Власний кореспондент НАБУ Міша Срач... перепрошую, Міша Ткач повідомив, що «є інформація про те, що у президента є ідея щоб Офіс генеральної прокуратури очолив керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександр Клименко».
Я не знаю, кому належить ця геніальна ідея – самому Ткачу чи Клименку, але призначити генеральним прокурором фігуранта «свинарчукгейту» може тільки самогубця.
7 років тому, 21 березня 2019 року, вибухнув так званий «свинарчукгейт», назву якого волелюбний український народ пам’ятає, але фабулу давно забув. Тож нагадую.
У далеких вже 2016-2017 роках директор НАБУ Ситник, його кум Калужинський (на той час – детектив НАБУ, пізніше Калужинський очолив Головний підрозділ детективів НАБУ), детективи Борисенко й Литвиненко через «таємного агента НАБУ» Шевченка допомагали сину першого заступника секретаря РНБОУ Гладковському (він же Свинарчук) розкрадати «Укроборонпром». Бізнес «свинарчуків» полягав у тому, що ці достойні пани продавали «Укроборонпрому» контрабандні деталі до військової техніки через свою фірму «Оптимумспецдеталь». А участь керівництва НАБУ в цьому бізнесі полягала в продажу комерсантам довідок про те, що їхня фірма «Оптимумспецдеталь» не має ознак фіктивності.
Начальником відділу НАБУ, де все це коїлось, був Клименко – нинішній керівник САП. А роль «таємного агента НАБУ» Шевченка зводилась до передачі в НАБУ «відкатів» і подарунків, куплених «свинарчуками» – наприклад, телефонів нової моделі. Навіть кавоварка в приймальні Ситника – і та була придбана на гроші, отримані від розкрадання «Укроборонпрому».
Головна військова прокуратура, яка затримала комерсантів по іншій справі, виявила в їхніх телефонах листування з детективами НАБУ й у березні 2017 року передала матеріали в НАБУ для притягнення винних до відповідальності. Але ці матеріали нинішній керівник САП Клименко заховав, а точніше – «віддав на зберігання» Калужинському.
Оскільки співробітники НАБУ продовжували розкрадати «Укроборонпром», за два роки по тому один з прокурорів Головної військової прокуратури (кажуть, що це був Віталій Опанасенко) звернувся до гласного позаштатного співробітника СБУ Бігуса з проханням оприлюднити інформацію про те, чим займаються «борці з корупцією».
Негайно після виходу фільму Бігуса, в якому були оприлюднені матеріали Головної військової прокуратури, тодішній керівник САП Холодницький зареєстрував кримінальне провадження №42019000000000512 від 05.03.2019 за фактом участі співробітників НАБУ в розкраданні «Укроборонпрому», яке направив для досудового розслідування в ДБР. У цьому провадженні заступник генпрокурора встиг повідомити про підозру детективу НАБУ Завгородньому, а слідчі ДБР підготували проекти підозр керівнику Головного підрозділу НАБУ Калужинському та детективу Литвиненку. Але тут, як на гріх, трапилась інавгурація Зеленського, який вирішив залучити до управління державою «соросят» і призначив генпрокурором активіста «Центру протидії корупції» Рябошапку (нагадую, що Рябошапка регулярно декларував гроші, отримані від Шабуніна).
У жовтні 2019 року професійний «громадський активіст» Рябошапка своєю постановою скасував підозру детективу Завгородньому й попередив ДБР, що він не допустить компрометації пана Ситника, який досі вважається символом української чесності та непідкупності. Після цього 512-те провадження в ДБР повісили на цвяшок у туалеті.
До речі, у жовтні 2024 року «таємний агент НАБУ» Шевченко був оголошений «викривачем корупції» та отримав з державного бюджету 600 тисяч доларів – про це друзі цього Шевченка, Шабунін і Ніколов, навіть зняли відосик, прославляючи пособника «свинарчуків», який був головною дійовою особою в розкраданні коштів «Укроборонпрому».
