​​31 рік тому українці проголосували за Незалежність на Всеукраїнському референдумі🇺🇦

Понад 90% тих, хто взяв участь у голосуванні, (майже 29 мільйонів українців, а це було понад 84% від усіх, хто мав право голосу) підтримали Акт проголошення незалежності від 24 серпня 1991 року. А також підтримали проголошену Актом неподільність і недоторканність території України.

Референдум проводився у всіх 24 областях, Автономній Республіці Крим та Києві й Севастополі як окремих адміністративних одиницях. У кожній з областей підтримка незалежності перевищувала 80%, у Криму за неї також висловилася більшість громадян: 57% у Севастополі та 54% в цілому по республіці.

Упродовж трьох десятиліть від того історичного моменту українці залишалися відданими цінностям незалежності та свободи. І коли незалежність та цілісність країни опинилися під загрозою, продемонстрували, що готові стояти за них до кінця💙💛

Детальніше про референдум читайте тут.

​​🇩🇪 30 листопада німецький Бундестаг ухвалив резолюцію, якою визнав Голодомор в Україні 1932–1933 років геноцидом українського народу.

💬 У документі йдеться, що масовий голод не був наслідком неврожаю, за нього несло відповідальність керівництво Радянського Союзу на чолі з Йосипом Сталіним. Голодомор є «злочином проти людства», з точки зору сьогодення «очевидна історико-політична кваліфікація геноциду».

Детальніше

На чому ще акцентує резолюція Бундестагу?👇

🔻 Документ наголошує, що Німеччина несе особливу відповідальність за те, щоб ставити перед міжнародною спільнотою питання публічного визнання злочинів проти людяності та їхнього осмислення. Частина цієї відповідальності – донести до німецького суспільства та всієї Європи правду про Голодомор. Для цього Бундестаг закликає підтримувати відповідні освітні проєкти.

🔻 Також зазначається, що український народ у XX столітті став жертвою двох тоталітарних режимів, а пакт про розподіл територій між Гітлером і Сталіним, знаний як пакт Молотова – Ріббентропа, названо «злочинним, військовим поділом Східної Європи між самопроголошеними наддержавами».

🔻 Парламентарі закликали протидіяти російським історичним наративам.

#памятаємоГолодомор
#зупинимогеноцид
#rememberHolodomor
#stopgenocidтeinukraine

UPD 3 грудня відзначаємо 300-річчя Григорія Сковороди. Які заходи відбудуться до ювілею філософа👇

👉 Онлайн-марафон

3 грудня, о 12:00, Національний музей Григорія Сковороди проведе онлайн-марафон «Розмова про премудрість».
Долучитися до марафону можна в зумі, реєстрація за посиланням.
Організатори попереджають, що у разі аварійного вимкнення електроенергії, конференцію перенесуть, а всіх учасників повідомлять про зміну дати й часу.

📍Київ

👉 Виставка «Світи Григорія Сковороди»

З 3 грудня в Національному музеї історії України (вул. Володимирська, 2) буде відкрита виставка «Світи Григорія Сковороди».

Відвідувачі дізнаються про основні життєві періоди та творчість знаного мислителя, а також зможуть побачити оригінали праць Сковороди, документів про нього, артефакти його доби.

Партнери виставки: Національна бібліотека України ім. Вернадського, Національний художній музей України, Центральний державний історичний архів України, Інститут літератури ім. Шевченка Національної академії наук та Український інститут національної пам’яті.

Спеціальне відкриття для медіа відбудеться 2 грудня, о 15:00.


👉 Банерна виставка «Дух свободи нас в нас родить. Сковорода й ми»

7 грудня на Контрактовій площі (сквер між виходом з метро на вулиці Спаській та пам’ятником Григорію Сковороді) відкриється банерна виставка, створена спільно Українським інститутом національної пам’яті, Національним літературно-меморіальним музеєм Григорія Сковороди та Меморіальним музеєм Григорія Сковороди (Переяславський колегіум).

Виставка фокусується на окремих аспектах життя і творчості філософа, а об’єднує 20 банерів проєкту тема свободи.

Дизайн створив каліграф та автор графічного стилю Православної церкви України Олексій Чекаль.

📍Харків

Банерна виставка «Дух свободи нас в нас родить. Сковорода й ми» відкриється також у Харкові.

Працюватиме виставка з 5 грудня в «Ермілов Центрі».

​​Володимир Вакуленко писав вірші та дитячі повісті, перекладав, був лауреатом престижних літературних премій, зокрема «Коронація слова», видав 13 книг.

Підтримував молоді таланти, організовував мистецькі акції, збирав книжки для бібліотек. Сам виховував сина Віталія, який має аутизм, намагався зробити його щасливим.

Тіло письменника ідентифікували під номером 319 у масовому похованні в Ізюмі.

7 березня у село Капитолівка біля Ізюму, де жив Володимир, зайшли російські війська. 22 березня Вакуленка вперше затримали, а 24 – забрали вдруге. Батьки пів року намагалися з'ясувати долю сина. Вірили, що він живий, бо отримали інформацію, що Володимира вивезли за межі України. Реальність виявилася жахливою – в тілі письменника криміналісти виявили дві кулі з пістолета Макарова.

