діни Листопад, яка врятувала артефакт, за всю історію книгодрукування такі Євангелія видавали двічі. Особливу цінність має оклад, виконаний у стилі українського бароко.
«Про цю книгу знали багато людей. Якби ця інформація дійшла до орків, вони могли його шукати в музеї. Тому ми поставили у вітрину колового огляду книгу, яка трохи нагадувала Євангеліє. Я вважаю, що мародери та росіяни не помітили різниці», – розповіла музейниця Суспільному.
На початку окупації співробітники Ізюмського краєзнавчого музею заховали найцінніші експонати – дорогоцінні метали та предмети, які мають особливу цінність, як от 300-річне Євангеліє. Таким чином колекцію вдалося врятувати.
У березні Діна Листопад з родиною вибралася з окупації та переїхала в Кропивницький. Працює у тамтешньому краєзнавчому музеї.
Зараз Євангеліє зберігається в сховищі Ізюмського краєзнавчого музею під охороною українських військових.
Врятоване напрестольне Євангеліє в срібному з позолотою окладі було видане 1707 року. За словами співробітниці музею Діни Листопад, яка врятувала артефакт, за всю історію книгодрукування такі Євангелія видавали двічі. Особливу цінність має оклад, виконаний у стилі українського бароко.
«Про цю книгу знали багато людей. Якби ця інформація дійшла до орків, вони могли його шукати в музеї. Тому ми поставили у вітрину колового огляду книгу, яка трохи нагадувала Євангеліє. Я вважаю, що мародери та росіяни не помітили різниці», – розповіла музейниця Суспільному.
На початку окупації співробітники Ізюмського краєзнавчого музею заховали найцінніші експонати – дорогоцінні метали та предмети, які мають особливу цінність, як от 300-річне Євангеліє. Таким чином колекцію вдалося врятувати.
У березні Діна Листопад з родиною вибралася з окупації та переїхала в Кропивницький. Працює у тамтешньому краєзнавчому музеї.
Зараз Євангеліє зберігається в сховищі Ізюмського краєзнавчого музею під охороною українських військових.
❤35👍3