На фото – кадри з фільму Бігуса про «свинарчуків»: Діма, про якого «таємний агент НАБУ» Шевченко пише «свинарчукам» – це детектив Дмитро Іванович Литвиненко (нині – прокурор САП). До речі, від «свинарчуків» Дімі достався лише Айпад, бо Айфони розійшлись по начальству.
Я не знаю, кому належить ця геніальна ідея – самому Ткачу чи Клименку, але призначити генеральним прокурором фігуранта «свинарчукгейту» може тільки самогубця.
7 років тому, 21 березня 2019 року, вибухнув так званий «свинарчукгейт», назву якого волелюбний український народ пам’ятає, але фабулу давно забув. Тож нагадую.
У далеких вже 2016-2017 роках директор НАБУ Ситник, його кум Калужинський (на той час – детектив НАБУ, пізніше Калужинський очолив Головний підрозділ детективів НАБУ), детективи Борисенко й Литвиненко через «таємного агента НАБУ» Шевченка допомагали сину першого заступника секретаря РНБОУ Гладковському (він же Свинарчук) розкрадати «Укроборонпром». Бізнес «свинарчуків» полягав у тому, що ці достойні пани продавали «Укроборонпрому» контрабандні деталі до військової техніки через свою фірму «Оптимумспецдеталь». А участь керівництва НАБУ в цьому бізнесі полягала в продажу комерсантам довідок про те, що їхня фірма «Оптимумспецдеталь» не має ознак фіктивності.
Начальником відділу НАБУ, де все це коїлось, був Клименко – нинішній керівник САП. А роль «таємного агента НАБУ» Шевченка зводилась до передачі в НАБУ «відкатів» і подарунків, куплених «свинарчуками» – наприклад, телефонів нової моделі. Навіть кавоварка в приймальні Ситника – і та була придбана на гроші, отримані від розкрадання «Укроборонпрому».
Головна військова прокуратура, яка затримала комерсантів по іншій справі, виявила в їхніх телефонах листування з детективами НАБУ й у березні 2017 року передала матеріали в НАБУ для притягнення винних до відповідальності. Але ці матеріали нинішній керівник САП Клименко заховав, а точніше – «віддав на зберігання» Калужинському.
Оскільки співробітники НАБУ продовжували розкрадати «Укроборонпром», за два роки по тому один з прокурорів Головної військової прокуратури (кажуть, що це був Віталій Опанасенко) звернувся до гласного позаштатного співробітника СБУ Бігуса з проханням оприлюднити інформацію про те, чим займаються «борці з корупцією».
Негайно після виходу фільму Бігуса, в якому були оприлюднені матеріали Головної військової прокуратури, тодішній керівник САП Холодницький зареєстрував кримінальне провадження №42019000000000512 від 05.03.2019 за фактом участі співробітників НАБУ в розкраданні «Укроборонпрому», яке направив для досудового розслідування в ДБР. У цьому провадженні заступник генпрокурора встиг повідомити про підозру детективу НАБУ Завгородньому, а слідчі ДБР підготували проекти підозр керівнику Головного підрозділу НАБУ Калужинському та детективу Литвиненку. Але тут, як на гріх, трапилась інавгурація Зеленського, який вирішив залучити до управління державою «соросят» і призначив генпрокурором активіста «Центру протидії корупції» Рябошапку (нагадую, що Рябошапка регулярно декларував гроші, отримані від Шабуніна).
У жовтні 2019 року професійний «громадський активіст» Рябошапка своєю постановою скасував підозру детективу Завгородньому й попередив ДБР, що він не допустить компрометації пана Ситника, який досі вважається символом української чесності та непідкупності. Після цього 512-те провадження в ДБР повісили на цвяшок у туалеті.
До речі, у жовтні 2024 року «таємний агент НАБУ» Шевченко був оголошений «викривачем корупції» та отримав з державного бюджету 600 тисяч доларів – про це друзі цього Шевченка, Шабунін і Ніколов, навіть зняли відосик, прославляючи пособника «свинарчуків», який був головною дійовою особою в розкраданні коштів «Укроборонпрому».
На фото – кадри з фільму Бігуса про «свинарчуків»: Діма, про якого «таємний агент НАБУ» Шевченко пише «свинарчукам» – це детектив Дмитро Іванович Литвиненко (нині – прокурор САП). До речі, від «свинарчуків» Дімі достався лише Айпад, бо Айфони розійшлись по начальству.