Володимир неодноразово отримував погрози. «Місцева вата мене ненавидить, тому здадуть при першій же нагоді», – казав друзям. Але виїхати не встиг – волонтерив, допомагав бійцям тероборони. Його останні пости у фейсбуці – волонтерські звіти та розповідь про ситуацію в Ізюмі.

Після деокупації Капитолівки колеги Володимира знайшли його щоденник, закопаний за день до арешту в його садку. Письменник просив віддати записи людям, «коли наші прийдуть».

Він був відвертий і безкомпромісний. На його сторінці у фейсбуці стояв статус «На моїй стіні мовою окупанта не спілкуються». Окупанти вбили дитячого письменника. 1 липня йому мало виповнитися 50 років.

#росія_вбиває

​​Олександр Гошилик прожив 27 років. Двічі ставав на захист України. А в проміжку між війнами займався наукою та писав вірші.

Він народився у Долині Івано-Франківської області. Навчався в місцевому ліцеї, а після перемоги на Всеукраїнській олімпіаді з фізики вступив до Українського фізико-математичного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Згодом – на факультет фізики університету.

Брав участь у Революції гідності. Режим Януковича інкримінував йому статтю 109 Кримінального кодексу «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади». Номер цієї статті Гошилик узяв за за позивний, коли навесні 2014-го вступив у добровольчий батальйон «Донбас».

Разом із побратими брав участь у боях за Іловайськ, пішки вибирався з оточення. Тоді за п’ять днів, маючи дуже розмиті орієнтири, Олександр разом із сімома бійцями пройшли 85 кілометрів та дісталися до власних позицій. За мужність та відвагу в боях за Іловайськ Гошилик був нагороджений орденом «За мужність».

Після повернення з фронту Олександр продовжив навчання в університеті. Працював у ІТ-сфері, зокрема розробляв стартап Yowssa та співпрацював зі світовим лідером з розробки голосового штучного інтелекту компанією Verbit.

У 2016 році Олександр презентував поетичну збірку «Міст через вічність», яка складалася з віршів, написаних під час Революції гідності та перебування на фронті.

З початком повномасштабного вторгнення долучився до лав Сил оборони України. Командував взводом управління мінометної батареї. На передовій Олександр продовжив писати вірші та публікувати їх у соцмережах під псевдонімом «Клятий мольфар».

Олександр Гошилик загинув 7 жовтня 2022 року в бою на Бахмутському напрямку — одній із найтяжчих ділянок оборони фронту.

#FightForUkraine

​​💥Альбом «Пісні Української революції» номінували на Шевченківську премію

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив номінантів 2023 року. Серед 27 мистецьких творів, які увійшли до короткого списку, – спільна робота Український інститут національної пам'яті з гуртом Хорея Козацька та його лідером Тарас Компаніченко: аудіоальбом «Пісні Української революції», присвячений 100-річчю Української революції, виданий у 2019 році.

🎼Авторами пісень, що увійшли до альбому, є класики української літератури: Олександр Олесь, Грицько Чупринка, Микола Вороний, Христя Алчевська та інші. Композитори – Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Олександр Кошиць, Яків Степовий, Павло Синиця, Костянтин Богуславський, Левко Ревуцький.

❗️Завантажити аудіоальбом «Пісні Української революції» можна тут.

#Українськареволюція
#шевченківськапремія

​​5 грудня відзначаємо Міжнародний день волонтера.

Дякуємо людям, які своєю працею і доброю волею роблять внесок у розвиток громадянського суспільства. Які майже 9 років разом зі Збройними силами України тримають оборону держави.

Дякуємо кожному, хто знаходить, купує, завантажує, доставляє на фронт та на деокуповані території все необхідне – від продовольства до військової амуніції та зброї. Дякуємо тим, хто своїм волонтерством допомагає найменш захищеним – важкохворим дітям і дорослим, людям старшого віку, тваринам. Хто волонтерською працею промотує важливі зміни в державі🤝🇺🇦

Зокрема завдяки потужному волонтерському руху, ми даємо відсіч ворогу, адже сьогодні вся країна згуртувалася, об’єдналася і працює на перемогу💪

Наші волонтери показують, що для них немає нічого неможливого – а значить, що українці можуть усе!

#волонтери
#волонтерство

​​6 грудня – день заснування Збройних сил України. Цього дня 1991 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Збройні сили України», а перший міністр оборони, генерал-полковник Костянтин Морозов склав присягу на вірність Україні. А 23 грудня українському народові присягнув перший підрозділ ЗСУ – 55-й окремий лінійно-вузловий полк зв'язку. Так розпочалась новітня історія Збройних сил незалежної України.

⚔️Збройні сили України пройшли свій шлях, щоб позбутися впливів російської імперської та радянської спадщини й долучитися до мілітарної родини країн Заходу. Зберігаючи при цьому традиції українських військових формувань попередніх епох.