🙉49👍22❤13🍾8🤬5🤡5👎1
10 років тому сталась видатна подія в житті українського народу: народний депутат «Блоку Петра Порошенка», а нині – придворний акин Сергій Лещенко, придбав у центрі Києва квартиру площею 192 кв.м вартістю понад 300 тис. доларів на гроші, які йому були подаровані за втручання у вибори президента Сполучених Штатів.
З метою скомпрометувати Дональда Трампа Сергій Лещенко, експерший заступник голови СБУ Віктор Трепак, директор НАБУ Артем Ситник, народний депутат Світлана Заліщук і головний редактор «Української правди» Севгіль Мусаєва під керівництвом тодішньої представниці ФБР в Україні Карен Гріневей усіляко роздмухували скандал навколо «чорної бухгалтерії Партії Регіонів», де містились відмітки про виплату грошей Полу Манафорту, який у березні 2016 року очолив виборчий штаб Трампа. Наслідком цього в серпні 2016 року стали відставка Манафорта й новосілля Лещенка.
Скільки понсор Демократичної партії США Віктор Пінчук заплатив іншим учасникам цієї спецоперації невідомо – на відміну від Лещенка, вони, отримавши гонорари, не побігли наступного ж дня купувати квартири. Навіть Заліщук з її розумовими здібностями здогадалась почекати кілька місяців.
Втім, ми можемо лише порадуватися за Сергія. І справді, де йому було трахатись з молодою дружиною – не в старій трикімнатній квартирі, яку Лещенко купив у 2010 році? Хіба може бути повноцінний секс на 60 кв.м? З приводу повноти сплати податків народним депутатом також запитань не виникло. Бо підприємці (а з 2004 по 2014 рік Лещенко був приватним підприємцем з основним видом діяльності «Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації») цій державі взагалі нічого не винні.
А ось щодо «Української правди» запитання виникають.
Як пояснив 10 років тому Лещенко, половину потрібної суми – 150 тис. доларів США – йому на 10 років позичила власниця «Української правди» Олена Притула. Частина коштів – це, мовляв, його особисті заощадження як колишнього співвласника «Української правди»: зокрема, зі слів Лещенка, він лише в 2013-2014рр. задекларував дохід у розмірі понад 100 тис. доларів США. І ще частину грошей на придбання квартири дала його молода дружина Анастасія Топольська.
Ось тут би б хотілось уточнити – про яку саме «Українську правду» йдеться?
Дійсно, Сергій Анатолійович Лещенко в листопаді 2003 року виступив засновником псевдо-громадської організації під назвою «Українська правда», код ЄДРПОУ 26475479, керівником якої значився до 2014 року. З 3 квітня 2015 року керівником цієї ГО є Притула Олена Юріївна. Саме ця неприбуткова громадська організація отримувала впродовж багатьох років іноземні ґранти «на розвиток незалежної журналістики» та «розбудови громадянського суспільства», що призначались для матеріальної підтримки веб-сайту «Українська правда».
Звісно, ходили чутки про неймовірні доходи Притули, а також її соратників, які не тільки розміщували замовні публікації за грубі гроші, а ще й займались примітивним шантажем за принципом: дядя, дай 5 копійок, а не то я в тебе плюну. Але при цьому Притула категорично стверджувала, що сайт «Українська правда» не приносить ані копійки доходу – бо інакше б вона не могла отримувати ґранти.
Втім, Притулі не завжди щастило брати гроші «чорним налом». На цей випадок 27 липня 2001 року була зареєстрована ще одна юридична особа під назвою «Українська правда». Але це приватне підприємство, код ЄДРПОУ 31565711, єдиним власником якого є Притула Олена Юріївна і до діяльності якого Лещенко відношення не мав.
Тож хотілося б уточнити, як очільники «Української правди», займаючись виключно неприбутковою діяльністю на кошти іноземних ґрантодавців, змогли отримувати такі доходи, що, наприклад, Притула могла собі дозволити позичити Лещенку 150 тис. доларів строком на 10 років?
А якщо «Українська правда» приносила прибуток, то яким чином Притулі та Лещенку вдавалось стільки років дурити ґрантодавців і дітей Георгія Ґонґадзе?
На фото: фінансові показники ГО «Українська правда». Не маючи жодного працівника та без копійки доходу, ця псевдо-громадська організація в 2025 році накопичила 13,6 млн. грн активів.
#медіа_повії
З метою скомпрометувати Дональда Трампа Сергій Лещенко, експерший заступник голови СБУ Віктор Трепак, директор НАБУ Артем Ситник, народний депутат Світлана Заліщук і головний редактор «Української правди» Севгіль Мусаєва під керівництвом тодішньої представниці ФБР в Україні Карен Гріневей усіляко роздмухували скандал навколо «чорної бухгалтерії Партії Регіонів», де містились відмітки про виплату грошей Полу Манафорту, який у березні 2016 року очолив виборчий штаб Трампа. Наслідком цього в серпні 2016 року стали відставка Манафорта й новосілля Лещенка.
Скільки понсор Демократичної партії США Віктор Пінчук заплатив іншим учасникам цієї спецоперації невідомо – на відміну від Лещенка, вони, отримавши гонорари, не побігли наступного ж дня купувати квартири. Навіть Заліщук з її розумовими здібностями здогадалась почекати кілька місяців.
Втім, ми можемо лише порадуватися за Сергія. І справді, де йому було трахатись з молодою дружиною – не в старій трикімнатній квартирі, яку Лещенко купив у 2010 році? Хіба може бути повноцінний секс на 60 кв.м? З приводу повноти сплати податків народним депутатом також запитань не виникло. Бо підприємці (а з 2004 по 2014 рік Лещенко був приватним підприємцем з основним видом діяльності «Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації») цій державі взагалі нічого не винні.
А ось щодо «Української правди» запитання виникають.
Як пояснив 10 років тому Лещенко, половину потрібної суми – 150 тис. доларів США – йому на 10 років позичила власниця «Української правди» Олена Притула. Частина коштів – це, мовляв, його особисті заощадження як колишнього співвласника «Української правди»: зокрема, зі слів Лещенка, він лише в 2013-2014рр. задекларував дохід у розмірі понад 100 тис. доларів США. І ще частину грошей на придбання квартири дала його молода дружина Анастасія Топольська.
Ось тут би б хотілось уточнити – про яку саме «Українську правду» йдеться?
Дійсно, Сергій Анатолійович Лещенко в листопаді 2003 року виступив засновником псевдо-громадської організації під назвою «Українська правда», код ЄДРПОУ 26475479, керівником якої значився до 2014 року. З 3 квітня 2015 року керівником цієї ГО є Притула Олена Юріївна. Саме ця неприбуткова громадська організація отримувала впродовж багатьох років іноземні ґранти «на розвиток незалежної журналістики» та «розбудови громадянського суспільства», що призначались для матеріальної підтримки веб-сайту «Українська правда».
Звісно, ходили чутки про неймовірні доходи Притули, а також її соратників, які не тільки розміщували замовні публікації за грубі гроші, а ще й займались примітивним шантажем за принципом: дядя, дай 5 копійок, а не то я в тебе плюну. Але при цьому Притула категорично стверджувала, що сайт «Українська правда» не приносить ані копійки доходу – бо інакше б вона не могла отримувати ґранти.
Втім, Притулі не завжди щастило брати гроші «чорним налом». На цей випадок 27 липня 2001 року була зареєстрована ще одна юридична особа під назвою «Українська правда». Але це приватне підприємство, код ЄДРПОУ 31565711, єдиним власником якого є Притула Олена Юріївна і до діяльності якого Лещенко відношення не мав.
Тож хотілося б уточнити, як очільники «Української правди», займаючись виключно неприбутковою діяльністю на кошти іноземних ґрантодавців, змогли отримувати такі доходи, що, наприклад, Притула могла собі дозволити позичити Лещенку 150 тис. доларів строком на 10 років?
А якщо «Українська правда» приносила прибуток, то яким чином Притулі та Лещенку вдавалось стільки років дурити ґрантодавців і дітей Георгія Ґонґадзе?