🛡Сьогодні абревіатура ЗСУ – це не просто позначення військової формації України. Це бренд незламності та військової майстерності, хоробрості та сили, який відгукується в серцях українців і викликає повагу у світі.

🫡Сьогодні, як і в давніші часи, українське військо боронить незалежність України від російського агресора, який через століття не втратив ні імперських амбіцій, ні ненависті до іншого та не позбувся людиноненависницьких практик масових убивств і терору. Ми вдячні кожному українському військовослужбовцю та військовослужбовиці, які боронять наші життя. Пишаємось їхніми подвигами та звитягами. Пам’ятаємо тих, хто віддав своє життя чи здоров’я обороні України.

🇺🇦Слава Україні та слава ЗСУ!

🇺🇸 🇺🇦 2 грудня біля Українського дому у Вашингтоні, столиці Сполучених Штатів Америки, відкрили пам’ятник українському філософу Григорію Сковороді.

Скульптуру ще в 1992 році на замовлення української громади створив американський скульптор Марк Роудс, який захопився ідеями філософа.

Статуя зображує філософа під час ходи, з патерицею і книгою. Монумент встановлений так, що мислитель дивиться в географічному напрямку України. Тривалий час пам’ятник, як і Григорій Сковорода, мандрував у пошуках свого місця.

Детальніше про відкриття пам'ятника можна дізнатись тут.

​​#ПатрониЗСУ

6 грудня, у День Збройних сил України, виповнюється 130 років від дня народження генерал-хорунжого Романа Дашкевича – командира гарматної бригади Січових стрільців Дієвої армії Української Народної Республіки. Роман Дашкевич є одним із «патронів» сучасного українського війська. Його ім’я з 2019 року має 26-та артилерійська бригада Сухопутних військ ЗСУ.

Роман Дашкевич народився 6 грудня 1892 року в селі Тустановичі на Львівщині. Закінчив гімназію у Перемишлі та юридичний факультет Львівського університету.

У 1912-му долучився до організації спортивного товариства «Січ», яке згодом влилося до Легіону Українських січових стрільців – добровольчого формування українців у складі австро-угорської армії в роки Першої світової війни. Для підготовки воїнів Роман Дашкевич на власні кошти придбав 200 гвинтівок та одностроїв.

З початком Першої світової війни в 1914 році Дашкевича мобілізували до армії Австро-Угорської імперії. У 1915-му він потрапив у російський полон. Утік з табору для військовополонених навесні 1917 року, після Лютневої революції в Російській імперії, і пробрався у Київ.

У Києві спільно з Євгеном Коновальцем, Іваном Чмолою, Григорієм Лисенком, Федором Черником та іншими займався створенням Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців. З кінця лютого 1918 року Романа Дашкевича призначили командиром першої гарматної батареї Куреня Січових стрільців при Січовому полку військ Центральної Ради. У січні – лютому 1918-го ця батарея брала участь у запеклих боях з червоногвардійськими частинами, які рвалися до Києва, в березні — у визволенні міста з-під більшовицької окупації.

У листопаді 1918 року батарея Січових стрільців під командуванням Дашкевича відіграла вирішальну роль у перемозі сил Директорії над військами гетьмана Павла Скоропадського, а відтак і відновленні Української Народної Республіки.

У січні – грудні 1919-го Роман Дашкевич командував гарматною бригадою Січових стрільців Дієвої армії УНР, яка брала участь у всіх бойових операціях військ УНР цього періоду.

Після поразки Української Народної Республіки у війні за незалежність Дашкевич разом з Євгеном Коновальцем заснував у 1920 році в Празі Українську військову організацію, що об’єднала ветеранів українських армій та мала на меті продовжити збройну боротьбу за Україну. Згодом УВО стала основою для Організації українських націоналістів.

У період між двома світовими війнами Роман Дашкевич жив у Львові, займався адвокатською практикою. У цей же час він повернувся до роботи з молоддю. Заснував спортивно-патріотичне товариство «Луг», яке належало до найчисленніших легальних молодіжних громадських організацій у Галичині. Воно налічувало сто осередків, близько 50 тисяч членів.

У вересні 1939 року Роман Дашкевич виїхав зі Львова, не бажаючи жити під радянською владою. Після Другої світової війни викладав історію України у школі табору біженців у австрійському місті Куфштайн. У той період займався літературною і дослідницькою діяльністю. Автор книги «Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота», численних історичних довідок, споминів.

Помер 1975-го у Куфштайні. Прах генерала артилерії УНР привезли на батьківщину через 33 роки після його смерті. Перепоховали Романа Дашкевича на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань.

26-та артилерійська бригада імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича базується в Бердичеві Житомирської області. Сьогодні її воїни мужньо захищають незалежність України, вони перетворили десятки одиниць ворожої техніки на брухт. 22 травня 2022 року Президент України Володимир Зеленський відзначив 26-ту артилерійську бригаду почесною відзнакою «За мужність та відвагу».