На фото: фінансові показники ГО «Українська правда». Не маючи жодного працівника та без копійки доходу, ця псевдо-громадська організація в 2025 році накопичила 13,6 млн. грн активів.
#медіа_повії
👍51🤬24❤14🤡8🔥5🙉1
«Цим кріслом майстер Гамбс відкриває нову партію меблів» (с).
Починаю публікувати 5-томне «Клопотання про застосування запобіжного заходу по кримінальному провадженню №52026000000000092 від 18.02.2026». Це – знаменита справа, у якій в слідчий ізолятор були відправлені ексзаступниця керівника Офісу Президента України Ірина Мудра та її коханець Максим Микитась.
Щодня я публікуватиму до 10 сторінок цього видатного твору. Але з огляду на величезний масив документів повне оприлюднення може затягнутись. Тому я в обов’язковому порядку опублікую лише протоколи проведення НСРД (до речі, під час розмов Мудрої та Микитася лунають прізвища суддів, членів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, зокрема Мудра розповідає про свої позапроцесуальні контакти з суддею ВАКС Вірою Михайленко), а решту документів – на замовлення читачів.
Як і належить, публікацію відкривають витяги з ЄРДР.
#Справа_Мудрої
Починаю публікувати 5-томне «Клопотання про застосування запобіжного заходу по кримінальному провадженню №52026000000000092 від 18.02.2026». Це – знаменита справа, у якій в слідчий ізолятор були відправлені ексзаступниця керівника Офісу Президента України Ірина Мудра та її коханець Максим Микитась.
Щодня я публікуватиму до 10 сторінок цього видатного твору. Але з огляду на величезний масив документів повне оприлюднення може затягнутись. Тому я в обов’язковому порядку опублікую лише протоколи проведення НСРД (до речі, під час розмов Мудрої та Микитася лунають прізвища суддів, членів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, зокрема Мудра розповідає про свої позапроцесуальні контакти з суддею ВАКС Вірою Михайленко), а решту документів – на замовлення читачів.
Як і належить, публікацію відкривають витяги з ЄРДР.
#Справа_Мудрої
1👍36🤡8❤7😱3🔥2😁2
Під рубрикою «Дембельський альбом».
Уламки ракети (схоже, це була «Точка У») я сфотографував 11 вересня 2022 року в «сірій зоні» неподалік окупованого села Правдине Херсонської області в точці з координатами 46°42'49.8"N 32°08'54.5"E.
Перша спроба 28 окремої механізованої бригади, до якої на той час був приданий наш піхотний батальйон, штурмувати Правдине була невдалою, йшла підготовка до повторного штурму, а наш взвод продовжував просуватись у лісосмузі в бік окупованого сила Мирне.
Кажу «наш взвод», хоча 22 серпня мене перевели на посаду сержанта з матеріального забезпечення роти і я формально покинув взвод. Але ніхто з мене не знімав обов’язків бойового чергування, тож я, відбувши 4-5 днів на позиціях свого вже колишнього 1 взводу 1 стрілецької роти, на пару днів повертався для відпочинку в адміністративну будівлю шламового поля Миколаївського глиноземного заводу, де тримав «зброярню» та склад з боєприпасами, але замість відпочинку їздив у Миколаїв здавати акти на списання набоїв чи за кермом взводного «Святого Августина» мотався за 150 км в Одеську область отримувати мінометні 120 мм міни на складі 28 омбр.
11 вересня 2022 я був на позиціях рідного взводу, по якихось справах (зараз вже й не пригадаю по яких – здається збирав підписи під роздавально-здавальними відомостями на видачу патронів) ходив на позицію 2 взводу, який окопувався в іншій лісосмузі за пару кілометрів від нас, і по дорозі сфотографував уламки ракети. А під вечір, коли я повернувся на шламове поле, щоби видати зброю, до мене дотелефонувалась знайома й повідомила, що померла моя матір.
Коли я 5 березня 2022 року уходив на війну, удома в Києві на самоті залишилась 94-річна матір, яку я наприкінці 2014 року забрав з Донецька і якій після моєї добровільної мобілізації знайомі пару разів на тиждень приносили їжу.
До речі, про мою «мобілізацію». Як я вже розповідав, взагалі-то я підписав контракт і попервах був переконаний, що служу за контрактом, доки не побачив зроблений заднім числом наказ про моє зарахування на військову службу як, начебто, мобілізованого Шевченківським у м.Києві РТЦК та СП. Виявилось, що наші контракти командування використало, щоби загортати в них оселедці або з якось іншою, не менш шляхетною, метою.
Так ось. Після дзвінка з Києва я зразу ж поїхав у стройову частину в Миколаїв і подав рапорт з проханням надати відпустку для похорону матері. Стройова частина спочатку вимагала свідоцтво про смерть, але втрутився батальйонний «замполіт» – заступник комбата з морально-психологічного забезпечення, і стройова миттєво видала мені відпускний квиток, для чого хтось навіть з'їздив на командний пункт батальйону в с.Лупареве, де перебував т.в.о. командира військової частини підполковник Віталій Баранов (повноцінним командиром він став за два дні по тому).
Вночі знайомий волонтер Юра довіз мене до Первомайська Миколаївської області, там я пересів на свою автівку й 12 вересня був у столиці. Напевно, це мене й врятувало, бо 14 вересня наш взвод потрапив під мінометний обстріл, троє хлопців загинули, троє залишились інвалідами й ще один відкараскався пораненням середньої тяжкості.
Хоча відпустку мені дали на 10 днів, вже на 5-й день я повернувся до місця служби, бо почався наш наступ. Тож прах матері поховали без мене співробітники крематорію.
#дембельський_альбом
Уламки ракети (схоже, це була «Точка У») я сфотографував 11 вересня 2022 року в «сірій зоні» неподалік окупованого села Правдине Херсонської області в точці з координатами 46°42'49.8"N 32°08'54.5"E.
Перша спроба 28 окремої механізованої бригади, до якої на той час був приданий наш піхотний батальйон, штурмувати Правдине була невдалою, йшла підготовка до повторного штурму, а наш взвод продовжував просуватись у лісосмузі в бік окупованого сила Мирне.
Кажу «наш взвод», хоча 22 серпня мене перевели на посаду сержанта з матеріального забезпечення роти і я формально покинув взвод. Але ніхто з мене не знімав обов’язків бойового чергування, тож я, відбувши 4-5 днів на позиціях свого вже колишнього 1 взводу 1 стрілецької роти, на пару днів повертався для відпочинку в адміністративну будівлю шламового поля Миколаївського глиноземного заводу, де тримав «зброярню» та склад з боєприпасами, але замість відпочинку їздив у Миколаїв здавати акти на списання набоїв чи за кермом взводного «Святого Августина» мотався за 150 км в Одеську область отримувати мінометні 120 мм міни на складі 28 омбр.
11 вересня 2022 я був на позиціях рідного взводу, по якихось справах (зараз вже й не пригадаю по яких – здається збирав підписи під роздавально-здавальними відомостями на видачу патронів) ходив на позицію 2 взводу, який окопувався в іншій лісосмузі за пару кілометрів від нас, і по дорозі сфотографував уламки ракети. А під вечір, коли я повернувся на шламове поле, щоби видати зброю, до мене дотелефонувалась знайома й повідомила, що померла моя матір.
Коли я 5 березня 2022 року уходив на війну, удома в Києві на самоті залишилась 94-річна матір, яку я наприкінці 2014 року забрав з Донецька і якій після моєї добровільної мобілізації знайомі пару разів на тиждень приносили їжу.
До речі, про мою «мобілізацію». Як я вже розповідав, взагалі-то я підписав контракт і попервах був переконаний, що служу за контрактом, доки не побачив зроблений заднім числом наказ про моє зарахування на військову службу як, начебто, мобілізованого Шевченківським у м.Києві РТЦК та СП. Виявилось, що наші контракти командування використало, щоби загортати в них оселедці або з якось іншою, не менш шляхетною, метою.
Так ось. Після дзвінка з Києва я зразу ж поїхав у стройову частину в Миколаїв і подав рапорт з проханням надати відпустку для похорону матері. Стройова частина спочатку вимагала свідоцтво про смерть, але втрутився батальйонний «замполіт» – заступник комбата з морально-психологічного забезпечення, і стройова миттєво видала мені відпускний квиток, для чого хтось навіть з'їздив на командний пункт батальйону в с.Лупареве, де перебував т.в.о. командира військової частини підполковник Віталій Баранов (повноцінним командиром він став за два дні по тому).
Вночі знайомий волонтер Юра довіз мене до Первомайська Миколаївської області, там я пересів на свою автівку й 12 вересня був у столиці. Напевно, це мене й врятувало, бо 14 вересня наш взвод потрапив під мінометний обстріл, троє хлопців загинули, троє залишились інвалідами й ще один відкараскався пораненням середньої тяжкості.
Хоча відпустку мені дали на 10 днів, вже на 5-й день я повернувся до місця служби, бо почався наш наступ. Тож прах матері поховали без мене співробітники крематорію.
#дембельський_альбом
1😢48👍27❤20🤬2🤡2🫡2
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
💯109🔥23👍15🤡8😁7❤5🤷4
На фейсбук-сторінці псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції» з’явився допис на адресу члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Володимира Луганського. Самозваний «представник громадянського суспільства» Шабунін, який є власником і кінцевим бенефіціаром цієї псевдо-ГОшки, опублікував дві фотографії Луганського з підписом:
«На фото вгорі - засідання Вищого антикорсуду у справі члена Вищої кваліфкомісії суддів (ВККС) Володимира Луганського. На фото внизу - обвинувачений у корупційному злочині Луганський... веде засідання ВККС. Річ у тім, що повноваження попереднього голови ВККС закінчились, а нового ще не обрали. Тому тимчасовим головою ВККС є саме Луганський, адже він є найстаршим членом Комісії. Нагадаємо, Луганського звинувачують у отриманні незаконних доплат (576 тисяч грн) за науковий ступінь "доктора філософії", отриманий ним в порушення процедур».
Щоправда, є нюанс. На відміну від Шабуніна, Володимир Луганський не засуджений. У той час як стосовно Шабуніна 13 травня 2026 року Дніпровським районним судом м.Києва ухвалений обвинувальний вирок за ч.2 ст.3451 КК України (умисне заподіяння журналісту, його близьким родичам чи членам сім’ї побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності) – справа №755/1329/18.
Окрім того, Шабунін притягнутий до кримінальної відповідальності за шахрайство та ухилення від військової служби, обвинувальний акт щодо Шабуніна розглядається Печерським районним судом м.Києва – справа №757/53663/25-к, наступне судове засідання призначено на 9:00 6 жовтня 2026 року.
Понад чотири роки Шабунін, який був призваний за мобілізацією 25 лютого 2022 року, але жодного дня не виконував обов’язки військової служби, отримував грошове забезпечення. Лише в 2022 і 2023 роках, коли Шабунін фіктивно рахувався в 207 окремому батальйоні ТрО (в/ч А7376), він шахрайським шляхом привласнив 992 тисячі грн грошового забезпечення й додаткової винагороди за виконання бойових завдань, яких, ясна річ, ніколи не виконував. Більш того, Шабунін придбав у командира цього батальйону підполковника Юшка, якого зараз судять разом з Шабуніним, довідку про безпосередню участь у бойових діях, яка є підставою для надання шахраю статусу УБД.
27 червня 2023 року адвокат Шабуніна – член правління псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції» Олена Щербан – подала до Дніпровського районного суду м.Києва, де розглядалась справа по обвинуваченню Шабуніна в побитті журналіста, клопотання про зупинення справи на тій підставі, що солдат Шабунін перебуває на фронті, живе в окопах і не може прибути в столицю для участі в судовому засіданні. Клопотання було судом задоволено, але наступного року Дніпровський районний суд виявив, що ні на якому фронті Шабунін ніколи не перебував. У зв’язку з цим судовий розгляд справи був відновлений і, урешті-решт, завершився обвинувальним вироком.
І тепер шахрай, який понад 4 роки фіктивно рахувався на військовій службі та привласнив біля 2 млн. грн з бюджету Збройних Сил України, розповідає, що член ВККСУ Володимир Луганський, бачте, отримав доплату за науковий ступінь з порушенням процедури.
Повна моральна деградація – це перша ознака професійних «громадських активістів». Але є ще й матеріальний вимір злочинної діяльності Шабуніна – робота адвокатів, які багато років захищають Шабуніна в судах, оплачується за рахунок міжнародної допомоги, яку Україні виділяють західні партнери для боротьби з корупцією. Тобто, шахрай Шабунін привласнює не тільки кошти з бюджету Збройних Сил України, але й гроші американських і західноєвропейських платників податків.
***
Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram
«На фото вгорі - засідання Вищого антикорсуду у справі члена Вищої кваліфкомісії суддів (ВККС) Володимира Луганського. На фото внизу - обвинувачений у корупційному злочині Луганський... веде засідання ВККС. Річ у тім, що повноваження попереднього голови ВККС закінчились, а нового ще не обрали. Тому тимчасовим головою ВККС є саме Луганський, адже він є найстаршим членом Комісії. Нагадаємо, Луганського звинувачують у отриманні незаконних доплат (576 тисяч грн) за науковий ступінь "доктора філософії", отриманий ним в порушення процедур».
Щоправда, є нюанс. На відміну від Шабуніна, Володимир Луганський не засуджений. У той час як стосовно Шабуніна 13 травня 2026 року Дніпровським районним судом м.Києва ухвалений обвинувальний вирок за ч.2 ст.3451 КК України (умисне заподіяння журналісту, його близьким родичам чи членам сім’ї побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності) – справа №755/1329/18.
Окрім того, Шабунін притягнутий до кримінальної відповідальності за шахрайство та ухилення від військової служби, обвинувальний акт щодо Шабуніна розглядається Печерським районним судом м.Києва – справа №757/53663/25-к, наступне судове засідання призначено на 9:00 6 жовтня 2026 року.
Понад чотири роки Шабунін, який був призваний за мобілізацією 25 лютого 2022 року, але жодного дня не виконував обов’язки військової служби, отримував грошове забезпечення. Лише в 2022 і 2023 роках, коли Шабунін фіктивно рахувався в 207 окремому батальйоні ТрО (в/ч А7376), він шахрайським шляхом привласнив 992 тисячі грн грошового забезпечення й додаткової винагороди за виконання бойових завдань, яких, ясна річ, ніколи не виконував. Більш того, Шабунін придбав у командира цього батальйону підполковника Юшка, якого зараз судять разом з Шабуніним, довідку про безпосередню участь у бойових діях, яка є підставою для надання шахраю статусу УБД.
27 червня 2023 року адвокат Шабуніна – член правління псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції» Олена Щербан – подала до Дніпровського районного суду м.Києва, де розглядалась справа по обвинуваченню Шабуніна в побитті журналіста, клопотання про зупинення справи на тій підставі, що солдат Шабунін перебуває на фронті, живе в окопах і не може прибути в столицю для участі в судовому засіданні. Клопотання було судом задоволено, але наступного року Дніпровський районний суд виявив, що ні на якому фронті Шабунін ніколи не перебував. У зв’язку з цим судовий розгляд справи був відновлений і, урешті-решт, завершився обвинувальним вироком.
І тепер шахрай, який понад 4 роки фіктивно рахувався на військовій службі та привласнив біля 2 млн. грн з бюджету Збройних Сил України, розповідає, що член ВККСУ Володимир Луганський, бачте, отримав доплату за науковий ступінь з порушенням процедури.
Повна моральна деградація – це перша ознака професійних «громадських активістів». Але є ще й матеріальний вимір злочинної діяльності Шабуніна – робота адвокатів, які багато років захищають Шабуніна в судах, оплачується за рахунок міжнародної допомоги, яку Україні виділяють західні партнери для боротьби з корупцією. Тобто, шахрай Шабунін привласнює не тільки кошти з бюджету Збройних Сил України, але й гроші американських і західноєвропейських платників податків.
***
Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram
2❤47🔥27🤡10💯7👍6🤬4😢4😁1🍾1